Історія України: навч. посіб.

Загострення соціально-економічної та політичної ситуації в країні стало родючим ґрунтом для зростання впливу лівих сил. Свідченням цього був їхній успіх па виборах до Верховної Ради в березні 1998 р., які відбувалися за змішаною мажоритарно-пропорційною системою. Виборці мали можливість обирати не лише між окремими кандидатами в депутати, а й між тридцятьма політичними партіями і блоками. Необхідний чотиривідсотковий бар'єр подолали лише вісім партій і блоків: Комуністична партія (лідер — П.Симоненко) — 24,7 %, Рух (В.Чорновіл) — 9,4, виборчий блок Соціалістичної та Селянської партій "За правду, за народ, за Україну" (О.Мороз, С.Довгань) — 8,6, Партія зелених (В.Кононов) — 5,4, Народно-демократична партія (А.Матвієнко) — 5, "Громада" (П.Лазаренко) — 4,7, Прогресивна соціалістична партія (Н.Вітренко) — 4,05, Соціал-демократична партія (об'єднана) (В.Онопенко) — 4,01 %. Відповідно до поданих голосів КПУ отримала в парламенті 124 депутатських місця, Рух — 45, СПУ-СелПУ — 36, НДПУ — 23, "Громада" — 20, ПЗУ — 19, ПСПУ та СДПУ(о) — по 16 місць. Решта місць дісталася безпартійним депутатам. Головою парламенту після затяжних дебатів, які тривали з 15 травня до 7 липня 1998 р. й увійшли в історію під назвою "спікеріада", та не без допомоги виконавчої влади було обрано консервативно налаштованого представника Селянської партії Олександра Ткаченка.

Кампанія з виборів Президента України почалася у травні 1999 р. Претендентами на Президентський пост було зареєстровано 15 осіб: О. Бази люк, Н.Вітренко, М.Габер, В. Кононов, Ю.Кармазін, Ю.Костенко, Л.Кучма, Є.Марчук, О.Мороз, В.Олійник, В.Онопенко, О.Ржавський, П.Симоненко, О.Ткаченко, Г.Удовенко. За результатами голосування у другий тур виборів, який відбувався 14 листопада 1999 p., вийшли діючий Президент Л.Кучма та лідер комуністів П.Симоненко. Переміг Леонід Кучма з 56,25 % голосів, за П.Симоненка проголосувало 37,60 % виборців. Чинного Президента підтримали в 15 областях України, містах Києві і Севастополі, на виборчих дільницях за кордоном, а його суперника — у 9 областях та Автономній Республіці Крим. Феномен перемоги чинного президента, за перший період правління (1994—1999) якого реальні доходи населення зменшилися у 2,5 рази, а кількість лише офіційно зареєстрованих безробітних зросла в 12 разів, передусім пояснюється тотальним використанням "адміністративного ресурсу" і брудних виборчих технологій, масовим підкупом виборців та психологічним тиском на них з боку підконтрольних владі ЗМІ, принципом "меншого зла" у другому турі виборів. Європейський парламент, оцінюючи президентські вибори 1999 р. в Україні, у своїй резолюції зазначив, що вони відбувалися не в демократичній обстановці та висловив жаль з приводу того, що в державі, яка декларує верховенство права, ці принципи не побули втілення в реальній політичній практиці.

Отже, український народ, поставлений перед дилемою — комуністичне вчора чи шлях реформ, важкий і непослідовний, обрав останнє. Він ще раз надав кредит довіри Л.Кучмі, сподіваючись від нього активних та рішучих дій у розв'язанні наявних проблем.