Масові комунікації: підручник для студентів ВНЗ

Перед тим як перейти до аналізу вивчення масових комунікацій, нам слід звернути особливу увагу на термін "журналістикознавство" , який побутує в Україні. Він належить до найбільш комічних інтелектуальних продуктів горбачовської "перебудови". Оскільки різні українські дослідники пропонують навдивовижу відмінні визначення, доцільніше буде звернутися до словника В. Підлубияка, який підсумовує майже всі варіанти, що побутують. Відтак, журналістикознавство - це наука про природу і закони літературно-публіцистичної творчості, походження журналістики, закономірності її розвитку, суспільне значення, про організацію роботи редакцій преси, радіо, телебачення, а також видавництв. За специфікою близьке до літературознавства. Умовно журналістикознавство можна поділити на дві основні складові: теорія журналістики, що вивчає специфіку і особливості публіцистичних методів, жанрів і стилів, зображувальні засоби і мову творів; історія журналістики, яка простежує шлях її становлення, розвитку і сучасного середовища.

Із цього еклектичного поняття ми можемо зробити щонайменше два висновки. По-перше, воно зовсім не відбиває того, що в західній науці іменується власне дослідженнями масових комунікацій, або медіа-дослідженнями. По-друге, показово, що журналістикознавство споріднене з літературознавством. Термін "журналістикознавство" невдало намагається, з одного боку, прикрити майже цілковиту відсутність в Україні досліджень медій/масових комунікацій, а з другого - свідчить про ігнорування практичних потреб сучасних ЗМК, які можуть бути виявлені в результаті практично орієнтованих досліджень. Тобто сучасні українські медіа-дослідження є частиною переважно філологічних (зокрема мовознавчих) чи історичних досліджень, які головним чином зосереджуються на текстах.

Академічна традиція вивчення масових комунікацій, або медіа-досліджень, свідчать І. Бертнанд і П. Гаґес, має багато назв. У США вона більше відома як "комунікаційні студії" та "медіа-грамотність", у Великій Британії та Австралії - "медіа-студії". Варто зробити уточнення стосовно медіа грамотності, яка не є звичайною університетською дисципліною. Це також американська концепція, спрямована на просвіту найширших верств суспільства щодо медійної проблематики. Як об'єкт дослідження ЗМК та масові комунікації мають співзвучні значення. Мається на увазі, що в центрі масових комунікацій стоять мас-медіа. Для того, щоб зорієнтуватися у найважливіших термінах, ми, послуговуючись працею І. Бертнанд і П. Гагеса, спробуємо їх розташувати за градацією значень.

Отже, метод - це специфічна дослідницька процедура (анкетування, інтерв'ю з усної історії). Тоді методологія виступає послідовним набором методів і технік, які використовуються разом і роблять можливим перебіг самого дослідження (польові дослідження). Модель - це концептуальний інструмент для сортування і впорядкування одержаних даних або створення певних інтелектуальних рамок чи, інакше кажучи, парадигми. У свою чергу парадигмою в межах дослідження називають здебільшого рамки такого знання, котре визначає коло питань, що можуть бути порушені і заперечують чинність інших питань (іноді називаються моделлю). Концепт1 є ідеєю, котра походить із моделі та визначається специфічно в межах цієї моделі (патріархальність в межах феміністичної теорії). Теорія - не що інше, як набір концептів, що утворюють модель і пояснюють феномен або практику. Це також форми пояснення (інтерпретації) одержаних даних, які випливають з визначених інтелектуальних рамок та підтримують їх.

Поняття "концепт" е поширеним і модним, зазначають П. Емерт і В. Брукс. Воно вживається різними людьми по-різному. Для непрофесіонала концепт, як правило, позначає ідею або думку, тобто певний об'єкт значення. Для вчених, які досліджують, наприклад, поведінку, концепт може використовуватися для систематичного опису фактів, випадків, стосунків та інших спеціальних речей, якими вони займаються. По-перше, наголос може робитися на логічному процесі} які концепти окреслюють в науці. Тоді термін "імітація" е концептом, що узагальнює спостерігання певних дій, котрі копіюють інші дії з певною визначеною точністю. По-друге, це узагальнення тих зв'язків, які має концептуально-організуючий процес із певною теорією. Теоретичні й гіпотетичні пропозиції формуються в одну концептуальну схему. Іноді тут краще вживати термін "конструкт". Коли всі пропозиції логічно взаємопов'язані, на цій основі формується теорія. По-третє, всі концепти формулюються людиною. Через це деякі з них можуть бути помилковими, можуть мати чи, навпаки, не мати зв'язків із реальністю. Концепт є нічим більше, ніж те, що виявляється через нього.

