Історія України: навч. посіб.

Одним із перших рішень новообраного Президента наступного після інавгурації дня стало призначення виконувачем обов'язків голови українського уряду Юлії Тимошенко. 4 лютого 2005 р. Верховна Рада рекордною кількістю голосів — 376 дала згоду на призначення першої в історії України жінки на посаду прем'єр-міністра. Тоді ж затвердили програму нового уряду під назвою "Назустріч людям ".

Однією з найбільш резонансних заслуг уряду Ю.Тимошенко стали повернення у державну власність і чесна приватизація металургійного комбінату "Криворіжсталь" раніше незаконно проданого за безцінь (24 жовтня2005р. на відкритому аукціоні "Криворіжсталь" було продано за 24,2 млрд. грн, тобто за ціну, яка в шість разів перевищила попередню, заплачену інвестиційно-металургійиим союзом", та майже вдвічі ринкову ціну). Незважаючи на прихований дефіцит бюджету (32,6 млрд. грн), який дістався новому уряду від попередників, без підвищення податків і жодної позики на 70 % було збільшено дохідну частину державного бюджету, на 280,5 млн дол. зменшено суму державного боргу, створено рівні умови для бізнесу, концепцію енергетичної безпеки, сформовано єдину систему оподаткування тощо. Завдяки радикальним змінам у політиці, спрямованими на виведення економіки з "тіні", зокрема реалізації програми " Контрабанда-стоп ", ліквідації податкових пільг та схем ухилення відсилати податків, зріс рівень доходів громадян, соціальних виплат і пенсій. Зокрема, середній розмір пенсії — більш як у 1,7 рази, зарплати лікарям, освітянам, науковцям — майже на 87 %, вдесятеро збільшилася допомога при народженні дитини — до 8470 грн. Як наслідок, у липні 2005 р. авторитетний американський журнал "Forbes", складаючи рейтинг 100 найвпливовіших жінок світу, назвав українського прем'єра Ю. Тимошенко третьою за впливовістю жінкою планети.

У пасиві уряду ІО. Тимошенко, на думку аналітиків, були непродумане скасування вільних економічних зон і територій пріоритетного розвитку, заяви щодо масштабної реприватизації, адміністративний тиск на нафтотрейдерів. Упродовж першої половини 2005 p. дещо уповільнилося економічне зростання, яке виявилося найнижчим з 2002 р. — 102,6 %. Негативними факторами були цінові сплески па ринку м'яса, цукру, бензину.

Проте найбільшою проблемою всієї "помаранчевої" команди стали внутрішні конфлікти на владному Олімпі, зокрема, між прем'єр-міністром Ю. Тимошенко і секретарем РНБОП. Порошенком. Вони були закладені самим кадровим складом нової команди. Політиків, які стояли на сцені Майдану, об'єднував спільний і небезпечний противник. Коли було здобуто перемогу, моноліт розколовся, бо зникла мета, що об'єднувала. А таких понять, як відповідальність, командний дух, взаємодовіра, для багатьох із тих, що посіли ключові державні посади в центрі та на місцях, не існувало. Окремі можновладці сприйняли перемогу В. Ющенка як можливість використати службове становище задля власної вигоди. Тому замість якнайшвидшого виконання даних на Майдані обіцянок, проведення необхідних для оздоровлення країни радикальних реформ, у тому числі непопулярних, доки рівень довіри і надії, який мала команда переможців, давав змогу це робити, В. Ющенко здебільшого мирив команду переможців та перерозподіляв їх повноваження.

Зрештою жорстка боротьба між колишніми соратниками за посади, права, сфери впливу; нагромадження й оприлюднення ними взаємного компромату призвела до того, що 8 вересня 2005 р. у відставку було відправлено уряд Тимошенко.

