Історія України: навч. посіб.

Справжнє оновлення всіх сфер життєдіяльності країни вимагало глибших зрушень у вирішальній сфері — економіці. Висунута програма перетворень передбачала " прискорення соціально-економічного прогресу" країни на основі широкого впровадження досягнень НТП, створення нового господарського механізму, активізації людського фактора. Але невдовзі стало зрозумілим, що реформування економіки вимагає якісних структурних змін у радянській економічній моделі. Реформатори ж прагнули поєднати ринок з централізованим плануванням. Тому їх спроби добитися економічного зростання через розширення прав підприємств на основі формули "самостійність", "самофінансування", "самоокупність" (було прийнято закон "Про державне підприємство та об'єднання"), активізацію приватної ініціативи (за законами "Про кооперацію", "Про індивідуальну трудову діяльність" тощо) не увінчалися успіхом. Перші ж спроби кооператорів заробляти призвели до того, що на їхню діяльність ввели прогресивний податок на дохід, який на певному рівні сягав позначки 70 %, а кількість інстанцій із перевірками збільшилася до 30. Війцем "уваги" держави до кооперативного руху стала постанова Кабміну СРСР "Про заходи посилення боротьби з нетрудовими доходами". Коли союзного міністра фінансів запитали, чому, на його думку, в кооперативах гроші заробляють нечесно, він лукаво відповів: "Тому що на чесній праці не розживешся".

Наслідком такого підходу були подальше падіння виробництв я, продуктивності праці, зубожіння най ширших верств населення, утвердження в держсекторі бартерної (на безгрошовій основі, натуральної) економіки, а в новому підприємницькому секторі — "економіки казино", коли головним стало не виробництво, а продаж товарів у найкоротші терміни за максимальними цінами з метою отримання максимуму прибутку. Гігантськими темпами почав зростати внутрішній та зовнішній борг.

До абсурдних спроб поєднати ринок і централізоване планування додалися прожекти керівництва про забезпечення до 2000 р. кожної радянської сім'ї окремою квартирою чи будинком та запровадження в побут населення "здорового способу життя". Перший нічим не був обґрунтований, не мав ні бази, ні умов для реалізації такого широкомасштабного завдання, а тому так і залишився "прекрасною мрією радянських людей ". Другий прожект був зведений до подорожчання й обмеження продажу алкогольних напоїв, вирубування виноградників у Криму й на Закарпатті, часткової ліквідації виноробних виробництв. Проте алкоголізм, який становив реальну загрозу фізичної, розумової і моральної деградації суспільства, подолати не вдалося, а бюджет однієї лише України втратив 10 млрд. крб. (Реальна собівартість літра дешевої горілки становила у першій половині 1980-х років близько 4 копійок, а коштував цей літр понад 8 крб.). До того ж значно поширилося самогоноваріння, що призвело до дефіциту цукру, почастішали випадки отруєння неякісним алкоголем та його сурогатами, збільшилося число наркоманів.

Значною перешкодою на шляху реформування економіки У країни був її структурний дисбаланс. Зокрема, питома вага важкої промисловості становила більше 60 %. Оборонні галузі поглинали до 2/3 науково-технічного потенціалу. 95 % продукції вироблялося на підприємствах союзного підпорядкування. Залежність України від центру була закріплена у союзному фінансовому законодавстві. Закладений у ньому принцип передбачав вилучення до союзного бюджету основної маси доходів республіки та послідуючий її перерозподіл поза зв'язком з вилученою сумою, результатами виробничої діяльності та розмірами споживання. Так, 1990 р. лише 36,2 % витрат державного бюджету України покривалися власними доходами, решта — перерозподілом союзних.

Недосконалі перетворення в економіці ще більше ускладнили соціально-економічні проблеми робітництва і, як наслідок, привели до формування масового незалежного робітничого руху. Влітку 1989 р. розпочалися шахтарські страйки, які охопили найважливіші вугільнодобувні райони СРСР, у т. ч. Донбас та Львівсько-Волинський басейн. Крім економічних, шахтарі висували й деякі політичні вимоги, передусім про заміну місцевої влади. Уряд змушений був піти на поступки, задовольнивши майже всі домагання страйкарів.