Історія України: навч. посіб.

Чимало сил боротьбі за перемогу над нацистською Німеччиною віддавали письменники. їхні офіційні органи, зокрема Спілка письменників України, деякі редакції знаходились в Уфі. Там видавався тижневик "Література і мистецтво", з 1943 р. поновився випуск журналів "Україна" і "Перець". Розвивалася видавнича діяльність, яка не обмежувалася сучасністю, зокрема, великими тиражами вийшли твори українських класиків. Загалом в евакуації було видано близько 900 назв книжок.

Частина письменників перебувала в евакуації (М. Рильський, П. Тичина, В. Сосюра, А. Малишко, Л. Первомайський,Ю. Яновський, І. Ле та ін.), деякі залишилися на окупованій території (Іван Багряний, І. Кошелівець, Т. Осьмачка, Ю. Шевельов (Ю. Шерех), Ю. Лавріненко, О. Лятуринська та ін.), більшість була на фронті. Одні подалися туди фронтовими воєнкорами (О. Довженко, М. Бажай, О. Корнійчук, В. Василевська та ін.) або перебували безпосередньо в діючій армії чи партизанських загонах, зі зброєю в руках брали участь у боях із нацистами. Інші активно співпрацювали в армійській, фронтовій, республіканській періодиці ("За Радянську Україну!", "За честь Батьківщини!"). З Москви українською мовою вела передачі радіостанція "Радянська Україна" (П. Панч, О. Копиленко, Д. Білоус). У Саратові була організована робота радіостанції ім. Т. Шевченка (Я. Галаи, К. Гордієнко, В. Владно). Діяла пересувна прифронтова радіостанція "Дніпро".

У своїх творах письменники звеличували героїзм тих, хто боровся проти ворога на фронтах, самовіддану працю трудівників тилу, викривали людино ненависну ідеологію нацизму. Високим патріотичним пафосом сповнені поетичні, прозові, драматургічні та публіцистичні рядки таких українських літераторів, як М. Бажай ("Клятва"), П. Тичина ("Похорон друга", "Відповідь бійцям на фронті"), М. Рильський ("Слово про рідну матір"), В. Сосюра ("В години гніву", "Під гул кривавий"), А. Малишко ("Україно моя!", "Битва"), О. Довженко ("Україна у вогні", "Ніч перед боєм", "Воля до життя"), ІО. Яновський (збірник оповідань і нарисів "Земля батьків"), І. Ле (оповідання "Люба", "Шевченко") та ін.

Спроби налагодити видавничу діяльність, оживити літературне життя були в окупованих Києві, Харкові, Львові, інших містах. Однак нацисти дуже підозріло ставилися до подібних спроб українців. Так, у Києві були закриті "Українське слово", "Літаври", "Українська дійсність", а їх організатори, члени ОУН, О. Теліга, І. Ірлявський, І. Рогач страчені гестапо.

Щасливішою була доля підпільних структур. Зокрема, в Карпатах у роки війни діяла одна з конспіративних друкарень ОУН, де крім газет, журналів, листівок, видавали літературні твори Є. Маланюка, О. Олеся, Миколи Хвильового, О. Бабія та ін.

Активно розвивалася українська література й у повоєнні роки. Серед най відоміших творів того часу — романи О. Гончара "Прапороносці", М. Стельмаха "Велика рідня", "Київські оповідання" Ю. Яновського, "Атестат зрілості" В. Козаченка, "В окопах Сталінграда" В. Некрасова та ін. З'явилися нові твори М. Рильського, П. Тичини, В. Сосюри, А. Малишка, М. Нагнибіди, Остапа Вишні, 0. Копиленка та ін.

У серпні 1947 р. ЦК КП (б) У ухвалив постанову про загрозу українського буржуазного націоналізму. Серед інших, були засуджені журнали "Вітчизна" та "Перець". Через місяць на пленумі Спілки письменників України нищівній критиці були піддані П.Панч за повість "Блакитні ешелони", 10.Яновський за роман "Жива вода", І. Сенченко за повість "Його покоління", М. Рильський затвори "Мандрівка в молодість", "Київські октави", передмову до першого тому "Поезій". Останнього навіть звинуватили в "петлюрівщині". У 1951 р. була розгорнута гучна кампанія проти вірша В. Сосюри "Любіть Україну", в якому нібито повністю був відсутній класовий підхід. У "безрідному буржуазному космополітизмі" звинувачували С. Голованівського. Навіть ліричні "Мисливські усмішки " Остапа Вишні викликали в партійних бонз різку критику за відхід від радянської ідеології. Як наслідок, безпідставно звинувачені письменники змушені були каятися за неіснуючі гріхи. Таку ситуацію спостерігаємо і в інших сферах культури.