Історія української преси: Навчальний посібник

У зв'язку з оповіщенням нових правил друку Чикаленко подав до Київського губернатора заяву про проект видання з 1.1.1906 р. української щоденної газети під назвою "Громадське Слово". Разом з тим було випрацьовано і оповіщено друком і програму газети. Ознайомившись з програмою, цензура повідомила губернатора, що з таким напрямком видання газети дозволити не можна. Губернатор повідомив Є. Чикаленка, що "на підставі п. б. ст. 4 від VII Височайше затвердження правил про періодичні видання йому, Чикаленкові, не можна видати свідоцтва на видання згаданих ("Громадського Слова" і "Нового Життя". — А. Ж.) органів друку через те, що з оголошення добродія Чикаленка, яке знаходиться в моїй канцелярії... видно, між іншим, що видання ці домагатимуться переміни існуючого державного ладу Росії, утворення автономних країв на окраїнах держави і перебудування її на федеративних основах, а також домагатимуться переходу всієї землі у власність народу, які вчинки забороняються карним законом"...

Треба було здобувати новий дозвіл і подбати й про за-пасовий дозвіл. В. Леонтович (родич Симиренка) подав заяву на газету під назвою "Громадська Думка", а Б. Грінченко — на "Раду". Приблизно за два тижні В. Леонтович дістав дозвіл. А 31 грудня вже появилося ч. 1 щоденної української газети "Громадська Думка".

Щодо програми, то в головному залишилася вона такою ж, як було прийнято для "Громадського Слова", але на цей раз її вже не публіковано. Видавцями були Є. Чикаленко, В. Симиренко та В. Леонтович. На редактора запрошений був Ф. Матушевський, а на секретаря - В. Козловський. До редакційного комітету ввійшли: Б. Грінченко, С. Єфремов, М. Левицький, В. Дурдиковський, М. Грінченкова (М. Загірна). До співробітництва запрошено було низку осіб, що визначилися вже на літературному полі. Були тут поети, письменники, наукові сили з різних кінців України. Але, як в редакції, так і серед всіх співробітників, майже не було підготованих журналістичних працівників, а тим більше в щоденному органі. "Єдиний між нами чоловік, котрого можна було вважати за справжнього журналіста, — каже в спогадах Є. Чикаленко,

- був С. Єфремов". Другою людиною, якій завдячували існування газети з цього погляду, був фактичний редактор Ф. Матушевський (пізніш посол УНР у Греції).

"Якби не Ф. Матушевський, то ми напевно не змогли б видавати газети: по совісти треба сказати, що він сам її тоді виніс на своїх плечах", — так визначає місце Ф. Мату-шевського в першій українській щоденній газеті Є. Чикаленко.

"Коли наша преса матиме будуччину, — пише в спогадах Є. Чикаленко, — вона розів'ється так, як у людей, то ім'я Ф. П. Мату шевського повинно нею величатися на вічні времена як нашого першого мученика преси, який не шкодував свого здоров'я, можна сказати, свого життя, для її існування... У мене нема такого хисту, щоб змалювати заслуги цього чоловіка перед нашою газетою".

Решта співробітників щойно починала журналістичну кар'єру і дехто з них вибився пізніше на доброго журналіста.

Крім щоденних вісток, дописів (К. Лоського, М. Лозинського, О. Маковея та інших), а також телеграм та бібліографічних заміток, містила "Громадська Думка" значну кількість статей популярно-наукового характеру. Між ними в першу чергу — статті проф. М. Грушевського і зокрема його огляд поступу української політичної і громадської думки за минуле XIX ст. Далі низка статей Б. Грінченка на теми української історії, української території і людності та зокрема "Якої нам треба школи", що як окрема брошура пізніш набрала широкої популярності. Ту ж саму справу порушено було ним в статті під назвою "Народні вчителі і вкраїнська школа" та інші.

Низка статей В. Доманицького мали історичний, громадський і літературний характер.

Зі статей історично-літературного характеру були тут такі, як замітки до нового видання Шевченкового "Кобзаря" або "Святе Письмо українською мовою" (підпис — В.), де подано історично-літературний огляд перекладів від другої половини XVI ст. Тут же статті на теми журналістичні: огляд української преси в Росії або дві статті В. Доманицького про "Украинский Вестник" (Петербург).

У відділі красного письменства появилися тут поезії В. Сивенького (В. Самійленка), Хр. Алчевської, М. Черня вського та ін. З прози — В. Винниченка, Б. Грінченка, П. Капельгородського, Є. Чикаленка та інших.