Історія української преси: Навчальний посібник

Одночасно з військово-таборовою пресою народжується на чужині преса української політичної еміграції. З бігом часу вона поширюється й об'єднується з іншими органами поза українськими землями. Має своїм завданням ця преса організацію національно-політичної думки, задоволення культурних і наукових інтересів та інформування чужини.

Вже в 1919—1920 рр. виходить в Берліні газета "Український Прапор", що його видає уряд преси і пропаганди Західно-Української Народної Республіки. Протрималася, як орган галицько-українських змагань, до 1931 р. Тут же за редакцією 3. Кузелі виходить тижневик "Нове Слово", а в 1921—1922 рр. —"Українське Слово", спочатку двічі на тиждень, а потім (1922) як щоденна газета за редакцією Д. Дорошенка та 3. Кузелі, заступаючи думки гетьманського руху. У Відні починають виходити такі органи як "Боротьба" (1920), тижневик, що заступає інтереси робочого люду, та "Нова Доба", що виходила під проводом В. Винниченка та інших. Року 1919 у Відні починає виходити під проводом В. Піснячевського тижневий журнал під назвою "Воля", потім "Воля України". Під вмілим проводом стала " Воля" широко інформативним часописом. Чимало місця було відведено на його сторінках також публіцистиці, де визначалося гостре перо самого В. Піснячевського.

В цих же роках (1920—1922) закордонна делегація української партії соціалістів-революціонерів (УПСР) приступає у Відні до видання під проводом М. Грушевського свого органу під назвою "Борітеся — Поборете". Виходив він при найближчій участі М. Шрага, М. Шаповала, М. Чечеля та інших.

Появилося десять чисел, з яких шоста книжка повністю присвячена проекту програми УПСР. З 1922 р. виходить у Празі центральний орган українських соціал-демократів під назвою "Соціалістична Думка" як продовження "Вільної України", яка у січні 1921 р. почала була виходити у Львові.

У Варшаві з 1921 р. виходить щоденна газета під проводом О. Саликівського під назвою "Українська Трибуна". Був це добре поінформований орган, що під вправною редакторською рукою приносив також праці й статті на теми політичні, економічні, історичні, літературні тощо. Найближчими співробітниками були: А. Ніковський, О. Лотоцький, В. Садовеький, К. Мацієвич, Д. Геродот та інші, що відбивали думки і політичне наставлення соціал-федералістів (радикально-демократичної партії).

Ідеологічним органом гетьманців став журнал "Хліборобська Україна", що в 1920-1925 рр. виходив збірниками під проводом В. Липинського.

В перших роках еміграції народжуються також органи літератури, мистецтва, національно-культурного життя, як також присвячені справам військовим, історії визвольних змагань тощо. Року 1920 у Відні за редакцією О. Олеся починає виходити журнал під назвою "На переломі". Ставив він завданням "стати осередком чистого духового життя за кордоном..., стати висловом національного сумління..."

До здійснення того стали такі літературні, наукові і публіцистичні сили як М. Грушевський, С. Черкасенко, О. Колесса, Б. Лепкий, С. Шелухин та інші.

Другим суспільно-літературним і науковим органом стала "Нова Україна", що 1922 р. почала виходити з ініціативи Українського громадського комітету в Празі як двотижневик громадсько-культурного та економічного життя при найближчій участі М. Шаповала, Н. Григоріїва, П. Богацького та Б. Мартоса. З січня 1923 р. перетворилася вона у товстий журнал-місячник письменства, мистецтва, науки і громадського життя і так виходила до 1928 р. Спочатку за редакцією М. Шаповала і В. Винниченка та секретаря редакції П. Богацького, а пізніш за редакцією Н. Григоріїва, М. Галана, С. Довгаля, Б. Залевського. Згуртувала вона найширші літературні, наукові і публіцистичні сили. Дала твори старших і молодих авторів з еміграції. Пролунав тут голос українських письменників з-поза "залізної завіси" (В. Підмогильний та інші), з якими журнал нав'язав зв'язки. Під доброю вправною редакторською рукою розвинувся він в орган, що здобув признання й інтерес в широких колах українського суспільства як на чужині, так і на українських землях, разом з глибоким подратуванням ворожих кіл "по тому боці".

Зі спеціальних органів у першу чергу треба згадати воєнно-літературний журнал під назвою "Табор". Почав він виходити 1923 р. у Каліші розміром в 4—6 аркушів друку при найближчій участі генерала В. Куща та полковника М. Са-довського і співпраці генерала С. Дельвіга, Колосовського, В. Сальського, П. Шрамченка, Т. Олесіюка та інших.

Спочатку видавці мали на думці присвятити цей орган виключно розробці воєнного знання, але вже з третім числом дали місце і "літературі", а саме — ідеологічним, політичним та полемічним статтям, витриманим у дусі концепції, що її заступав і на яку поклав печать своєї особистості С. Петлюра.

Не меншого значення і популярності здобув другий поважний орган, присвячений історії визвольних змагань піц назвою "За Державність". Зібрав він на своїх сторінках чимало цінного матеріалу та лав не менш цінних праць до історії боротьби українського народу за державність. Виходив цей орган товстими збірниками і протримався до другої світової війни.

