Політичні еліти і лідери

4.2. До психологчних досліджень феномена політичного лідера

Аналіз феномена політичного лідера неможливий без вивчення його психіки. Цей аналіз проводиться за трьома напрямами: диференціально-психологічним, що передбачає визначення типів вищої нервової діяльності, індивідуальних особливостей особи; онтогенетичним, що вивчає формування особистості від дитячого до зрілого віку; загально-психологічним, що розглядає становлення особистості у суспільно-історичному й онтогенетичному розвитку, формування самосвідомості й переживань «Я» особистості. Ми обмежимося тільки загальним оглядом.

Насамперед звернемося до вивчення типів вищої нервової діяльності та індивідуальних особливостей політичних лідерів, звузивши одразу тему до важливого складового елементу — темпераменту. Латинське слово temperament перекладається як відповідне співвідношення частин, і означає характеристику індивіда з боку динамічних особливостей його психічної діяльності, а саме: ритму, темпу, інтенсивності окремих психічних процесів та станів. Вирізняють три компоненти темпераменту: загальну активність, рушійні прояви та емоційність. У першому випадку аналізують «динамічні» особливості особи, її тенденції до самопрояву, ефективного засвоєння і перетворення зовнішнього світу (вирізняють в'ялість, інертність, жвавість, бадьорість тощо). У другому випадку аналізують такі риси, як швидкість, сила, різкість чи, навпаки, життєвий ритм, особливості мовної моторики тощо. У третьому випадку — імпульсивність чи її відсутність, вразливість, емоційну лабільність.

Ще Гіппократ (V —IV ст. до н. є.) у книзі «Про священну хворобу» писав, що залежно від «псування» мозку розрізняються жовчні люди і флегматики. Історична традиція приписує саме йому та лікарю Галену визначення чотирьох умовних

25 Трухановский В. В. Уинстон Черчилль. Политическая биография. — М., 1968. - С. 389.

типів темпераментів — сангвініка, холерика, меланхоліка і флегматика26.

Характеристики цих типів пізніше систематизував Іммануїл Кант у книзі «Антропологія з прагматичного погляду» (1798). Антропологію він розглядав як фізіологічну (тобто, що робить з людини природа) і прагматичну — те, що він, як вільно діюча істота, робить або може зробити із себе сам. Органічною основою темпераментів І.Кант вважав якісні особливості крові й розподіляв темпераменти на чуттєві і діяльні. До чуттєвих він відносив сангвінічні і меланхолічні, до діяльних — холеричні і флегматичні. Темпераменти почуттів — це ті, хто має веселі або похмурі звички (сангвінік і меланхолік), хто живе завиграшки і хто дивиться на життя, як на обов'язок, хто починає справу з надією на успіх і хто спалахує, як вогонь, але потім може поступитись, хто довго потребує, щоб запалитись чимось, але вже потім надовго захоплений справою, він честолюбний, любить порядок, однак часто сам собі суперечить, однак це і той, хто холоднокровний, пролазливий, планує наперед свої вчинки (холерик і флегматик)27. Одночасно І.Кант визначив і поняття характеру. Для нього це було володіння тією властивістю волі, завдяки якій суб'єкт робить для себе обов'язковими певні практичні принципи, які він сам собі власним розумом приписує як обов'язкові. «Тут головне не те, що робить із людини природа, а те, що він сам робить із себе»'8.

Проблему типів темпераментів опрацьовували швейцарський психолог Карл Юнг (1875-1961), російський фізіолог Іван Павлов (1849—1936), німецький психопатолог Є.Кречмер (1888-1964) та ін. Так, К.Юнг у книзі «Психологічні типи» (1921) розподілив людей на екстравертів та інтровертів (про що мова буде далі). І.Павлов зазначав, що існують три різних типи нервової системи (центральний — урівноважений, два крайніх — збудливий і гальмівний). Отже, зазначав І.Павлов, «... наш збудливий ТИП — це холеричний, меланхолічний — гальмівний. Двом формам центрального типу відповідали би флегматичний та сангвінічний темпераменти»24. Найчастіше зустрічаються люди слабкого типу і живого — сангвінічного, рідше — холеричного і досить рідко — спокійного, флегматичного, писав І.Павлов. Є.Кречмер визначав темпераменти через основні конституційні типи статури тіла.

26 Ярошенко М. Г. История психологии. — М., 1985. — С. 62.
27 Кант Иммануил. Сочинения: В 6-ти т. — М., 1966. — Т. 6. — С. 536-S38.
28 Там само. — С. 541.
29 Павлов И. П. Полн. собр. соч. - М.; - Л., 1951. - Т. 3. - Ч. 2. - С. 86.

Не будемо дискутувати щодо істинності поглядів того чи іншого вченого, зупинимося детальніше на поглядах К.Юнга, його поділі людей на екстравертів та інтровертів. Перші, вважав він, це відкриті, люб'язні й щирі люди, вони легко адаптуються до оточення, комунікабельні, довірливі. Другі — нерішучі, замкнені, заглиблені в себе, недовірливі. У перших визначальну роль відіграє об'єкт, у других — суб'єкт30. Перші звернені до зовнішнього світу, другі повернені до свого «Я», заради другорядного не пожертвують стратегічними цілями. Перші орієнтуються на об'єкти — гроші, речі, людей, другі — на стосунки. Звідси — політики-екстраверти зорієнтовані на використання чужого досвіду, інтроверти — на нав'язування власного досвіду, власної системи вартостей. Екстраверти менше прислуховуються до несвідомого, інтроверти орієнтуються на пристосування до колективного несвідомого, бо вони часто «чують» те, що інші зовсім «не чують»...

У 40 —50-ті роки американські психологи — мати й дочка К.Бріггс та І.Майерс -- опрацювали питання про визначення типів поведінки людей31. Дещо пізніше, у 1956 p., професор Каліфорнійського університету Девід Кейрсі на основі методики згаданих уже Майєрс —Бріггс створив свій збірник запитань для визначення типів поведінки і особистих характеристик людей. Спираючись на нього, російські психологи провели опитування населення для визначення панівних темпераментів.

Аналіз збірника запитань Д.Кейрсі свідчить, що він може бути методологічною основою для визначення чотирьох типів темпераментів. Водночас стосовно визначення темпераментів політичних лідерів можуть бути використані принаймні 20 відсотків запитань. Однак відчувається необхідність опрацювання збірника питань, який був би спрямований тільки на проведення диференціації політичних лідерів. Можливо, варто почати з уточнення понятійного апарату. Так, наприклад, існують певні труднощі з розмежуванням «здравомьіслие» і «рассудительность». Перше за словником Даля означає «чело-век с прямим, здравьім умом», друге — «осмотрительньш, неопрометчивмй». Російсько-український словник дає відповідно: «здоровий глузд, розсудливий» і «розважливий, поміркований». За змістом «здравомьіслие»— це некритичне сполучення «наївного реалізму» з пануючими в даному суспільстві традиційними уявленнями. «Рассудительность» —

30 Юнг Карл. Психологическиетипьі. - СПб; М., 1995. - С. 406-410,455-460.
31 Див.: Meyers J. В. Manual: The Mcyers-Briges Tvpe Indicator. — N. Y., 1962.

