Історія України: навч. посіб.

Пожвавлення національно-визвольного руху на поч. XX ст. викликало вихід української преси, якої у Наддніпрянщині до 1905 р. фактично не було. Перша українська газета в Східній Україні "Хлібороб" (м. Лубни) почала виходити в 1905 р. після вибуху першої російської революції. Оскільки не було дозволу уряду, після виходу п'яти чисел її закрили. У 1905 р. в Полтаві побачили світ перші числа щотижневого журналу "Рідний край". Найважливішими серед наступних українських періодичних видань з 1906 по 1914р. були газета "Громадська думка", потім "Рада". З ними співпрацювали Д.Дорошенко та С.Петлюра. У1906 р. у Східній Україні виникли нові періодичні видання: у Києві — газета "Боротьба", журнали "Шершень", "Нова громада", "Українське бджільництво", в Одесі — газети "Народна справа", "Вісті", в Харкові — газети "Слобожанщина ", "Правда", у Катеринославі — " Запоріжжя ", "Добра порада ", у Чернігові — " Десна". Усього на Наддніпрянщині в 1913 р. виходило 19 україномовних періодичних видань, у той час як російських — 226, польських — 234, вірменських — 21, єврейських —13. А коли почалася Перша світова війна, царський уряд взагалі заборонив українські газети і журнали.

Лише після Лютневої революції українська преса не лише відновила статус-кво, а й значно розширила свої можливості. Так, упродовж 1917 р. у Наддніпрянщині виходило 63 періодичні видання. Популярністю серед читачів користувалися газети "Нова Рада", "Робітнича газета", "Народна воля " та ін.

Серед періодичних видань, що виходили в Західній Україні, найзначнішим був " Літературно-науковий вісник" (1898—1914), заснований у Львові НТШ. Часопис відіграв велику роль у консолідації літературно-громадських сил України. І.Франко майже десять років був його головним співробітником і редактором. До редакційної колегії входили також В.Гнатюк і О.Маковей. Це визначило демократичне спрямування журналу. У "Літературно-науковому віснику" друкували свої твори Леся Українка, М.Коцюбинський, В.Стефаник, О.Кобилянська, П.Грабовський, Г.Хоткевич, А.Кримський. Журнал публікував у перекладі українською твори зарубіжної класики. 1907 р. редакцію журналу, яку очолював М.Грушевський, було переведено зі Львова до Києва.

Розвивалося українське книговидавництво. Щоправда, в Наддніпрянській Україні необхідні умови з'явилися лише з початком Української революції. В цей час активну діяльність роз в и ну л и такі видавництва, як "Українська школа", "Вік", "Час", "Сіяч" та ін. Заданими Головної книжкової палати, в 1917 р. було видано понад 1 тис. різних книжок рідною мовою.

Головними українськими центрами видавництва в Галичині були НТТІІ і "Просвіта", які продовжували активну працю для підвищення рівня національної свідомості українства. На поч. XX ст. тривала діяльність у Львові "Українсько-руської видавничої спілки", активну участь у роботі якої брали І.Франко і В.Гнатюк. Спілка видавала кращі твори української та зарубіжної літератури. З часу заснування (1899) до 1917 р. вона випустила бл. 600 назв художніх і науково-популярних книг. Українське педагогічне товариство видавало газети "Учитель", дитячий журнал "Дзвінок", шкільні підручники, науково-популярні, освітні книжки для молоді, навчальні карти тощо.