Врешті, популярний громадсько-політичний та інформативний тижневий журнал, що його основником був С. Петлюра, під назвою "Тризуб". Засновано його 1925 р. в Парижі. Виходив без перерви до 1939 р. як речник і захисник ідей, покладених в основу Української держави в формі Української Народної Республіки (УНР).

Із спеціальних органів цього часу треба згадати ще такі як "Книга" — бібліографічний журнал, якого появилося одне число у Відні 1921 р. під проводом проф. Д. Антоновича; "Український Медичний Вісник", що почав виходити у Празі 1923 р. і протримався до 1925 р.; "Український Студент" (Прага, 1920—1924) тощо.

Починаючи з 1923 до 1939 рр. преса української еміграції широко розгортається, охоплює різні галузі національно-суспільного життя і вимагає для себе спеціальної сторінки огляду. Зокрема в цей час виходить у різних місцях Європи довга низка "Вістей" та бюлетенів поодиноких організацій, серед яких чимало присвячених інформації чужинців.

З інформаційних органів цього часу в першу чергу треба згадати "Українську Кореспонденцію", скорочено "УКРАЇНКО", що виходила в чеській Празі під час паци-фікаційних подій на західноукраїнських землях. Почала виходити з ініціативи членів празької групи Української партії соціал-революціонерів за проводом і редакцією д-ра Я. Зозулі та інженера Г. Денисенка. Виходила в двох виданнях; українському й чеському 1930—1931 рр. Здобула популярність. Зокрема чеське видання стало популярним інформаційним джерелом для органів чеської преси.

Подібним же інформаційним бюлетенем пізніше став у Празі "Українськи Пржеглед" в чеській мові, що виходив так само з ініціативи і старанням празької групи УПСР.

Врешті, широку популярність здобув "Український Тиждень", що довший час виходив у Празі за веденням П. Зленка.

З суспільно-політичних органів цього часу треба відзначити в першу чергу такі як "Вісник УПСР", а потім "Трудова Україна", основником якої був М. Шаповал, а по його смерті (І932) виходила за редакцією Н. Григоріїва та П. Богацького як орган Центрального комітету УПСР;

"Розбудова Нації" як ідеологічний орган націоналістичної течії в українському суспільстві, що виходила місячними випусками в Празі.

З інших такі: "Наша Спілка", орган Української селянської спілки (Прага), "Шлях Незалежносте" (Варшава), "22 січня" (Париж); "Незалежність", "Український Революціонер" та "Сурма", призначені для українських земель; "За Конгрес" (Прага), "Інвестіґейтор" (Лондон) та інші; орган літературно-мистецького характеру "Літопис політики, письменства і мистецтва" (Берлін); студентські: "Студентський Вісник", "Життя", "Спудей" (Прага), "Наша Громада" (Подєбради), "Чорноморя" (Данціг) та інші; бібліографічні: "Книголюб" (Прага); військові: "Військова Справа", "Вояк", "Запорожець" (Париж) та інші; господарські: "Господарський Бюлетень" (Париж), "Торговельно-Промисловий Вісник" (Варшава), "Село" (Подєбради); спеціальні: "Український Філятеліст" (Відень) та інші, серед яких преса кубанської української еміграції як "Про Кубань", "Кубанські Думки", "Кубанський Край", "Наш Край", "Хвилі Кубані", "Чорноморець" (Прага).

У 1930-х роках у Варшаві почали виходити три часописи, що зайняли в українській журналістиці окреме поважне місце. Першим з них був квартальник, а потім двомісячник під назвою "Ми". Виходив в 1933—1939 рр. при найближчій участі М. Куницького, А. Крижановського та І. Дубицького та при співпраці Б. Ольхівського, Г. Лазаревського, Н. Левицької-Холодної та інших. Виконав він своє завдання як літературно-мистецький орган чи то своїм змістом, чи то формою видання. З січня 1935 р. почав виходити науково-літературний місячник під назвою "Наша Культура" та місячник для студій української мови під назвою "Рідна Мова", обидва старанням і під безпосереднім проводом проф. І. Огіенка.

Поставивши своєю метою "всебічне і глибоке наукове висвітлення нашої духової й матеріальної культури", "Наша Культура" оповістила свою програму, що охоплювала праці з історії, літератури, мистецтва, філософії, мовознавства, етнографії, права, археології, педагогіки і таке інше. Впродовж трьох років під вмілим проводом видавця і редактора, журнал об'єднав широке коло наукових працівників, що в 32 томах дали понад 200 наукових праць з різних галузей. Проте і цей поважний і незалежний орган не уникнув бича української преси. У грудневій книжці

1937 р. редакція примушена була повідомити читачів про тимчасове припинення видання, поки передплатники не виконають свого елементарного обов'язку — поки не заплатять своїх боргів. "Робимо це як демонстраційний протест, — писала редакція, — проти тих неплатників, що стали буденним явищем у нашому громадянстві".

Тут же попередження, що "неплатство й післяплатство вб'є "Рідну Мову", і зрештою сподівання, що перерва в праці — тільки тимчасова примусова перерва, яка покінчиться в найкоротшому часі. Але це, додає редакція, залежить від... неплатників і післяплатииків.

Сподівання не здійснилися. Тимчасова перерва "Нашої Культури" перетворилася в остаточне припинення і журналу вже не пощастило відновитися.

Натомість "Рідна Мова" проіснувала без перерви до 1939 р., несучи до широких кіл українського народу глибоку любов, пошану і знання своєї мови.