це низка суджень, що йдуть одне за одним, приводять знання у систему. Тобто поняття близькі за змістом, однак не тотожні, вловити різницю між розсудливим і розважливим непросто. Але саме ці поняття широко вживають при характеристиці темпераментів та психологічних портретів.

Взявши за основу питання Д. Кейрсі, отримаємо перший тип темпераменту. Це — Діонісій, тобто SP, де S — здоровий глузд, а Р — імпульсивність (поняття позначені за початковими літерами англійських слів). Цьому темпераменту притаманні такі сукупні вартісні орієнтації: прагнення до свободи, тобто можливість йти за власними імпульсами й потягами. Такі люди є людьми дії, вони полюбляють ризик, досягають результатів там, де заняття надає їм задоволення. їх ідеал — робити, що хочеш, коли хочеш, бути щедрим, незалежним. Почуття обов'язку, могутності є для них другорядними. Вони живуть сьогоденням, мають оптимістичний настрій, мобільні. На основі цього темпераменту було створено чотири психологічних портрети.

Перший з них — Тамада (здоровий глузд, чуттєвий екстраверт). Він уміє працювати з людьми, керувати ними.

Другий портрет — Художник (здоровий глузд, чуттєвий інтроверт). Він вільний, непокірний, дуже добре відчуває напівтони, добрий виконавець.

Третій портрет — Антрепренер (здоровий глузд, логічний, імпульсивний екстраверт). Він добрий посередник на переговорах, організатор, не надає значення дрібницям, йому потрібні глядачі, щоб виділитися.

Четвертий портрет — це Майстер (здоровий глузд, логіко-імпульсивний інтроверт). Він відданий справі, полюбляє рівність, ризиковані рішення, часто діє інтуїтивно, любить славу, вміє прийняти рішення у критичну хвилину'2.

Другий тип темпераменту — Епіметей, тобто SJ, де S — здоровий глузд, J — розважливість, помірковність. Епіметей (грец.) перекладається, як міцний заднім розумом. Епіметею притаманні почуття обов'язку, прагнення знайти гідне місце у відповідній соціальній структурі. Він є людиною відповідальною, обов'язковою, для нього суспільство — це ієрархія, система певних нормованих відносин. Епіметеї — це громадсько-політичні діячі, що люблять традиційність. Добрі організатори, опікуни, вони полюбляють шанування титулів, звань, тому ієрархічна нерівність для них — шлях до свободи. Вони віддаються справі й вважають, що так повинні робити всі,

32 Див.: Овчинников Б. В., Павлов К. В., Владимирова И. М. Ваш психологический тип. — СПб, 1994. — С. 183—193.

їх цінують, але не люблять, у діях регламентовані й пунктуальні. Як писав К.Юнг, такий тип «завжди залишається у згоді з усезагальним очікуванням і завжди має успіх, тому що виконує бажання усіх»33.

На основі даного темпераменту теж створено чотири психологічних портрети.

Перший із них — Торговець (здоровий глузд, чуттєво-розважливий екстраверт). Він практичний, товариський, гармонійний, відповідальний.

Другий — Охоронець (здоровий глузд, чуттєво-розважливий інтроверт). Він дуже слухняний виконавець, великий ревнитель традицій, витриманий, економний.

Третій — Адміністратор (здоровий глузд, логічно-розважливий екстраверт). Він обов'язковий і відповідальний, точний у праці, традиціоналіст.

Четвертий — Опікун (здоровий глузд, логіко-розважливий інтроверт). Він справедливий, практичний, уважний, економний. Діє рішуче при виконанні обов'язків34.

Третій тип темпераменту — Аполлон, тобто NF, де N — це інтуїція, a F — чуттєвість. Йому притаманна така сукупність вартісних орієнтацій: прагнення бути самим собою, не втрачати гідності у власних очах. Це тип людей, для яких пошук сенсу життя становить сам сенс життя, для них важливий сам процес. Вони намагаються не втратити «свого обличчя» за будь-яких обставин, прекрасно володіють словом, вони вихователі, прагнуть до досконалості.

На основі типу Аполлон складено чотири психологічні портрети.

Перший — Журналіст (інтуїтивно-чуттєвий імпульсивний екстраверт). Він володіє надзвичайною чутливістю, почуттям нового, при рішеннях може допускати помилки, не любить повторень, натомість любить творчість, має багату фантазію, не терпить рутини, обмежень, є хорошим політиком, розуміє гумор.

Другий — Романтик (інтуїтивно-чуттєвий імпульсивний інтроверт). Він стриманий ідеаліст, відданий справі добра й справедливості. Високі почуття честі й гідності — невід'ємна частина романтика, він здатний на самопожертву.

Третій — Педагог (інтуїтивно-чуттєвий розважливий екстраверт). Він є природженим лідером, дуже привабливий у товаристві, терплячий, уміє переконувати усно, має добру

33 Юнг К. Психологические типьі. — С. 219.
34 Овчинников Б.В., Павлов К.В., Владимирова И.М. Ваш психологический тип. — С. 193 — 201.

інтуїцію, є невтомним працівником, перспективно планує, легко адаптується до різних умов.

Четвертий - Віщун (інтуїтивно-чуттєвий розважливий інтроверт). Йому притаманна велика здатність до прогнозування майбутнього, відчуття емоцій інших, інтуїтивно відчуває добро і зло, він є спостережливим, поетичним, майстром метафор, добрим організатором, замкнутим33.

Четвертий тип темпераменту — це Прометеш, тобто NT, де N — це інтуїція, а Т — логіка. У грецькій міфології він є провидцем. Прометею притаманна така сукупність вартісних орієнтацій: дух наукового пошуку, прагнення до влади за законами природи. Він любить дошукуватись до істини, незважаючи на авторитети, розробляти схеми й моделі. Прометей хоче розуміти, контролювати, передбачати і пояснювати. Головне для нього - компетентність, тому він працелюбний, новатор, спрямований на майбутнє. Як вказував К.Юнг, «він є образом інтровертної людини, вірним своєму внутрішньому світові, своїй душі»36.

На основі цього типу створено чотири психологічних портрети.

Перший з них — Фельдмаршал (інтуїтивно-логічний, розважливий екстраверт). Він вроджений керівник, упорядник, організатор. Незважаючи на перешкоди, уміє прямувати до мети, раціонально обґрунтовуючи заходи для її осягнення. Діє на основі заздалегідь складених планів, добрий адміністратор, має сильну волю.

Другий — Дослідник (інтуїтивно-логічний, розважливий інтроверт). Він безмежно самовпевнений, вірить у себе, рішення приймає, спираючись на певний внутрішній голос, не визнає авторитетів, однак діє у рамках означених правил. «Інтуїція для нього є керівною зіркою у пошуках гармонії системи більше, ніж методи дедуктивної логіки», — пишуть про нього вчені психологи37. У своїх діях дослідник завжди пам'ятає про перспективу, приймає рішення, дивлячись у майбутнє, діє цілеспрямовано, абсолютно незалежно від інших, уся увага спрямована на ділові стосунки з людьми.

Третій — Винахідник (інтуїтивно-логічний екстраверт, схильний до імпульсивності), добрий аналітик, може ігнорувати стандарти, традиції, авторитети. Ініціативний, схильний до

35 Див.: Овчинников Б. В., Павлов К. В., Владимирова И. М. Ваш психологический тип. — С. 201—211.
36 Юнг Карл. Психологические типьі. — С. 213.
37 Див.: Овчинников Б. В., Павлов К. В., Владимирова И. М. Ваш психологический тип. — С. 215.

