Новітня історія країн Європи та Америки (1945-2002 роки) Навч. посібник

Найважливішим завданням своєї внутрішньої політики уряд Малруні вважав зміцнення канадської федерації шляхом умиротворення Квебеку. Наслідком такої політики було підписання у травні 1987 р. на зустрічі з прем'єрами десяти канадських провінцій у Міч-Лейку угоди про приєднання Квебеку до конституції 1982 p., що означало завершення конституційної реформи. Одним із її наслідків було розширення прав провінцій. Зокрема, запроваджувалося право вето при зміні положень конституції, що стосувалося, насамперед, питань мови, культури та імміграції. Провінції дістали можливість брати участь у призначенні членів Верховного суду та сенаторів, що раніше було виключно прерогативою Оттави.

Угода визнавала Квебек як "особливе суспільство", передбачала деякі пільги для провінції у сфері фінансів та автономії. Проте виявилося, що угоду 1987 р. реалізувати непросто. Перші кроки у цьому напрямі призвели до загострення міжнаціональних конфліктів. Англомовна провінція Онтаріо відмовилася надавати муніципальні послуги французькою мовою, а Квебек протестував проти міграції у провінцію осіб, які не розмовляли французькою. Знову розгорнулися дискусії про майбутнє канадської нації з Квебеком у складі Канади. До того ж спроба ратифікувати угоду в парламенті у 1990 p. провалилася. Англо-канадці відреклися від неї, вважаючи, що протягом 25 років Квебеку й так було зроблено надто багато поступок з боку федерального уряду і провінція фактично домоглася особливого статусу. Проте самі квебекці вважали, що цього не досить. Боротьба між Оттавою і Квебеком щодо поділу повноважень та фінансів розгорілася з новою силою. Квебекська партія, яка з 1990 р. перебувала в опозиції, почала вимагати негайного проведення референдуму про незалежність Квебеку. Квебекці знову підняли проблему "особливого суспільства", вимагали надання провінції більшої автономії в питаннях мови та культури, імміграції, а також контролю над федеральними програмами розвитку і фінансування професійного навчання.