Новітня історія країн Європи та Америки (1945-2002 роки) Навч. посібник

Литовська республіка, домігшись незалежності, приступила до проведення економічних реформ. їх основою була програма приватизації державної власності, для участі в якій громадяни Литви отримували приватизаційні чеки. Роздержавленню підлягали насамперед дрібні й середні об'єкти промисловості, сфери торгівлі, а також житло й земля. Зв'язок, транспорт, військові та природоохоронні підприємства, лісове господарство на початковому етапі не підлягали приватизації. Литовським громадянам також компенсувалося втрачене ними в перші роки радянської влади майно. Ці заходи сприяли стабілізації соціально-психологічної ситуації в республіці.

Реформування економіки супроводжувалося скороченням промислового виробництва, руйнуванням фінансово-кредитної системи. Криза охопила аграрний сектор, де лідери "Саюдіса" ліквідовували колгоспи, але при цьому не віддавали землю селянам, і застерігали від захоплень ринковою економікою. У 1992 р. інфляція сягала 1163 %. Економічна реформа не була підкріплена соціальними заходами найбільш близького й знайомого Литві шведського типу. На адресу Ландсбергіса, який ще влітку 1991 р. був оточений ореолом героя, почала лунати відверта критика. Не додавали авторитету "Саюдісу" й досить неприваблива кампанія проти екс-прем'єра К. Прунскене, конфлікт парламенту з прем'єром Г. Вагнорюсом, спроби націоналістичного крила в парламенті перетворити поляків, росіян, білорусів, що проживали в Литві, на громадян другого сорту. Унаслідок цього між населенням і владою, що виступала під демократичними лозунгами, утворився значний розрив.

25 жовтня 1992 р. на всенародному референдумі прийнято конституцію Литовської Республіки. Відповідно до Основного закону, Литва проголошувалася незалежною демократичною республікою. Державна влада здійснюється сеймом, президентом республіки й урядом. Вищий судовий орган — Верховний суд. Президент обирається всім населенням республіки строком на п'ять років, але його повноваження суттєво обмежуються. До складу вищого законодавчого органу — сейму — входить 141 депутат. Законодавці обираються за змішаною (пропорційною і мажоритарною) системою на чотири роки. Уряд очолюється прем'єр-міністром, якого, зі схвалення сейму, призначає й звільняє президент.

На парламентських виборах у листопаді 1992 р. перемогу здобула Демократична партія праці (ДПП). її лідер А. Бразаускас у березні 1993 р. був обраний президентом Литовської республіки. Отримавши від попередників важкий спадок, команда Бразаускаса змогла дещо виправити становище. Зусиллями Литовського банку вдалося зміцнити тимчасову національну валюту талон (купон), а в червні 1993 р. була запроваджена національна валюта — лит. З метою його підтримки у країні заборонялося використання іноземної валюти, унаслідок чого інфляція знизилася до 180 % у 1993 р. і 45 % у 1994 р. Через аукціони, продаж акцій було продовжено роздержавлення підприємств. Проте, як і раніше, приватизації не підлягали стратегічні об'єкти, а також земля, що, як вважали лідери ДПП, могла опинитися в руках іноземців. Однак у 1994 р. у приватному секторі було задіяно 63,5 % від загальної кількості зайнятих. У 1995 р. визначилась тенденція зростання виробництва сільгосппродукції у приватних фермерських господарствах, площа яких становила дві третини від загальної площі угідь. Водночас зберігалася тенденція падіння чисельності зайнятих в економіці, переважно за рахунок еміграції російськомовного населення, у 1994—1997 pp. спостерігалося поступове збільшення ВВП з 1,7 до 5 %. Завдяки зусиллям президента Бразаускаса й уряду у вересні 1993 р. останній російський солдат залишив територію республіки.

Однак уряд ДПП з її посткомуністичною ідеологією не зміг уникнути деяких принципових помилок, що виявилися у гальмуванні реформ, тоді як ситуація вимагала рішучих дій. Нерідко захищалися інтереси політичних номенклатурних кланів, практикувались субсидування й підтримка нерентабельних підприємств, їх захист від банкрутства. Реформування недостатньо супроводжувалося заходами соціального захисту населення. У сукупності з іншими чинниками це зумовило відставання Литви у сфері економічних реформ від своїх балтійських сусідів — Латвії та Естонії.

Прорахунки президентської команди Бразаускаса в економічній сфері, звинувачення на її адресу в комуністичному минулому були використані опозицією в ході парламентських виборів 1996 р. Більшість депутатських мандатів у сеймі виборола Консервативна партія — політичний наступник "Саюдіса", лідер якої В. Ландсбергіс зайняв крісло спікера. Уряд Литви вдруге очолив Г. Вагнорюс, який відразу проголосив курс на тотальну приватизацію. Консерваторам вдалося знизити дефіцит державного бюджету, поліпшити інвестиційний клімат. У 1997 р. іноземні капіталовкладення зросли майже удвічі, досягнувши 1 млрд. доларів, а наступного року — 2 млрд. Головними інвесторами республіки були Німеччина, США й Велика Британія.