імпровізацій, конформіст, однак любить робити виклик традиції, гуморист.

Четвертий — Архітектор (інтуїтивно-логічнші інтроверт, схильний до планування). Він будує системи, видає ідеї для їх реалізації, не звертає уваги на авторитети, головне для нього в людях — знання, професіоналізм. Він — генератор ідей, але реалізовувати їх повинні його помічники. Інколи Архітектор незрозумілий для сучасників, його ідеї оцінять пізніше.

Отже, можна твердити, що:

По-перше, жоден із типів темпераментів не тотожний характеристикам холериків, сангвініків, флегматиків і меланхоліків.

По-друге, характеристики типів темпераментів свідчать, що всі вони рівноправні і навіть викликають до себе симпатію. Спираючись на емпіричні дані, наведені Д.Кейрсі, можемо зазначити, що існує державно-етнічна локалізація певних типів темпераментів. Так, наприклад, у США екстравертів із здоровим глуздом у загальній популяції налічується 75 %, відповідно інтровертів-інтуїтивників лише 25 %, логіків - приблизно 60 % серед чоловіків і 40 % серед жінок, натомість серед жінок переважають чуттєві типи. Розважливих та імпульсивних у США приблизно одинакова кількість38. Якби можна було б навести подібні дані щодо України...

Дехто може подумати: хіба не все одно, скільки тих чи інших типів?.. Річ у тому, що якщо лідером стає, наприклад, особа, в якої домінує інтуїція, то у процесі прийняття рішень вона буде опиратися на свій внутрішній голос, незважаючи на те, що думка оточення може бути інша. І навпаки, особа, в якої домінує здоровий глузд, буде враховувати досвід оточення. Важливе це й тому, що часом у керівництві можуть бути особи-інтуїтики й особи із здоровим глуздом, які несумісні між собою. Логіки перед прийняттям рішень прагнуть зібрати максимум інформації, діють у рамках правил і норм. Чуттєві ж особи в діяльності радше користуються етичними нормами, ніж логічними конструкціями. Розважливі, як стверджують психологи, прагнутимуть прийняти рішення якнайскоріше, щоб потім діяти за заздалегідь складеним планом. Імпульсивні ж матимуть завжди ще один запасний варіант, збираючи інформацію про все, але в діях часто будуть імпульсивні.

Кількісні характеристики населення США за типами темпераментів, на думку Д.Кейрсі, такі: поширеним є тип Діонісій,

38 Див.: Овчинников Б. В., Павлов К. В., Владимирова И. М. Ваш психологический тип. — С. 27.

його більше, ніж у Росії, у чотири рази. Людей типу Аполлон у США не так багато, натомість у Росії, як зазначають санкт-петербурзькі психологи, їх у три-чотири рази більше39. Правда, важко погодитися з соціально-політичннм висновком, що його зробили з цього російські психологи: «Як тут не згадати про особливу пророчу і вселенську місію Росії, що покликана об'єднати духовно людей усього світу...»40.

Декілька слів щодо труднощів здійснення такої типологізації. В окремих психологічних портретах досить розмиті грані. Це видно в типі темпераменту Прометей, у портретах Дослідника й Архітектора, у типі Діонісія - у портретах Художника й Майстра.

У деяких країнах, що входили до колишнього СРСР, розвивається молода наука соціоніка. У її розвиток вагомий внесок зробили литовський вчений А.Аугустінавічуте, українські науковці О.Букалов і А.Бойко. У Росії соціонікою займається Є.Філатова та ін.41. Як і у психології, в соціоніці вирізняють чотири пари ознак, що відповідають певним психічним функціям. Екстравертів та інтровертів поділяють на сенсориків та інтуїтиків. Сенсорики сприймають через відчуття, вони люблять порядок, їх сфера — практична діяльність. Інтуїтик постійно має сумніви: бути чи не бути? Він дивиться у суть, видає нові ідеї, але неохоче їх виконує. Сенсорик йде на силові методи, інтуїтик — на нові ідеї. Окрім того, кожен тип поділяється ще на етиків і логіків. Етики адаптуються з оточенням, вони емоційні, однак, розпочавши справу, можуть потонути у справах другорядних, людей цінують за критеріями — добрий-недобрий. Логіки легко виділяють найголовніше, але погано розуміються на відчуттях людей, ділять людей на розумних-нерозумних. До того ж, людей поділяють на раціоналістів та ірраціоналістів. Перші діють продумано, мають готові відповіді, на емоції реагують емоціями, на вчинки -вчинками. Ірраціоналісти в діях творчо пристосовуються до обставин, діють часто під впливом почуттів, вони імпульсивні. Тобто характеристики соціоніки близькі до наведених раніше психологічних портретів. Однак якщо у психології вирізняють чотири темпераменти, тобто типи Діонісія, Епіметея, Аполлона та Прометея, то в соціоніці квадри складаються з 16-ти типів людей. Для об'єктивності назвемо ці типи, наводячи, як приклади, відомих політичних лідерів, науковців, письменників або професійно узагальнених типів.

39 Овчинников Б. В., Павлов К. В., Владимирова И. М. Ваш психологический тип. - С. 226.
40 Там само. - С. 226-227.
41 Див.: Филатова Е. С. Соционика для вас. — Новосибирск, 1993.

Отже, Дон Кіхот або Новатор (інтуїтивно - логічний екстраверт) відчуває приховані можливості людей, ідей, цікавиться новим. Він — генератор нових ідей, але йому легше висловитись, ніж реалізувати. Свої ідеї логічно опрацьовує, спокійний, в екстремальних ситуаціях мобілізується, дає рішучу відсіч, може мобілізувати свою групу (команду), може піти проти моральних норм суспільства (Маркс, Фройд, Гал і лей, Ейнштейн).

Дюча або Художник (сенсорно-етичний інтроверт) сприймає світ через відчуття, керує емоціями, здатний на рішучі кроки для досягнення мети, у стресових ситуаціях може бути нестриманим (Дантон, Гамільтон, Хрущов).

Гюго або Продавець (етично-сенсорний екстраверт) — емоційний, сильний, добрий сім'янин, відкритий, раціональний, настирливий, схильний до гуманітарних дисциплін, естет у побуті та спілкуванні (Вашингтон, Енгельс, Араміс).

Декарт або Вчений (логіко-інтуїтивний інтроверт) - тонкий аналітик, логік, усе систематизує, вважає, що справедливість є передусім. Не любить силового тиску, борець за людські стосунки (Джефферсон, Гегель, Юнг, Робесп'єр).

Гамлет або Педагог (етично-інтуїтивний екстраверт) — емоційно драматичний тип, уміє прогнозувати гострі ситуації, діловий, той, що з недовірою ставиться до нового, має сумніви щодо рішень (Жириновський, Шекспір, Троцький, Гітлер, Чаушеску)".

Горький або Опікун (логіко-сенсорний інтроверт) — аналітик, класифікатор, плановик, цілеспрямований, раціоналіст, вольовий тип, виконавець, знається на людях (Кальвін, Ніцше, Сталін, Суслов).

