Історія України: навч. посіб.

Петро Сагайдачний (бл. 1670—1622) народився у с. Кульчиціпа Львівщині у родині дрібного українського шляхтича. Навчався в Острозькій академії, згодом подався на Запорізьку Січ. Його вражаючі успіхи в боротьбі з турецько-татарською експансією дозволили йому зайняти почесне місце в антитурецькій "Лізі християнської міліції", що виникла у Західній Європі. За безприкладну відвагу в боях, за великий розум і дипломатичний хист, патріотизм і розсудливість козаки обрали його спочатку кошовим отаманом, а згодом і гетьманом Війська Запорізького реєстрового, обов'язки якого він виконував, за винятком невеликої перерви, з 1616 р. до кінця життя. Під керівництвом П. Сагайдачного козацтво остаточно перетворилося па окремий стан, а його збройні сили були реформовані з, по суті, партизанських загонів у регулярну дисципліновану армію.

У політичній діяльності П. Сагайдачний виходив з реалій тодішніх українсько-польських відносин і діяв насамперед дипломатичними засобами, уникаючи відкритого протистояння з Річчю Посполитою, але в той же час постійно працюючи над закладанням фундаменту майбутньої української держави. Так, вміло використовуючи потребу поляків у козацькій допомозі, він, попри встановлені кількатисячні реєстри, довів чисельність Війська Запорізького до кільканадцяти, а згодом і 40—60 тис. осіб. Головною заслугою Сагайдачного було те, що він зумів поєднати інтереси трьох найактивніших частин українського суспільства — козацтва, культурно-освітньої верстви та духовенства. І не тільки поєднати! Гетьман демонстративно засвідчив, що готовий силою зброї захищати українську інтелігенцію та православну церкву від будь-яких утисків і переслідувань. У1620 р. він разом з усім Військом Запорізьким відкрито вступив до Київського братства, взявши під протекторат цей культурний і духовний центр України та його школу, що згодом розвинулась у Києво-Могилянську академію. Того ж року завдяки П. Сагайдачному було відновлено втрачену після Берестейської унії православну ієрархію: запрошений ним до Києва та взятий під захист єрусалимський патріарх Феофан висвятив на сан київського митрополита І. Борецького та кількох єпископів. Поєднавши зусилля трьох провідних верств українського суспільства, П. Сагайдачний спричинився до активізації як козацтва, котре поступово виходить за межі своїх вузькостанових інтересів та включається в загальнонаціональні справи, так і міщансько-духовної інтелігенції, яка, відчувши підтримку Війська Запорізького, почала сміливіше та енергійніше реалізовувати свої плани.

У 1618 р. П. Сагайдачний на чолі 20-тисячного козацького війська вирушив у похід на Москву, щоб допомогти польському королевичу Владиславу, який прагнув здобути московську корону, але потрапив там у скрутне становище. Штурм Москви успіху не приніс, та все-таки за Деулінським перемир'ям до Польщі відійшли Сіверщина й Смоленщина. Козаки ж, замість подяки за допомогу, отримали від польського уряду наказ скоротити свій реєстр до 3 тис. чол. та відмовитися від походів у Чорне море. Це призвело до скинення П. Сагайдачного з гетьманства та обрання на його місце представника нереєстрового козацтва Яцька Бородавки (Неродича).