На жаль, Президент України, який упродовж першого року після обрання був наділений достатніми повноваженнями, щоб здійснювати вагомий вплив на формування і реалізацію державної внутрішньої і зовнішньої політики, ними ефективно не скористався. Безперечно, серед його здобутків були подолання характерного для періоду правління Л. Кучми "ефекту ізоляції" держави на міжнародній арені, тріумфальний візит до США, забезпечення свободи слова та діяльності ЗМІ тощо. Однак спроби глави держави зламати систему влади не мали стратегічного характеру, атому не змінили ситуації кардинально. Не було дотримано одного з головних принципів Майдану — відокремлення бізнесу від влади. Дуже часто на шляху концептуальних змін стояли окремі політики і політичні сили, зокрема надзвичайно потужна опозиція, що відстоювали вузько корпоративні інтереси. Не було створено у Верховній Раді і міцної пропрезидентської більшості, яка б законодавчо забезпечувала здійснення необхідних реформ.

Відправивши у відставку уряд Ю.Тимошенко, Президент потребував необхідних голосів у парламенті для підтримки нового прем'єра. Для цього він у вересні 2006 р. уклав т. зв. меморандум Ющенка — Януковича.

Черговим прем'єр-міністром України 22 вересня 2006 р. було призначено колишнього голову Дніпропетровської обласної державної адміністрації Юрія Єханурова, який досі викопував обов'язки голови уряду. Новий Кабінет Міністрів зосередився на виконанні поточних завдань, зберігаючи економічну стабільність і передбачуваність свого курсу. Значною мірою така політика сприяла тому, що в грудні 2006 р. Європейський Союз офіційно визнав Україну країною з ринковою економікою, В лютому наступного року новий статус України визнав і сенат США.

Загалом за 2005 р. рівень реальних доходів населення зріс на 20,1 %, номінальна заробітна плата — на 34, зарплата в бюджетному секторі — більш ніж на 50 %. Приріст реальних доходів населення на одиницю ВВП зріс із 1,3 до 7 %. Рівень інфляції за 2005 р. скоротився і становив 10,3 %, а оптова інфляція з 24 % у 2004 р. зменшилася до 9 % у 2005 р. Надходження до державного бюджету в 2005 р. збільшилися в 1,6 рази порівняно із попереднім роком. Прямі іноземні інвестиції зросли в кілька разів до рекордної суми 7,8 млрд. дол. США. На початку 2006 р. було зупинено падіння промислових показників у багатьох ключових галузях — хімічній, машинобудівній, нафтовій. Щоправда, в стані депресії перебували будівництво й оптова торгівля, які потребували радикальних реформ. Важливим досягненням у соціальній сфері було створено в 2005 p. 1 млн 139 тис. робочих місць.

Істотно заважали діяльності уряду Ю. Єханурова труднощі, які виникли з експортом м'яса, молока, металу тощо в Росію, й, особливо, газовий конфлікт з останньою. Прагнучи шляхом підняття цін на газ збільшити прибуток від його продажу, а також захопити частину ринку металургії, на якому українські компанії успішно конкурували з російськими, отримати через створення т. зв. газотранспортного консорціуму доступ до української газотранспортної системи та вплинути на зовнішньополітичний курс України, російський уряд руками "Газпрому" в ніч на 1 січня 2006 р. зупинив постачання газу в Україну. 4 січня обом сторонам удалося підписати договір, згідно з яким ціна газу, що постачався в Україну посередницькою фірмою "РосУкрЕнерго", збільшилася майже удвічі. Це стало причиною підвищення цін на енергоресурси і тарифів житлово-комунального господарства для населення у 2,5—3,6 рази. Як наслідок, інфляція перевищила прогнозовані державного бюджету 2006 р. показники, а реальні доходи українців почали знижуватися.

26 березня 2006 р. відбулися перші в історії України парламентські вибори на пропорційній основі, коли всі 450 депутатів були обрані за партійними списками. За їх результатами до Верховної Ради V скликання потрапили п'ять політичних сил, які подолали тривідсотковий виборчий бар'єр: Партія регіонів (186 мандатів), Блок Юлії Тимошенко (129), блок "Наша Україна" (81), СПУ (33) і КПУ (21). Тобто в цілому тенденція, що склалася під час президентських виборів 2004 p., збереглася й на парламентських перегонах: сили, які ототожнювалися з Майданом ("Наша Україна", ВІСТ, СПУ), здобули більше голосів, аніж їхні опоненти (ПР і КПУ).

