Історія України: навч. посіб.

Розвиток української культури в другій половині XX ст. відбувався зиґзаґоподібно. Спочатку, після смерті Сталіна, настав короткий період відносної лібералізації, коли було реабілітовано багатьох раніше репресованих митців, доступними стали їхні твори, зросла національна гідність українців, розширилися межі для творчого самовираження, зрештою, сформувалося покоління "шістдесятників" , яке відзначалося непримиренністю до ідеологічного диктату, повагою до особистості, прихильністю до національних культурних цінностей, ідеалів свободи.

З перемогою у Кремлі в середині 1960-х років консервативних сил українська культура знову потрапляє в жорсткі лещата радянської офіційної ідеології. В суспільстві наростають кризові явища, занепадає мораль, девальвуються загальнолюдські цінності, утверджується зневажливе ставлення до мови, історії, літератури, мистецтва, посилюється ідеологічна цензура, розпочинається цькування інтелігенції, повальною стає русифікація тощо. Тих, хто наважувався виступати проти режиму, позбавляли права друкуватися, знімати фільми чи ставити вистави, брати активну участь у культурному житті, звільняли з роботи, інколи кидали за ґрати.

Нарешті, з початком горбачовської перебудови, коли демократизація набирала все більших обертів, створювалися умови для національно-культурного відродження українського суспільства.