Важливо зрозуміти, що таке інтелектуальні рамки дослідження. Вони визначають його перебіг ще до початку самого процесу, вказуючи, в якому напрямку розвиватиметься дослідження, на які вихідні положення воно буде спиратися. Інтелектуальні рамки також зумовлюють інтерпретацію одержаних результатів. Окрім того, вони свідчать про особистий професіоналізм самого вченого, що також впливає на рівень і цінність дослідження. І. Бертнанд і П. Гаґес поділяють медіастудії на вивчення авдиторії, інституцій і текстів. Для дослідження авдиторії звичайно використовуються теорії про те, як ми знаємо (позитивізм, бігевіоризм, структурний функціоналізм), чи те, що ми знаємо, наприклад, про такі соціальні категорії, як класи (різні форми марксизму) та ґендер (фемінізм чи інші форми політики ідентифікації).

Емпіричні дані, зібрані соціологами, та документальні свідчення, якими оперують історики, ніколи не промовляють самі за себе. Вони потребують належного аналізу і представлення. Інтерпретаційні рамки, що зазвичай створюються для інституціональних досліджень, належать до галузі історії та історіографії для свідчень з минулого, а також до політичної науки й соціології організацій для даних, які характеризують теперішній стан справ. Сучасний дослідник історії повинен мати, як мінімум, певні ідеї стосовно таких питань:

• Онтологія: Що таке історія? (події? письмові свідчення про них? те й інше?) Що таке писання історії? (спекуляція? наука? дискурс? ідеологія?) Який із двох концептів має сенс: історичний факт чи історична подія?

• Епістемологія: Що створює "історичне свідчення" і як це може бути описане? Звідки історики знають, "що насправді трапилося"? Що пов'язує істориків із написанням історії (об'єктивність є можливою чи бажаною)? Ми пишемо історію заради розуміння минулого "в його власних термінах" чи заради теперішнього?

• Методологія: Які форми збирання даних, аналізу та інтерпретації, а також написання звіту є прийнятними для онтологічної та епістемологічної позиції, обраної дослідником? Стосовно досліджень медіа-текстів, І. Бертнанд і П. Гаґес радять

розглянути базові питання, які характеризують різні підходи:

• Контент-аналіз: Наскільки точно це повідомлення відбиває реальний світ через коди?

• Семіотичний аналіз: Як цей текст репрезентує світ через коди?

• Структурний аналіз: Яким чином структури цього тексту створюють значення?

• Літературна критика: Що цей текст (інтуїтивно) означає?

• Герменевтичний аналіз: Що автор хотів передати через цей текст?

• Феноменологічний аналіз: Що цей текст означає для мене?

• Постструктуралістський аналіз: Як значення цього тексту конструюється в межах даного культурного контексту?

До цього переліку необхідно додати ще два популярні методи дослідження: дискурс-аналіз і фрейм-аналіз. Перший походить з галузі лінгвістики і зосереджується на стилістичних особливостях риторики або способу діяльності. Як правило, йдеться про дослідження певних текстів у соціальному контексті, також про взаємодію чи діалог між промовцями. Перспектива дискурс-аналізу може визначатися шляхом вивчення ситуативного і галузевого застосування мови, за допомогою якої будуються соціальні взаємини, влада, ідентифікація. Тобто мова тут виступає радше не структурою, а змістом різних соціальних практик. Якщо дискурс-аналіз розглядає певну сукупність текстів, то фрейм-аналіз зосереджується на самому тексті, включно з усіма можливими нюансами і наголосами, які зумовлюють позицію автора. Цей метод вивчає різні типи аргументації - логічну, композиційну, метафоричну, стилістичну, через використання стереотипів, пряму і приховану тощо - у спробі донести зміст повідомлення, спрямувати авдиторію в певному напрямку і, так чи інакше, вплинути на неї.