Македонський або Заохочувач (сенсорно-логічний екстраверт) — цілеспрямований, з достатньою силою волі, той, що приймає рішення на основі логічних міркувань, уміє розставити людей на потрібних місцях, добрий організатор, уважний, може вислухати поради, але чинить по-своєму, в почуттях стриманий (Ленін, Петро І, Наполеон, Жуков).

Єсенін або Шукач (інтуїтивно-етичний інтроверт) — мрійник, лірик, тактовний, емоційний, драматичний, аристократичний, готовий легко виконувати вказівки, але непрактичний (Бу-харін, Рижков, Руссо).

Цезар або Політик (сенсорно-етичний екстраверт) - має сильну волю, вирішує питання одразу, вміє домогтися порозуміння серед співрозмовників, може спалахнути, якщо йому вказати на нелогічність. Якщо він щось робить і почує критичні

* Однак, на нашу думку, Гітлер радше сенсорно-етичний інтроверт.

зауваження, то це лише стимулює його до випробування власної долі в цій справі (Горбачов, Цезар, Толстой, Ціцерон). Бальзак або Творець (інтуїтивно-логічний інтроверт) — підсвідомо відчувак ситуацію, може ЇЇ передбачити, песиміст і скептик, скупий, має логічне мислення, любить рішучих та приємних людей (Вінер, Нострадамус, Брежнєв").

Лондон або Фельдмаршал (логіко-інтуїтивний екстраверт) — знається на людях, уміє маніпулювати ними, практик, може починати нові справи, не закінчивши попередньо розпочатих, жартівник, нестриманий (Єльцин, Рейган).

Драйзер або Охоронець (етико-сенсорний інтроверт) — мораліст, добре розуміється на міжособистих стосунках, відчуває ставлення до себе, часто буває песимістом, вольовий, оцінює за працею, а не за здібностями (Драйзер).

Холмс або Адміністратор (логіко-сенсорний екстраверт) — любить діловитість, компетентність, збирач інформації, експериментатор, стриманий на людях, деколи випереджує події (Буш, Назарбаєв, Собчак, Тетчер).

Доктор Уотсон або Письменник (етико-інтуїтивний інтроверт) — добре розуміється на міжособистих стосунках. Добрий педагог, гуманіст, велику увагу приділяє вихованню, людина обов'язку, дарує образи (Конфуцій, Бердяєв, Карамзін, Фло-ренський).

Гекслі або Журналіст (інтуїтивно-етичний екстраверт) — добре розуміється на прихованих здібностях людей, захоплюється талантами, пропагандист, прагне підтримувати з усіма добрі взаємини, непосидющий, психолог, не чекає неприємностей, може сам перейти в наступ, легко досягає взаємності у стосунках із людьми (Каменєв, Сойєр, Рузвельт, Карнегі).

Габен чи Майстер (сенсорно-логічний інтроверт) - добре розуміється на почуттях навколишнього світу, має добру пам'ять, чималу уяву, естет, винахідливий, уміє знайти вигоду для себе (Зінов'єв)43.

Психіку кожного з 16 типів можна описати як таку, що складається з 8 цеглинок, які називаються психічними функціями. Усі вони в різних комбінаціях присутні в людях і створюють інтелект кожної людини. Ці цеглинки мають 8 домінант.

Перша — інтуїція потенційних можливостей; найсильніша в типів Дон Кіхота.і Гекслі.

Друга — інтуїція часу (правильні прогнози, орієнтація у часі); найбільше розвинена в типів Єсеніна і Бальзака.

42 Букалов А. В., Бойко А. Г. Соционика: Тайна человеческих отношений и биознергетика. - Киев, 1992. - С. 49 Там само. - С. 19-30.

Третя - вольова сенсорика (вияв сили волі); найбільш розвинена в типів Македонського і Цезаря.

Четверта — естетична сенсорика (домінація почуттів); найбільше розвинена в типів Дюма і Габена.

П'ята — етика внутрішніх емоцій (висока емоційність і вміння упізнати її в інших, уміння ними керувати); найбільше розвинена у типів Гюго і Гамлета.

Шоста — етика відносин (уміння будувати міжлюдські відносини); найбільше розвинена в типів Драйзера і Ватсона.

Сьома — ділова етика (уміння працювати, розуміння на фінансових справах); найбільш розвинена в типів Лондона і Холмса.

Восьма — об'єктивна логіка (уміння систематизовувати знання, класифікувати, творити наукові теорії); найбільше розвинена в типів Декарта і Горького.

На основі взаємовідносин між типами людей соціоніки сформулювали певні закономірності людських відносин.

Відносини доповнення. Люди з доповнювальною психікою сприймають один одного, як партнери, наприклад, Ленін і Бухарін (типи Македонський і Єсенін), Брежнєв і Таракі (Баль-зак і Цезар). Люди з доповнювальною психікою повинні придивитися один до одного, навчитися пізнавати сигнали в різних ситуаціях, якщо ж підтипи не збігаються, то партнери видаються нецікавими (два раціоналісти і два ірраціоналісти). Розрив між несприятливими підтипами залишить їх ворогами, приклад — Троцький і Сталін (перший — етичний підтип Гамлет, другий — логічний підтип Горький).

Відносини активації. Вони взаємно активізуються (два екстраверти або два інтроверти, один з яких раціональний, інший — ірраціональний). Вони швидко можуть порозумітися, особливо коли займаються однією справою (Маркс і Енгельс).

Дзеркальні відносини. їх особливість — ліві функції одного партнера є правими для іншого, але дзеркало є кривим, тому вони весь час виправляють один одного. При тому важливо, щоб підтипи були сприйнятливі. Так, наприклад, коли один Декарт, а інший Дон Кіхот, вони бачать світ кожен зі свого боку, але довге спілкування втомлює цих людей.

Тотожні відносини. Обидва дивляться на світ одними очима, тому, коли вони поділяться досвідом, їм уже немає про що говорити, хіба би вони мали одну мету.

Відносини напівдоповнення. Доповнення відбуваються тільки за першими функціями, другі не є доповнювальними.

Відносини повної протилежності — коли інтроверт гасить екстраверта чи навпаки, проте багато інтересів може збігатися.

Відносини квазітотожності. Це відносини раціонального та ірраціонального, екстравертів або інтровертів, інтереси нібито подібні, але коли сходяться ближче — то ні.

Відносини суперего — це відносини взаємної підтримки і поваги. Наприклад, Дон Кіхот і Цезар — перший вміє аналізувати складні теорії, другий — добрий організатор.

Ціпові відносини. Близькі відносини є небажаними, а тотожність інших функцій не дає доповнюваності (Дон Кіхот і Македонський).

Міражні відносини. Ці відносини добрі для відпочинку, характеризуються досить слабким взаєморозумінням.

Відносини конфлікту. Слабкі функції перебувають під критикою один одного, але під тиском обставин типи можуть співпрацювати один з одним.

Відносини соціального замовлення. Це відносини нерівності. З одного боку, тип передає, з іншого — тип приймає, обидва захоплені взаємно, між ними панують дружні стосунки.

Відносини соціального контролю. Це відносини асиметричні, один контролер, другий — підконтрольний, перший пригнічує другого.

Відносини родичів — партнери подібні, багато спільного, панує злагода.

