Історія української преси: Навчальний посібник

Щойно більше як за два роки при найактивніший праці М. Гру шевського починає в Києві виходити популярний народний ілюстрований тижневик під назвою "Село". Перше число появилося ЗЛУ. 1909 р. Своїм завданням "Село" ставило "подавати відомості, новини і всяку науку в справах, потрібних нашому селянинові або робітникові, і про всякі важніші справи з життя українського, російського й заграничного, цікаві для всіх, про які кожному треба знати".

До співробітництва запрошено було визначніші сили. Були тут О. Олесь, В. Самійленко, Г. Чупринка, Я. Щоголів, що містили тут свої поетичні твори, як також В. Винниченко ("Кузь та Грицунь" та інші), А. Тесленко ("Страчене життя" та інші), С. Черкасенко ("Земля" тощо). Тут же — твори західноукраїнських письменників: О. Кобилянська, В. Стефаник, Л. Мартович, Т. Бордуляк з його популярним оповіданням "Дай, Боже, здоров'я корові" і тут же вперше з'явилися оповідання Виборного Макогоне нка (Мод. Левицького) про мову в школі, у суді тощо, що потім здобули широку популярність.

Огляди світових подій та внутрішнього життя, як також літературно-критичні замітки давав Микита Шаповал. Крім нього подібні ж статті містив тут Ю. Сірий (Т-о, Тищенко). Але найбільш звернено було увагу на популярні статті з життя світу, природи, з життя села та його культурно-просвітньої праці.

Регулярно подавав огляди з діяльності Думи та уряду П. Смуток. Про українське культурно-наукове та громадсько-політичне життя на західноукраїнських землях писав до "Села" М. Залізняк. На господарські теми писали

A. Терниченко (пізніш редактор "Ріллі"), А. Гиленко,

B. Королів-Старий, О. Мицюк (громадське землеволодіння та переселення).

Врешті, добре поставлена була хроніка. Все це робило часопис цікавим і поважним органом. Здобув він собі глибоку симпатію серед широких кіл, став вітаним гостем під селянською стріхою.

В легкій, приступній формі, формуючи й організуючи думку читача, провадив цей часопис його до лав українського суспільства вже як свідомого його члена. І читач це цінив. Були села з цілими гніздами передплатників — до десять і більше. Заходило "Село" в найдальші закутки, де трудно було навіть припустити, щоб там коли була газета.

Але все це дуже добре оцінила й адміністрація. Тому не дивно, що по півторарічному існуванню з'явилися на сторінках "Села" слова М. Грушевського до читачів, що характеризують умови, в яких доводилося цьому часопису існувати:

"Жодне українське видавництво не було так високо отаксоване: крім явних репресій і кар, часом заборонювано "секретно" всяким начальством та відомствами, на різні і всякі способи, включно до наказу з волостей не видавати його адресатам, а відсилати до канцелярії губернатора... Тяжко видавати тепер справедливу часопись взагалі, а ще тяжче українську, а ще гірше — селянську українську. Не знають люди, як тяжко... Нема ні одній газеті такої тісноти, як нашій. І тому припиняємо її — може на час тільки, може й навсіди - як полегшає".

Не полегшало. І "Село" ніколи вже не появилося. Наступником його став з 4.1II. 1911 р. ілюстрований тижневик під назвою "Засів". Почав він виходити за тієї ж самої редакції та з тим самим складом співробітників і тією самою програмою, як і "Село". Зміна назви однак не змінила становища до нового часопису з боку адміністрації. Кари і заборони продовжували робити своє діло. За якийсь час ведення часопису перейшло до інших людей, гуртка письменників. Нова редакція не порвала зв'язків з колишніми співробітниками і керманичами. Бажаючи якнайліпше забезпечити часопису існування та поширити його, редакція задумала зробити низку реформ. А в зв'язку з цим вирішила провести серед передплатників анкету. Анкета дала дуже цікавий матеріал. Показала вона обличчя читача та його оцінку і становище до часопису.

