Історія України: навч. посіб.

Отже, на рубежі XIII—XIV ст. знову було відновлено єдність Галицько-Волинської держави. Наступник Лева Даниловича — його син Юрій І (1301—1308 (1315)) виступає вже як одноосібний правитель з королівським титулом, іменуючи себе " королем Русі та князем Володимири". Столицею королівства став Володимир-Волинський. Джерела змальовують правління Юрія Львовича як добу розквіту, спокою та економічного добробуту країни. Скориставшись деяким послабленням Золотої Орди, яку в той період роздирали внутрішні міжусобиці та чвари, він зумів на деякий час пересунути південні кордони своїх володінь аж до нижньої течії Дністра й Південного Бугу. Високим був міжнародний авторитет Галицько-Волинського королівства, який не похитнувся навіть тоді, коли схильний до компромісів Юрій І поступився зміцнілій Польській державі Люблінською землею (1802). Свідченням цього стало утворення в 1303 р. окремої Галицької митрополії, оскільки київський митрополит у 1299 р. переніс свою резиденцію на північ, до Владимира-на-Клязьмі. Галицька митрополія безпосередньо підпорядковувалася Вселенському патріарху в Константинополі й допомагала захищати політичну незалежність українських земель.

Після смерті Юрія І галицько-волинська спадщина перейшла до його синів Андрія і Лева (1308(1316)—1323). Вони правили спільно і, підтверджуючи спадкоємність традицій Київської держави, титулувалися "князями всієї Русі". Українські володарі сприяли зовнішній торгівлі, насамперед між галицько-волинськими і польськими купцями, добивалися забезпечення торгових відносин з Балтикою. Налагодивши союзні зв'язки з польським королем Владиславом Локетком і Тевтонським орденом, намагалися послабити залежність від Золотої Орди, а також протидіяти Литві, натиск якої на північні окраїни Галицько-Волинської держави ставав усе відчутнішим. Проте запобігти територіальним втратам не вдалося — Дорогочинська та Берестейська землі відійшли до Литовського князівства. Активною була боротьба проти ординців, в якій про в ід ну роль відігравали князі Андрій і Лев. Так, у листі до Папи Римського польський король називав їх " непоборним щитом проти жорстокого племені татар". Ймовірно, в одному з військових походів проти монголо-татарських нападників брати загинули. Оскільки жоден з них не мав синів, то з їхньою смертю 1323 р. династія, яку започаткував князь Роман Мстиславич, припинилася.