Новітня історія країн Європи та Америки (1945-2002 роки) Навч. посібник

Березневий (1965) пленум ЦК РРП і наступний, IX, з'їзд партії (липень 1965 р.) обрали нового вождя — Ніколає Чаушеску, колишнього вожака румунського комсомолу. Прихід цього лідера засвідчив в очах світової громадськості спадковість партійної лінії і водночас уселяв надію на можливість реформ, активізацію заявленого Румунією "особливого курсу".

Першими кроками нового румунського керівника було закріплення позицій "національного комунізму": перейменування РРП у Румунську комуністичну партію (РКП), що мало підкреслити рівність її позицій з іншими компартіями Європи. З цією ж метою Румунська народна республіка

(PHP) була перейменована в Соціалістичну республіку Румунію (СРР). Звільнялися політв'язні, змінювалося ставлення до інтелігенції, лібералізувалася політика в культурній галузі, на полицях книгарень з'явилися перекладні західні видання. У зовнішній політиці Румунії проголошувалася прихильність до незалежності й суверенітету, а "особлива думка" румунської сторони фігурувала, практично, в кожному міжнародному документі.

Політика маневрування між Сходом і Заходом забезпечувала надійність особистої влади Чаушеску та влади РКП і демонструвала Кремлю неможливість силового чи політичного тиску на Румунію, як це сталося з Чехословаччиною в 1968 р. Засудивши введення військ Варшавського договору до сусідньої країни й отримавши за свою "незалежну позицію" чималі дивіденди від Заходу, насамперед у вигляді кредитів, Чаушеску вже у 1969 р. "уточнив" тезу про свободу творчості. Заявлено про неможливість пропаганди звичаїв експлуататорських класів і буржуазного способу життя, а поширення такого роду творів мистецтва прирівнювалося до пропаганди фашизму. На початку 70-х років розпочалася нова хвиля переслідувань і репресій. Так було покладено край п'ятирічному періодові румунської "відлиги", на зміну якому прийшов жорсткий процес ідеологізації суспільства: за умов низького матеріального рівня населення підтримку партійної програми могли забезпечити лише національно-ідеологічні гасла. Невиправдана гігантоманія, опора на використання "живої праці", розрахунок на залучення нових трудових ресурсів за їх мінімальної ефективності — принципи, закладені румунською компартією ще у повоєнний період, у другій половині 70-х — на початку 80-х років призвели до загострення економічної ситуації в країні.

На початку 80-х років помітно впав рівень життя: у 1983 р. він становив лише 60 % рівня середини 70-х років. Повзли вгору ціни на предмети споживання, електроенергію і газ. Неймовірно зріс зовнішній борг, який у середині 80-х років сягав 14 млрд. доларів. У зв'язку з необхідністю його погашення збільшувався експорт продуктів харчування. Усередині країни було введено жорсткі норми споживання продуктів та енергоносіїв. Жахливі наслідки мала так звана програма систематизації сільської місцевості, — модернізації одних і ліквідації до 2000 p. 6 тис. інших, "неперспективних", сіл, з метою освоєння нових масивів орних земель. Мешканців таких сіл передбачалося переселити до створюваних агромістечок, які мали символізувати стирання різниці між містом і селом. На середину 80-х років глибока криза охопила, практично, всі сторони життя: економіку, політику, культуру, духовну сферу, що кинуло суспільство у стан апатії та безнадії. Можливості комуністичної утопії та програми в нікуди були вичерпані, давалася взнаки руйнівна діяльність кліки Чаушеску.

У 1980-ті роки, коли інші комуністичні країни цього регіону вже почали експериментувати з ринковим механізмом, Румунія все ще перебувала під тягарем репресивного, замкненого режиму, що тримався на всезагальному терорі, доносах і численному (120 тис.) апараті насильства. Диктатура Чаушеску за допомогою служби державної безпеки "Секурітате" нещадно душила найменші прояви демократії. Усю опозицію режиму становили близько 20 дисидентів, розкиданих по всій країні й позбавлених будь-якого зв'язку один з одним. Усі, хто намагався критикувати режим, загадково зникали. Можливості зміни керівництва на правовій основі в державі, де не було жодного натяку на право, виключалися. Утім, румунський народ не мав досвіду політичної боротьби. Надіятися на Схід чи Захід теж не доводилося. Груди диктатора прикрашали не лише ордени Леніна та Маркса, а й британський рицарський хрест. Примхливого й непередбачуваного Чаушеску Захід намагався використати як противагу Москві.