Особливо цікавими були відповіді на питання "Чому передплачуєте "Засів"? З низки відповідей згадаємо декілька: "За її святу правду", "тому, що ми з неї тільки чуємо правду по селах". До них прилучалися інші: "Тому, що вона при своїй дешевій ціні дає відповіді на різні питання і написана гарною і простою мовою", "за її щиро народній напрямок". Секретар одного хліборобського товариства відповів за всіх членів: "Того, що на неї великий спрос (попит), як на підходящу газету для малоросів."

А от відповідь передплатників із робітників: "Тому, що ця газета українська, глибоко народна, обстоює рідний край убогих селян і робітників. Я ж сам тілом і душею українець... шукаю кращої долі, як і "Засів". Ось чому я виписую "Засів" і лічу його своїм вірним другом-порадником". Так писав один з них. "Тому, що це цілком народна газета, як по кошту, так і по змісту, хоч усього потроху в ній пишеться, але все, що неодмінно потрібно для робітників", — писав другий. "Тому, що бачу в ній щирий погляд робітника", — подавав третій і т. д. А дехто просто відповідав: "Бо вона нам по нутру".

Червоною ниткою проходить у цій анкеті думка, що передплачувався "Засів", як свій орган, міцними зв'язками зв'язаний з народом. Та незважаючи на все це, пощастило "Засіву" проіснувати лише трохи довше року. Року 1912 мусив припинити своє існування. Причини — матеріальне виснаження постійними грошовими карами та іншими витратами, що не могли покритися низькою передплатою, а також і всі інші умови, в яких доводилося редакції часопису працювати.

"...Нелегко було нам провадити діло своє, — писала редакція за півроку праці. — Шлях до народу поріс тернами та бур'янами, перепони та заборони стоять на ньому. Багато митарств проходить друковане слово, поки дійде в руки читача... Штрафи, кари цензурні та адміністративні завжди висять над головою редакторів та співробітників. А тут ще кругом добровільні темні сили завивають вовками, скиглять, щоб припинити наше діло".

Приблизно за рік після "Засіву" почав виходити новий популярний літературно-громадський тижневик гад назвою "Маяк", перше число якого появилося 20.ХІІ. 1912 р. Виходить за редакцією В. Шевченка і А. Терниченка. Склад співробітників був дещо відмінний від попередніх. Багатьох не було. їх місце зайняли молодші і нові, які щойно виступали на сторінках преси. Присвячений, головно, сільській та робітничій інтелігенції, зустрів він серед неї не меншу увагу і симпатію. Натомість в журналістичних колах оцінка була розбіжна.

Деякі органи зустріли появлення цього часопису виразно негативним, ба, ворожим відгуком ("Дзвін"). Інші, навпаки, дали прихильну оцінку появленню часопису.

"Числа нового журналу, що появився, вказують, що навколо видання згуртувалася низка осіб, які ясно уявляють завдання народного журналу і вміло їх виконують", — писала в спеціальній статті за підписом В. С. "Украинская жизнь". Вказавши на деякі хиби та піддавши доброзичливій критиці зміст журналу, закінчувала вона свій відгук такими словами: "В цілому новий журнал робить корисне враження, і не підлягає жодному сумніву, що, коли йому пощастить побороти адміністративні Сцілли і Харібди, він знайде свого читача... Рекомендуючи увазі кіл, близьких до мас, новий журнал, ще раз бажаємо "Маяку" існування довшого і щасливішого, як те було в його попередників".

Прихильною оцінкою відгукнувся також і "Літературний Вісник", зазначивши, що "Маяк", широко розходячись між селянством і робітництвом, "робить своє важливе діло поширення національної свідомости"...

Не пощастило. Напередодні світової війни 1914 р. на ч. 28 було цей часопис, як і всю іншу українську пресу того часу, владою заборонено.