Соціоніки вважають, що четвірка найбільш сумісних між собою типів із дуальними (доповненими) дзеркальними і активаційними відносинами творять квадру. Вони вивели закон змінності квадр. Річ у тому, що процес реалізації будь-якої ідеї проходить свої періоди, які змінюють один одного. Ця поступовість знаходить своє відображення у механізмі спадковості соціонічних квадр, що іменуються альфа-бета-гамма-дельта.

Отже, перший період. Народження ідеї, тут завжди знаходиться лідер. Далі відбувається її розвиток у концепцію, доктрину, робляться спроби її реалізації. Цим найефективніше займається квадра альфа, куди входять (бажано) інтуїтивно-логічний екстраверт (тип Дон Кіхот), логіко-інтуїтивний інтроверт (тип Декарт), сенсорно-етичний інтроверт (тип Дюма) та етико-сенсорний екстраверт (тип Гюго).

Другий період. Трансформація теорії, доктрини, їх адаптація до дійсності, спрощення, деформація, оскільки концепції та доктрини, сформульовані квадрою альфа, реалізуються у Дуже зміненому варіанті, застосовуються не ті методи. Тому квадра бета реалізує невелику частину задуманого Альфою, Що, звичайно, може відрізнятися від початкових задумів.

Третій період. Підсумки зробленого осмислюються, і тоді квадра гамма повертається до первісних зад у мок, критикуючи11 зроблене Бетою, далі йде повна реалізація, що збігається з реальними вимогами.

Четвертий період. Квадра дельта справді реалізує все до кінця, вона сама доводить до досконалості-парадигм, тоді перші ідеї вироджуються, стають перешкодами поступу, починається нове бродіння, з'являється нова альфа4*.

Вчені-соціоніки пропонують такі комплекси світовідчуттів кожної квадри. Так, квадра альфа сприймає світ більш досконалим, ніж він є насправді, хоче поліпшити його, навіть змінити, звідси її революційність, рішучість. Квадра альфа, висуваючи ідеї, одночасно пропонує концептуальний план їх реалізації.

Квадра бета (сенсорно-логічний екстраверт - Македонський, логіко-сенсорний інтроверт — Горький, інтуїтивно-етичний інтроверт — Єсенін, етико-інтуїтивний екстраверт — Гам лет) — це раціоналісти, зорієнтовані на реалізацію конкретних концепцій і доктрин, власного пристосування до реалій життя, тому вони не допускають відхилень від плану, роблять максимум для осягнення мети. В історичному плані — це диктаторські, авторитарно-тоталітарні режими. Для них характерні певний песимізм, змішаний з прагматизмом.

Квадра гамма — це квадра бурі і натиску (сенсорно-етичний екстраверт — Цезар, етико-сенсорннй інтроверт — Драйзер, інтуїтивно-логічний інтроверт — Бальзак, логіко-інтуїтивний екстраверт — Лондон). Для них притаманна діяльність, що сприяє бурхливій динаміці розвитку суспільства і його рішучому оновленню, прагнення осягнути визначену мету, критика осягнутого. Своєю активністю вони розчищають шлях подальшій квадрі.

Квадра дельта (логіко-сенсорний екстраверт — Холмс, сенсорно-логічний інтроверт — Габен, етико-інтуїтивний інтроверт — Уотсон, інтуїтивно-етичний екстраверт — Гекслі), вони доводять до кінця оновлені концепції і доктрини квадри Альфи, крізь модернізацію Гамми, нарешті настає час практичності, альтруїзму, поволі встановлюється спокій, сповільнюється суспільний рух45.

Наведемо лише декілька історичних прикладів. Так, визвольною війною у Північній Америці в XVIII ст. керувала квадра Альфа, куди входили Вашингтон (Дон Кіхот), Джефферсон (Декарт), Гамільтон (Дюма) та Адамс (Гюго). Велику французьку буржуазну революцію реалізувала теж квадра Альфа, куди входили Робесп'єр (Декарт), Демулен (Гюго), Марат (Дон Кіхот), Дантон (Дюма). На зміну цій квадрі прийшла квадра бета, де головним був Наполеон (Македонський).

44 Букалов А. В., Бойко А. Г. Соционика: Тайна человеческих отно-шеяий и биознергетика. — С. 35 — 43. Там само. - С. 43-45.

Велику Жовтневу соціалістичну революцію та державне будівництво в СРСР реалізувала квадра Бета, куди входили Ленін (Македонський), Троцький (Гамлет), Бухарін (Єсенін), Сталін (Горький), останній більше домінував у післяреволюційний період поряд із Молотовим (Гамлет), Кіровим (Македонський).

Аналізуючи політичну історію з погляду соціоніки, слід мати на увазі, що квадри Альфа і Гамма та Бета і Дельта — протилежні. Особливістю є те, що концепції і доктрини, сформульовані Альфою і прийняті Бетою, стають догмою для Бети, тому час панування квадри Бета - це час регламентації, бюрократії, авторитаризму. Максимальний час її існування становить приблизно життя двох людських поколінь, тобто 60 — 80 років. Крім того, варто мати на увазі, що квадри пов'язані між собою кільцями соціального прогресу — еволюційними (т. зв. правими) і коректувальними (лівими), якими проходить соціальна інформація. На правому кільці циркулює головна інформація, на лівому - зворотня. На правому інформація йде від Альфи до Дельти, на лівому — від Дельти до Альфи.

Отже, аналіз політичних лідерів починається з детального збору всілякої інформації про лідера та його оточення, починаючи від його світоглядних, ідеологічних поглядів та вартостей і закінчуючи поведінкою у побуті, сім'ї тощо. Цікавим і важливим є все, оскільки лише в комплексі можна буде визначити тип лідера, що дасть змогу, використовуючи наведену вже класифікацію, запрограмувати його вчинки, визначити, які саме політичні акції можна очікувати від такого лідера в нормальній та екстремальній ситуаціях, скласти врешті його політичний, соціально-психологічний портрет.

Останнім часом створенням таких портретів займаються комп'ютери, оскільки вони можуть накопичити величезну кількість різноманітної інформації, систематизувати її і спрогнозувати діяльність лідерів. Щодо точності прогнозування, то не забуваймо, що найбільший відсоток помилок дає довгострокове, стратегічне прогнозування. Сьогодні в більшості держав світу спеціальні служби, виходячи з потреб національної безпеки, займаються створенням психологічних портретів політичних лідерів. Такі портрети призначені насамперед для того, щоб створити приблизний сценарій можливих політичних рішень того чи іншого лідера в нормальних і кризових ситуаціях. Правильне визначення типу темпераменту, психологічного портрету та соціонічного типу політичного лідера країни супротивника чи навіть дружньої держави створює об'єктивні підстави

для ймовірного передбачення тих чи інших політичних рішень супротивника чи партнера, що враховується у реалізації національної політики.