Вперше в історії України влада забезпечила дотримання високих демократичних стандартів проведення виборів. Це засвідчили практично всі спостерігачі — як українські, так і міжнародні. Демократичність проведення парламентських виборів підтвердив і Вищий адміністративний суд України, який відхилив усі позовні вимоги аутсайдерів виборчого процесу.

Упродовж квітня — липня між переможцями виборів тривала виснажлива "коаліціада" — переговори стосовно створення парламентської коаліції депутатських фракцій, яка, відповідно до конституційних змін 2004 p., отримувала право внести пропозиції Президенту щодо кандидатури прем'єр-міністра. 22 червня 2006 р. було підписано Угоду про створення коаліції демократичних сил у складі парламентських фракцій БЮТ, блоку "Наша Україна" та СПУ. Однак лідер соціалістів О. Мороз розпочав переговори з керівництвом Партії регіонів, унаслідок яких його було обрано головою Верховної Ради. Незабаром лідери трьох фракцій — ПР, СПУ і КПУ підписали угоду про створення т. зв. антикризової коаліції. На посаду прем'єр-міністра коаліція висунула лідера Партії регіонів В. Януковича.

Після тривалих консультацій, на яких, між іншим, розглядалися пропозиції про необхідність розпуску парламенту, Президент запропонував усім парламентським політичним силам підписати Універсал національної єдності. У документі містилися положення про " збереження суверенності і цілісності, унітарності та соборності України", дотримання прав людини, непорушності права власності, свободи віросповідання, статусу української мови, невтручання у діяльність правоохоронних органів і НБУ тощо. Після підписання 3 серпня 2006 р. Універсалу В. Ющенко вніс кандидатуру В. Януковича на розгляд парламенту.

4 серпня 2006 р. В. Януковича вдруге було затверджено Верховною Радою на посаді прем'єр-міністра України. Спочатку до складу нового уряду ввійшли міністри за квотами Партії регіонів, Соціалістичної та Комуністичної партій, а також "Нашої України", яка передбачала стати в майбутньому учасницею правлячої коаліції, однак уже у вересні заявила про опозицію до діючого уряду і відкликала своїх міністрів. Членами Кабінету Міністрів були також міністри оборони (А. Гриценко) та закордонних справ (Б. Тарасюк), подані, згідно з Конституцією, на затвердження Верховній Раді Президентом, а також міністр внутрішніх справ ІО. Луценко — за домовленістю В. Ющенка з прем'єр-міністром (у грудні Б. Тарасюк і Ю. Луценко були відправлені коаліцією у відставку).

В економіці, зважаючи на передвиборні обіцянки Партії регіонів " покращити наше життя вже сьогодні ", уряд проголосив курс на прискорення економічного зростання. Його результати за перший рік дальності, за словами самого прем'єр-міністра, були доволі оптимістичними. Темпи зростання ВВП становили 7 %, рівень заробітної плати збільшився на чверть, а пенсій — на 20 %, витрати бюджету на соціальні потреби — майже втричі. На 20 % вдалося знизити рівень заборгованості із заробітної плати, безробіття скоротилося до 2,6 %.

Значні зміни з 2006 р. відбулися в політичній системі держави — згідно з конституційною реформою 2004 р. замість президентсько-парламентської республіки запроваджувалася парламентсько-президентська. В результаті повноваження Президента звужувалися за рахунок розширення прав парламенту та сформованого ним уряду. У новій редакції Конституції залишалося багато прогалин, взаємовідносини різних гілок влади були виписані нечітко, що не лише породило можливості для вільного тлумачення конституційних норм, а й значною мірою розбалансувало політичну систему держави. Вирішити проблему міг лише Конституційний Суд, але він на той час уже майже рік, як не ухвалював жодного рішення.

