Історія України: навч. посіб.

На поч. XX ст. почалася нова доба у розвитку української музики. Композитори згуртувалися тоді довкола митців Києва і Львова. Важливу роль у підвищенні музичної культури населення, поширенні музичної освіти в Україні відіграло Російське музично товариство, зокрема його відділення в Києві, Одесі, Харкові, Катеринославі, Полтаві, Херсоні, Чернігові, Умані. Активну участь у діяльності Російського музичного товариства в Україні брав видатний український композитор М. Лисенко. Велике значення для виховання діячів українського сценічного мистецтва — акторів, співаків, музикантів, диригентів — мала Музично-драматична школа М.Лисенка, яку він заснував 1904 р. у Києві.

Талановитими продовжувачами творчих заповітів М.Лисенка були композитори київської школи К.Стеценко, М.Леонтович, Я.Степовий, О.Кошиць.

Учень М.Лисенка К.Стеценко — відомий український композитор, хоровий диригент, педагог і музичний критик — найяскравіше виявив талант у хорових поемах і кантатах, вокальних ансамблях і солоспівах, в обробках для хору і голосу численних народних пісень та інших жанрах вокального мистецтва.

Активну участь у творенні української музики брали молоді митці М.Вериківський, Г.Верьовка, Л.Ревуцький, В.Косенко, П.Козицький, Б. Лятошинський. Згодом, за гетьманської доби, було засновано Українську державну капелу під керівництвом О.Кошиця, Державний симфонічний оркестр, який очолив О. Горілий. Симфонічні оркестри виникли в Харкові, Катеринославі, Одесі. Плідно працювали Київська, Одеська і Харківська консерваторії.

У деяких містах України, зокрема Харкові, Полтаві виникли капели бандуристів, професійні хори. Особливо плідно працював у цій галузі композитор М.Леонтович. З ініціативи його побратима К.Стеценка в 1919—1920 pp. засновано кілька мандрівних хорових капел. Одна з них — "Думка", яка успішно працює досі, ставши провідним мистецьким колективом України.

Впевнено ставало на професійну основу музичне життя на західноукраїнських землях. Тут вдосконалювали майстерність композитори нової генерації, досягли значного рівня музикознавча думка, музична критика й публіцистика. Важливою подією в музичному житті Західної України стало урочисте відзначення 35-річчя творчої діяльності корифея української музики М. Лисенка (1903), на якому був присутній сам композитор. Чималий внесок у розвиток музичної культури зробив театр "Руської бесіди", який ставив драматичні п'єси з музичним оформленням М. Вербицького та І.Лаврівського, М. Лисенка, а також твори світової оперної класики. 1903 р. у Львові виникла Спілка співацьких і музичних товариств (з 1907 р. — Музичне товариство ім. М. Лисенка). Завдяки його концертній діяльності тут широко зазвучала музика М.Лисенка, М. Леонтовича, К.Стеценка, Ф.Колесси, С. Людкевича, А. Вахнянина, О.Нижанківського, Г.Топольницького, Д .Січинського.

Того ж 1903 р. у Львові відкрито Виший музичний інститут, якому 1907 р. було присвоєно ім'я М. Лисенка. Діяльність інституту та його філіалів у інших містах сприяла вихованню музичних кадрів. Вагомо заявили про себе чимало обдарованих музикантів і композиторів, серед яких виділявся С.Людкевич. 1905 р. у Львові вийшла у світ перша частина його знаменитої кантати-симфонії "Кавказ". Творчість С. Людкевича сприяла дальшому розвитку і зміцненню принципів реалістичної музики. Він прожив довге і плідне творче життя, став одним з найбільших українських композиторів (другим після М.Лисенка), теоретиком музики, педагогом-професором. Писав спорадично й поезії. Був удостоєний звання лауреата Шевченківської премії (1964). На соті роковини його уродин (1979) тодішня влада навіть удостоїла його золотої зірки героя соц. праці, але він міг обійтися без такої нагороди, бо мав іншу, найвищу — всенародне визнання.

Активно в Галичині працювали також композитори Д.Січинський і О.Нижанківський, які виступали організаторами і диригентами хорових колективів товариства "Бонн", збирали українські народні пісні й створювали на їхній основі хорові обробки, були авторами хорів, кантат, солоспівів на слова Т.Шевченка, І.Франка, Л.Українки, Ю.Федьковича.

Упродовж 1914—1939 pp. професором і директором Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка у Львові працював В. Барвінський, який увійшов в історію, як композитор, піаніст, музичний критик, педагог, диригент, організатор музичного життя. Серед його найвідоміших творів початку XX ст. були: цикл п'єс "Вісім прелюдій" (1908), "Пісня. Серенада. Імпровізація" (1911), "Любов" (1913—1915), "Українська рапсодія", вокально-інструментальні етнографічні мініатюри "Українське весілля" (1914), "Урочиста кантата" й кантата "Заповіт" на слова Т. Шевченка (1917) та ін.

Багатюще джерело розвитку української музичної культури — народнопісенна творчість. Народні пісні в обробках М.Леонтовича, С.Людкевича все ширше проникали в концертний репертуар професійних виконавців та самодіяльних хорових колективів.

До найвищого рівня світового вокального мистецтва піднялася вихованка Львівської консерваторії, уродженка Тернопільщини Соломія Крушельницька. її голос чарував слухачів багатьох країн Європи, Америки, Африки. Як зазначав відомий італійський музикознавець Р.Кортопассі, у перші десятиріччя XX ст. на оперних сценах світу царювали чотири співаки — М.Батістіні, Е. Кару зо, Т.Руффо, Ф.Шаляпін. І лише одна жінка спромоглася сягнути їх висот і стати врівень з ними. Нею була С.Крушельницька. Всесвітньо відома співачка виступала на сценах в Петербурзі, Одесі. Але вимріяне бажання — побувати в Києві — С.Крушельницькій не вдалося здійснити через заборону царських властей, які знали про симпатії співачки до визвольних змагань українського народу, про її близькі стосунки з українськими патріотами М.Лисенком, Лесею Українкою.