Виникає питання про тотожність або сумісність типів темпераментів Діонісія, Епіметея, Аполлона, Прометея з квадрами Альфа, Бета, Гамма і Дельта. Вирішення цього питання великою мірою залежить від точності типування як у соціоніці, так і в психологічних типах. Твердження санкт-петербурзьких психологів, що «позначення типів, які прийняті в соціоніці, неправочинні»46, нам видається принаймні дискусійним. Так, можна погодитися, що окремі соціонічні типи (наприклад, Горький, Лондон) були іншими, ніж це відтиповано в соціоніків. Річ, мабуть, у тому, що, намагаючись, так би мовити, «калібрувати» той чи інший тип, треба мати багато біографічних даних про провідну постать типу. Якщо це можливо при аналізі вітчизняних постатей, то важче із закордонними (Наполеон, Дюма, Габен, Гюго, Драйзер, Лондон, Робесп'єр тощо). Тому твердження психологів настільки ж дискусійне, наскільки й позиції соціоніків. Друга теза психологів полягає у тому, що, мовляв, «згадувати відомі й шановані імена як жаргонні прізвиська неетично*." (конкретно йдеться про Достоєвського). На нашу думку, це неправильно. Зрозуміло, що ніхто не ставить питання про жаргонні прізвиська, йде процес відщипування певних історичних або культурних постатей, відомих широкому загалу. Зрештою, чому можна назвати тип Наполеон, Дюма або Бальзак, а не можна Достоєвський? Звичайно, тотожності квадр із типами темпераментів немає. Отже, мусимо констатувати, що позиції психологів (санкт-петербурзьких) і соціоніків мають розбіжності.

Другим напрямом аналізу феномена лідера є онтогенетичний, що вивчає формування особистості від дитячого до зрілого віку. Онтогенетичний аналіз поширюється в Європі, починаючи з праць Я.Коменського, зокрема «Материнська школа» (1632), Дж.Локка «Думки про виховання» та «Думки про те, що читати і вивчати джентльмену». На цю тему писали Ж.Рус-со («Еміль, або Про виховання»), І.Тен, в якого є твори про спостереження над життям дитини, В.Прайєр, автор відомої книги «Душа дитини». Займалися цим К.Ушинський (книга «Людина як предмет виховання»), П.Лесгафт тощо. Учень Вундта, американський вчений С.Холл, автор книги «Юність»,

45 Овчинников Б. В., Павлов К. В., Владимиром И. М. Ваш психологический тип. — С. 224.
46 Там само. - С. 225.

був піонером нової науки про дітей — педології. Він висунув концепцію про те, що дитина у своєму розвитку повторює ті ж головні етапи історії, що й людській рід узагалі. Ця концепція була аналогічна ідеї І.'Гена, який стверджував, що дитина в перехідному стані володіє розумовими властивостями, які трапляються у постійному вигляді в первісних цивілізацій. Якщо І.Тен вбачав паралель між дитячим мисленням і культурною історією, то С.Холл проаналізував біологічну визначеність дитячої психіки, формування якої уявлялося йому у вигляді переходів з однієї фази до іншої, що здійснювалось згідно з основними напрямами еволюційного процесу.

Важливий крок у вивченні психіки дитинства було зроблено у зв'язку із розвитком психоаналізу, автором якого був З.Фройд*.

З.Фройд зосередив увагу на вивченні біологічних чинників та індивідуального несвідомого, насамперед у дитячому віці. Він твердив про домінуючу роль у житті людини несвідомих імпульсів, переважно сексуального характеру, що трансформуються в «інстинкти життя» — Ерос. Пізніше він додав до них «інстинкти смерті» — Танатос. Між цими інстинктами відбувається постійна боротьба. При аналізі особистості вирішальним є вивчення процесів формування її у дитинстві, а будь-які відхилення дають негативні наслідки у зрілому віці, можуть служити причинами стресів та психічних зривів. Таким чином З.Фройд проклав шлях і до вивчення психіки політичних лідерів. Крім того, на прохання свого колишнього пацієнта, а потім співавтора, голови напівофіційної місії у Радянську Росію (1919), співпрацівника держдепа ртаменту при В.Віль-соні, посла США у Москві, Парижі У.Булліта він написав передмову та розділ до книги про Президента В.Вільсона, що стала класичною працею з психоаналізу політичного лідера. Спочатку З.Фройд зазначав, що він відчував до В.Вільсона антипатію, однак при вивченні його біографії, психологічному аналізі його дитячих та юнацьких років йому стали зрозумілими причини фанатичного прагнення віри В.Вільсона принести мир Європі. З.Фройд зрозумів ту основу, на якій відбувався психічний зрив В.Вільсона, після того, як він

* Варто зазначити, що його родина була пов'язана з Україною. Мати З.Фройда — Амалія — народилася у Бродах, що на Львівщині, потім мешкала в Одесі з братами. Його батько займався комерцією у Галичині, Одесі. Сам З.Фройд приятелював з українським невропатологом Л.Даршкевичем (1858 — 1925), автором підручника з невропатології, організатором першої у Росії лікарні для алкоголіків, одним із 26 лікарів, що лікували В.Леніна.

повернувся до Америки з Паризької мирної конференції. Ця людська трагедія, писав З.Фройд, змінила його ставлення до президента: «... у мене з'явилася до нього певна частка симпатії, але симпатії особливої, змішаної з жалістю, такою, яку відчуваємо, читаючи Сервантеса...»48.

З.Фройд також твердив, що людині притаманні не лише сексуальні потяги до задоволення, а й потяги до агресії, джерелом яких мали бути скелетні м'язи. Глибинна причина агресивності полягає, вважав він, в існуванні комплексу Едіпа (коли члени однієї великої родини позбавлялись старійшини-батька). Однак з'ясувалося, що жити взагалі без керівництва, без лідера неможливо. Водночас це призвело до виникнення тотемів і врешті релігії, які всі разом сакралізували образ батька, знайшли його наступника. Ставлячись скептично до демократії, З.Фройд стверджував, що людській групі потрібен лідер, який діє на масу як «Я»-ідеал, що заглиблює маси в гіпнотичний стан. Так, як загіпнотизована людина повністю вірить гіпнотизерові так маси вірять лідерам. Цей спільний «Я»-ідеал полягає у тому, що кожен член групи пов'язаний з лідером, зумовлює внутрішній зв'язок у середині групи, саме через потяг до лідера члени групи солідаризуються між собою. Отже, маси, на думку З.Фройда, пов'язані з лідером лібідозними зв'язками, однак сам лідер не пов'язаний такими зв'язками, він любить лише самого себе й тих людей, які корисні для нього.

Послідовник З.Фройда — А.Адлер — твердив, що потяг до панування, притаманний людині, є «почуттям неповноцінності», формується у людині ще в дитячому віці, коли вона беззахисна и слаба. Окремі особи, більшою мірою невротики, в яких цей комплекс почуттів є сильнішим, починають активніше діяти, щоб звільнитися від почуття неповноцінності. У книзі «Невротична конституція» (1913) А.Адлер писав, що подібні прагнення у психічно неврівноважених людей можуть бути зрозумілими як засіб, за допомогою якого особистість компенсує почуття неповноцінності, відсутність самоповаги. Тому вона прагне до влади, до переваги над іншими людьми, оскільки повинна забезпечити власні почуття доцільності й завершеності свого існування49.

Провідною ідеєю іншого послідовника З.Фройда — пси-хоаналітика й комуніста В.Райха — стала сексуальна рево-

48 Фрейд Зигмунд, Буллит Уильям. Томас Вудро Вильсон - 28 президент США. Психологическое исследование. — М., 1992. — С. 18.
49 Александер Ф., Селесник Ш. Человек и его душа: познание и врачевание от древності! и до наших дней. — М., 1995. — С. 385.