Тим часом політичні опоненти Президента, скориставшись демократичними завоюваннями Помаранчевої революції та взявши владу в свої руки, крок за кроком позбавляли його посадових повноважень. Щоб глава держави не міг ветувати прийняті антикризовою коаліцією закони, у парламенті, всупереч Основному Закону, почався процес стимулювання опозиційних депутатів до створення конституційної більшості, яка б могла долати президентські вето. Це вже загрожувало узурпацією влади. Загнаний у кут Президент був змушений вдатися до рішучих дій. 2 квітня 2007 р. він підписав Указ "Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради У країни", яким припинялася дія повноважень депутатів V скликання та на 27 травня 2007 р. призначалися дострокові вибори (наступним указом від 26 квітня дату виборів було перенесено па 24 червня 2007 p.).

Антикризова коаліція не визнала указу Президента, вважаючи його неконституційним, і заборонила уряду видавати кошти на дострокові вибори. Цю ініціативу підтримали прем'єр-міністр В. Янукович та переважна частина уряду. Протистояння між главою держави і Верховною Радою та Кабінетом Міністрів сягнуло критичних меж, перерісши у повномасштабну політичну кризу, найбільшу з часів Помаранчевої революції.

Опозиція почала готуватися до виборів, її опоненти — Партія регіонів, СПУ і КПУ закликали своїх прихильників до протесту. Кілька десятків тисяч протестувальників майже два місяці проводили свої мітинги на майдані Незалежності (локальні заходи прихильників коаліції відбувалися також біля Конституційного Суду, ЦВК, Секретаріату Президента, Служби безпеки, Кабінету Міністрів).

25 травня Президент В. Ющенко персні д поряд кував собі Внутрішні війська, керівництво яких висловило свою підтримку главі держави та зобов'язалося виконувати його накази як Верховного Головнокомандувача. Наступного дня розпочалися переговори Президента, прем'єр-міністра та голови Верховної Ради V скликання. 27 травня В. Ющенко, В. Янукович та О. Мороз оголосили Спільну політичну заяву про завершення політичної кризи в Україні та про те, що дострокові парламентські вибори відбудуться 30 вересня 2007 р. на основі указу Президента. Перед цим Верховна Рада мала ухвалити три пакети документів: перший стосувався забезпечення демократичних виборів; другий передбачав переголосування рішень, ухвалених парламентом після 2 квітня, коли був оприлюднений перший Указ Президента про дострокові вибори; третій охоплював законопроекти, необхідні для вступу України в СОТ, та деякі соціальні ініціативи. Щоб парламентські рішення були легітимними, глава держави на кілька днів зупинив дію ст. 2 свого указу від 26 квітня про дострокове припинення повноважень Верховної Ради.

Після ухвалення парламентом необхідних законопроектів, відповідно до зазначених домовленостей, були проведені з'їзди БІОТ та "Нашої України ", де близько 170 народних депутатів прийняли рішення про дострокове складення своїх повноважень. Тим самим вони забезпечили підстави для визнання Верховної Ради недієздатною, оскільки, згідно зі ст. 82 Основного Закону, Рада є повноважною за умови наявності не менш як двох третин народних депутатів від її конституційного складу. 5 червня та 31 липня Президент В. Ющенко видав ще два укази, якими остаточно закріпив призначення дострокових виборів до Верховної Ради на ЗО вересня 2007р.

Звичайно, пост революційні сподівання на швидке просування України шляхом реформ, слідом за найближчими західними сусідами, поки що не справдилися. Незважаючи на величезний потенціал української економіки, наявність значного середнього класу, одного з найосвіченішого на пострадянському просторі населення, а також подолання тривалої економічної кризи та істотне підвищення ВВП, якісного покращення життєвого рівня населення не сталося. Проте Помаранчева революція здійснила переворот у душах людей, їхній психології. Для багатьох Майдан став перемогою не стільки над старою владою, скільки над собою, своїми страхами, звичкою до приниження. Завдяки Помаранчевій революції Україна і українці стали ближчими до Європи, ніж будь-коли раніше.