Новітня історія країн Європи та Америки (1945-2002 роки) Навч. посібник

Об'єктивно запровадження військового стану було альтернативою інтервенції країн Варшавського договору, громадянській війні та економічному хаосу. Проте психологічно суспільство не було готовим до таких крайніх заходів. Понад 1 млн членів ПОРП на знак протесту вийшли з партії. її залишила майже вся інтелігенція і робітнича молодь. У жовтні 1982 р. власті прийняли остаточне рішення про заборону "Солідарності" і створення нових профспілок за галузевим принципом. Члени керівництва "Солідарності", яким удалося уникнути арешту, перейшли на нелегальний стан, утворивши 22 квітня 1982 р. Тимчасову загальну комісію "Солідарності". У керівництві підпілля почалися гострі дискусії щодо вибору форм і методів боротьби. Я. Куронь вважав основним завданням підготовку до повстання, а 3. Буяк — створення парламентських громадських структур, які, внаслідок опозиційної боротьби, зможуть у потрібний момент взяти владу до своїх рук. На цих же позиціях стояв А. Міхник, який розробив стратегію ненасильницького захисту.

Увесь цей час дії "Солідарності" активно підтримували католицька церква, авторитет якої у країні неухильно зростав, а також Захід. У 1983 p. Лех Валенсі була присуджена Нобелівська премія миру. Підпільні структури отримували значну фінансову й технічну допомогу через закордонні представництва "Солідарності", польськомовні західні радіостанції виконували велику інформаційно-пропагандистську роботу в її інтересах.

Перебудова в Радянському Союзі дала новий імпульс антитоталітарній демократичній революції в Польщі. Навесні — влітку 1988 р. відбувся вибух масових страйків. Виникнувши спонтанно як реакція на підвищення цін на продукти харчування і комунальні послуги, вони незабаром набули великого розмаху. Над країною нависла загроза повторення подій 1980 р. Пошуки консенсусу і громадянського миру змусили керівництво ПОРП та її союзників — Об'єднану селянську та Демократичну партії — сісти за "круглий стіл" з участю "Солідарності", що, фактично, означало її легалізацію. Той факт, що ініціатива виходила від властей, свідчив про крах політики й практики ПОРП, адже всі дії її керівництва після запровадження військового стану незмінно закінчувалися провалом.

У ході переговорів, що відбулися за посередництва костьолу і тривали з 5 лютого по 6 квітня 1989 p., було досягнуто консенсусу щодо принципів майбутньої політичної і економічної системи, яка у процесі реформ мала прийти на зміну попередній. Основні політичні сили країни домовилися, що процес змін відбуватиметься під їхнім спільним контролем і матиме еволюційний, мирний характер, що всі основні рішення ухвалюватимуться з урахуванням позицій сторін, шляхом поступок і компромісів. Угода передбачала зміну Конституції з метою створення сильної президентської влади (як гаранта виконання угод) і проведення дострокових виборів до сейму, в якому правлячій коаліції заздалегідь передбачалося надати 65 % місць.

На виборах 4 і 18 червня 1989 р. ПОРП зазнала відчутної поразки. Разом зі своїми союзниками ОСП і ДП вона отримала 5 млн. голосів і, відповідно, 206 місць у сеймі і сенаті, тоді як опозиція — 12 млн. голосів (261 місце). Причому в сенаті "Солідарність" здобула 99 (зі 100) місць. 19 липня на спільному засіданні обох палат В. Ярузельський був обраний президентом більшістю в один голос. Спроба створення уряду правлячої раніше партійної коаліції на чолі з генералом Ч. Кіщаком не увінчалася успіхом. Після того, як Демократична і Селянська партії перейшли на бік "Солідарності", вони сформували парламентську більшість і президент доручив сформувати уряд Тадеушу Мазовецькому — радникові Всепольської виконавчої комісії "Солідарності". Відтак протягом червня — вересня 1989 р. відбулася принципова зміна політичної ситуації. ПОРП, по суті, була усунена від законодавчої та виконавчої влади, яка перейшла до "Солідарності", що взяла курс на будівництво парламентської демократії і перехід до ринкової економіки.