люція*. Пояснюючи причини масової підтримки німецьким робітничим класом фашизму, він у книзі «Масова психологія і фашизм» (1933) ствердив, що у фашизмі втілилися авторитарні структури характерів, які були притаманні робітництву, що було постійно сексуально гноблене. Він пропагував ідею необхідності здійснення сексреволіоції (книга «Сексуальна революція»), що мала розкріпачити маси і створити передумови для майбутньої соціальної революції. Провідниками сексреволіоції мали стати найбільш звільнені від умовностей індивіди. Консервація у собі сексуальної енергії, вважав він, призводить лише до наростання неврастенії, отже, ніяких умовностей, геть патріархальний гніт політичної владик свобода (насамперед сексуальних відносин) — такі гасла висував В.Райх. Психоаналітичні дослідження політичних лідерів у повоєнний час продовжили Г.Лассуелл, Р.Такер та ін. Класичною стала книга Г.Лассуелла «Психопатологія і політика» (1960), де він ствердив, що лідер думає, що діє для суспільних інтересів, а насправді чинить усе на основі особистих мотивів, насамперед тих, які сформувалися у дитинстві на базі ставлення до членів власної сім’ї50.

Важливим і перспективним напрямом аналізу феномена лідера стало вивчення динаміки свідомого і несвідомого, що виступає як інтуїція, як різні інстинктивні прояви. У певних випадках в окремих осіб інтуїція виступає яскравіше, ніж в інших, часто у вигляді різних домінуючих ідей, фантазій. Ще Р.Декарт, Т.Гоббс та Б.Спіноза висунули ідеї про можливість виділення несвідомого, а Г.Лейбніц запропонував розмежувати усвідомлене (аперцепції) від несвідомого (перцепції). Те, що існує у свідомості, вважав він, зумовлюється не фізіологічними, а несвідомими психічними актами. Свідомість виступала в нього у вигляді інтегралу, а не арифметичної суми. Пізніше Ламетрі, автор книги «Людина-машина», висунув думку, що матерія здатна відчувати лише в «організованих тілах». У XIX ст. Г.Гельмгольц дійшов висновку про єдність психіки з нервовою системою, про існування «несвідомих умовиводів».

Великий внесок у розвиток вивчення несвідомого зробив К. Юнг, котрий розглядав несвідоме не лише як результат

* Для пропаганди своїх ідей В.Райх 1929 р. приїздив до Москви, де читав лекції у комуністичній академії, у 1931 р. організував «Німецьку асоціацію сексуальної політики пролетаріату» (Сексопол), прагнув залучити до підготовки сексреволюції німецьку компартію та IV Інтернаціонал, але невдало.

50 Див.: Ранкур-Лаферриер Даниель. Психика Сталина. — М., 1996. — С. 33.

біологічно детермінованих інстинктивних верств психіки, а й як певну суму психічного досвіду попередніх поколінь. Власне тому в людини існує душа як цілість свідомого і несвідомого, де свідоме в нормальних умовах контролює і відповідає за життя людини. Сенс самого життя, вважав він, полягає і в тому, щоб віднайти втрачену єдність свідомого і несвідомого. К.Юнг висунув ідею про існування «колективного несвідомого», що починає виявлятися при осягненні зрілого віку. На цій основі, або архетипах, як він це назвав, несвідоме передається за спадковістю, що й проявляється в індивідуальній психіці. В одній з ранніх праць К.Юнг вказував, що несвідоме «... є тим загальнопоширеним, що не лише об'єднує індивіди один з одним у народ, але зв'язує нас нитками, які протягнуті назад, що об'єднують з людьми тих часів давноминулих, з їх психологією»'31.

У різних людей ці архетипи виявляються по-різному, однак можна визначити спільні стадії, притаманні всім. Перша стадія - це конкретизація і передання архетипів у вигляді сновидінь, галюцинацій, друга — у вигляді міфів, байок, третя стадія -символів, четверта - ідеї Бога52. У період між двома світовими війнами К.Юнг стверджував, що душа націй також має подібну природу, тому в певних випадках в окремих націй може більше виявлятися колективне несвідоме, в інших - менше. Тут К.Юнг продовжив думку З.Фройда про те, що конкретно взятий російський народ ближчий до своєї несвідомої сутності від інших європейських народів. Вони, як європейці, можливо, мають таке ж несвідоме, але, будучи росіянами, краще його усвідомлюють53.

К.Юнг висунув гіпотезу про те, що в окремі історичні епохи в певних особистостей унаслідок їх підвищеної чутливості відчувати колективне несвідоме прояви цих архетипів стають особливо яскравими й насиченими. Такі особистості здатні не тільки усвідомлювати пройдений шлях, а й інтуїтивно визначати, вказувати можливі шляхи в майбутнє. Ординарним людям такі особливості видаються аномаліями, але це природно, оскільки, як підкреслював К.Юнг, «... мені стало ясно достатньо, що лише там, де є ухил, продовжується стежка життя». Причому в такому випадку важливо знайти протилежну настанову свідомості, що її компенсує: «... Де панує любов,

51 Юнг Карл. Либидо, его метаморфози и символы - СПб., 1994. - С.—83
52 Див.: Юнг Карл. Архетип и символ. - М., 1991. - С. 25—129.
53 Зткинд Александр. Зрос невозможного. История психоанализа в России. - СПб., 1993. - С. 134-135.

там відсутня воля до влади, і де переважає влада, там відсутня любов»54.

Після Другої світової війни ці ідеї К.Юнга були розвинуті в Європі та Північній Америці, зокрема за наслідками застосування медичного препарату ЛСД (діетіламін д-лізергінової кислоти, дію якого відкрив швейцарський хімік А.Хофман). Цей препарат, на думку відомого спеціаліста С.Грофа, «є посилювачем ментальних процесів, які виносять на поверхню свідомості різні елементи з глибини несвідомого»55.

При застосуванні ЛСД активізувався несвідомий матеріал на різних рівнях особистості. Його вживання викликало комплекс переживань і відповідних їм сфер людського несвідомого чотирьох видів, або матриць, що їх скорочено назвали БПМ І —IV, а саме абстрактних і естетичних переживань, психодинамічних, перинатальних і трансперинатальних переживань. Це дало змогу побудувати нову модель несвідомого. Як стверджує С.Гроф, люди, що переживають елементи базової перинатальної матриці (БПМ III), проявляли всі типові ознаки садомазохізму. Він посилався на книгу Я.Бесса «Сексуальний профіль впливових чоловіків», що вийшла у США наприкінці 70-х років. Книга базується на результатах опитування «дівчат за викликом» вищих верств Східного узбережжя США (загальний час бесід становив понад 700 годин). Темою бесід були не особи дівчат, а нахили і звички їх клієнтів, тобто політичних, громадських, економічних лідерів регіонального й місцевого масштабу США, діячів юстиції та суду. З'ясувалося, що більшість цих різного масштабу лідерів цікавилась насамперед різними еротичними відхиленнями*.

Одразу після оргазму багато з них перетворювалось на немовлят, бажало лежати на руках «дівчат» і ссати груди. Аналіз психіатрів вказав, що ці лідери «скоріше втілювали класичні перинатальні теми, ніж постнатальні події дитинства. Поєднання тілесного примусу, болю і мук, сексуальної збудженості, скатологічного потягу з подальшою регресією оральної поведінки, без сумніву, вказувало на активізацію БПМ-Ш», — зазначає С.Гроф56. Наведені результати досліджень, а також

54 Юнг Кард. ПСИХОЛОГИЯ бессознательного, — М., 1994. — С. 89 —90.
55 Гроф Станислав. Области человеческого бессознательного. Данные исследований ЛСД. - М., 1994. - С. 25.
* У цій книзі наведені дані про часті замовлення лідерів на високо оплачувані т. зв. «золотий» та «коричневий» душ, коли дівчата поливали сечею та фекаліями клієнтів. Наводяться тут і дані ЦРУ про те, що подібні «пристрасті» мав і А.Патлер.
56 в Гроф Станислав. За пределами мозга. — М., 1993. — С. 241,

емпіричні дані інших американських психоаналітиків спонукали закликати громадськість США не чекати від своїх політиків та інших видатних постатей взірців поведінки у сфері сексу. У світлі цих аналізів «виняткові сексуальні потяги і тяга до відхилень нерозривно пов'язані з крайньою межею честолюбства, що необхідне для успіху громадської постаті в сучасному суспільстві»".

Зрештою, прикладів як у науковій, так і в художній літературі не бракує... З іншого боку, на нашу думку, в Україні ця проблематика перебуває ще в зародковому стані, значно далі пішли в цьому напрямі в Росії (йдеться про дореволюційну). Будь-які спогади, мемуарна література радянського періоду більше нагадує солоденькі сиропи та лікери, ніж аналізи сімейного та позасімейного життя колишніх комуністичних та державних лідерів. Книги Л.Васильєвої58 та Д.Волкогонова пристойно оповідають про дружин та коханок лідерів майже без жодного аналізу їхнього інтимного життя. Для правильного дослідження минулого й теперішнього знадобилося би мати певні психоаналітичні праці. Але маємо лише певну «причесану» літературу на цю тему про видатних мужів двохсот-трьохсотрічної давності. Вчорашні та сьогоднішні наші лідери та мужі нагадують ікони в родинному та інтимному житті. Кожна велика й сильна нація, як свідчить європейська література, спромоглася критично подивитися на свій суспільно-політичний цвіт. В Україні на таке (за винятком хіба В.Винни-ченка), на жаль, поки що треба зачекати.

Феномен лідера, якщо хочемо його добре зрозуміти, треба вивчати всебічно. Тому варто погодитися з С.Грофом, що при вивченні особистостей замало лише біографічної частини, хоча вона теж важлива, оскільки «вибірково посилює деякі аспекти перинатальної динаміки або ж серйозно послаблює захисну систему, що звичайно заважає проявам перинатального досвіду й відповідної енергії». Слід проводити аналіз несвідомого в тих чи інших формах тощо.

При обмірковуванні явища політичного лідера слід насамперед визначити тип його темпераменту. Це дасть змогу сформувати його психологічний портрет. Не варто відмовлятися і від соціонічної типологізації, яка теж має певні позитивні аспекти. Варто зосередити увагу й на вивченні перебігу дитинства та юнацьких років лідера, що сприятиме створенню його психоаналітичного образу. Цим повинні займатися психоаналітики.

57 Гроф Станислав. За пределами мозга. — С. 241.
58 Див.: Васильєва Л. Кремлевские женьї. — М., 1992.

Сигнали про стан нервової системи лідера, можливі звертання до лікарів з приводу неврозів чи чогось подібного можуть за певних умов свідчити, що перед нами особа з незвичною динамікою свідомого і несвідомого. Звичайно, що така інформація повинна бути закрита. Будь-які свідчення про емоційне, сексуальне життя лідера заслуговують на увагу. Вони можуть допомогти нам визначити його тип, характер можливих рішень. І ще одна деталь. Владарювання пов'язане з гіпнозом. Як писав М.Бердяєв, «... дар людей влади полягає у здібності до навіювання. Владарює той, хто кидає народні маси в гіпнотичний стан... людьми управляють не стільки розсудливі інтереси, скільки пристрасті»59. Тому ще декілька слів про динаміку свідомого й несвідомого. Досвід показує, що в лідерів тоталітарно-авторитарного плану це співвідношення може сповзти до несвідомого. Про це свідчить їхній потяг до невиправданої жорстокості, грубого нав'язування свого бачення світу, месіанства, переконання в особливій місії, що її має нести людству такий лідер. Для реалізації цих потягів згадані лідери згуртовують навколо себе прихильників, мало того — відданих людей, які починають вірити в них, готові йти за ними до кінця60. Цей момент посилюється організованістю сучасного політичного руху, створенням особливих авангардного типу політичних партій, суворо ієрархізованих, де панує відомий демократичний централізм, або «фюрер-принцип». Чим більша така організація, чим більшу територію і більше населення вона охоплює і контролює, тим неминучіше, як вказував ще К.Юнг, перетворення її у неморальну, безпросвітно тупу. Індивід у такому суспільстві неминуче гине. Чим організо-ваніше, ієрархізованіше суспільство, тим менше свободи, а без свободи немає моральності, оскільки «моральність суспільства як цілого, обернено пропорційна його величині, оскільки чим більше нагромадження індивідуумів, тим сильніше згасання індивідуального чинника, а з ним і моральності»01. Отже, будь-яка імперія, Рейх або «великий Союз» уже неморальні з самого початку, а тому більша ймовірність появи в них лідерів, у яких баланс свідомого і несвідомого може бути порушений. У ліберальних демократіях, що не прагнуть до величі, панування над континентами, розвивається суспільство моральне, оскільки

59 Бердяев Н. А. Царство Духа и царство Кесаря. — М., 1995. — С. 315.
60 Докладніше див. Фест Иохим. Гитлер. Биография. — Пермь, 1993. - Т. 2. - Кн. З, Гл 1, 3; Кн. 4, Гл. 1, 3; Кн. 5, Гл. 2.
61 Юнг Карл. Отношение между Я и бессознательньїм //Психология бессознательного. — М., 1994. — С. 210.

воно має гарантії прав, механізми зміни лідерів, думає про межі влади лідерів, прагне до співжиття у співтоваристві, існує у кордонах етносу.

Водночас більшість наведених тут поглядів на особу лідера склалися традиційно, у ході ньютонівсько-декартівської картини світу. Відповідно до неї й укладалися погляди на психіку особи, а також і лідера. XX ст. значно змінило погляди на природу, матерію, тому, можливо, психоаналіз, вивчення несвідомого стало першими спробами пошуків адекватного відображення нової картини природи у незвичних пошуках свідомості поза мозком, нової парадигми існування.

Тоді, поставивши у центр Всесвіту свідомість (т. зв. «шнурковий» підхід Д.Чу), можна буде вважати, що всі теорії природних явищ є творінням людського розуму, що саме люди, а не природа і є сама еволюція. Ще 1930 р. Д.Джінс писав, що Всесвіт сучасної фізики більше подібний на систему процесів мислення, ніж на величезний годинниковий механізм. Тоді, до речі, пов'язуючим принципом у такій космічній сітці стала б свідомість як первісний і нередукований атрибут існування. У зв'язку з цим людина стає одночасно і матеріальним об'єктом, і широким полем свідомості62. Можливо, незабаром доведеться кардинально осучаснити традиційні погляди на природу і якісні характеристики лідерів як резонаторів чи трансмісорів феномена загальної свідомості. Можливо, як слушно написано в одній індійській книзі, «кожна річ у світі не є вона сама, а включає в себе всі інші речі, і насправді і є все решта».