Новітня історія країн Європи та Америки (1945-2002 роки) Навч. посібник

У лютому 1949 р. за ініціативою комуністів створено Народний фронт незалежності (НФН). До нього увійшли лише ті політичні партії, які визнавали провідну роль УПТ, виступали за побудову соціалізму й зобов'язувалися виконувати всі рішення Центральної Ради фронту на чолі з М. Ракоші. У подальшому політичне суперництво втратило сенс, а вибори стали формальними, оскільки механізм захисту політичних прав громадян був відсутнім. Політичне керівництво фактично цілковито підпорядковувалося ракошистським лідерам УПТ. Парламентські мандати заздалегідь розподілялись, вибори відбувалися за "єдиним списком". Окремі партії чи політики більше не мали можливості виборювати місця в парламенті. Угорський парламентаризм перебував у стані агонії.

Після травневих 1949 p. виборів до парламенту, що пройшли за новою схемою й принесли перемогу спискові кандидатів НФН, фронт припинив своє існування. Водночас було зліквідовано або деформовано системи економічного й соціального захисту населення. У 1949 р. парламент прийняв новий основний закон Угорської Народної Республіки, яка проголошувалася "державою робітників і трудових селян". Замість посади президента (3. Тілді ще в липні 1948 р. взято під домашній арешт) було запроваджено колегіальний орган — Верховну Раду. Фактично ж державне керівництво перейшло під цілковитий контроль вищих керманичів УПТ — М. Ракоші, Е. Гере, М. Фаркаша та Й. Реваї.

У країні посилилися репресії, ініційовані комуністами ще в 1948 р. Після знищення демократичної опозиції розпочалися масові переслідування, фальсифіковані судові процеси, інтернування, виселення, експропріація власності й позбавлення прав. їх жертвами були священики, селяни, колишні соціал-демократи й навіть комуністи, які залишалися в підпіллі в роки війни. Найбільш гучним показовим процесом була справа Ласло Райка — колишнього секретаря компартії в підпіллі, а потім міністра внутрішніх справ Угорщини. Його оголосили югославським шпигуном, заарештували в 1949 р. й розстріляли разом з 19 іншими соратниками. Наступного року були страчені колишні лідери соціал-демократів — А. Сакашич і Д. Марошан. У катівнях побував ще один секретар УПТ — Я нош Кадар. Загалом у період ракошизму (1949—1956) у країні зазнали репресій більш як 100 тис. чоловік. Відтак, до 1949 р. в Угорщині в основному завершено формування тоталітарної комуністичної системи.

У 1950 р. було ліквідовано традиційне для Угорщини місцеве самоврядування й запроваджено систему Рад. Генеральний секретар партії М. Ракоші обійняв також посаду прем'єр-міністра. У ході завершального етапу націоналізації всі підприємства, на яких було задіяно більш як 10 працівників, перейшли у власність держави. Насильницька колективізація на селі вдарила не лише по заможних селянах, а й середняках, більшість із яких розорилися. Доходи від сільського господарства й легкої промисловості направлялися на форсований розвиток важкої індустрії та озброєння. Марнославні плани Ракоші перетворити Угорщину, яка не мала достатніх природних ресурсів, на країну заліза й сталі, призвели до розладу економіки, погіршення соціального становища трудящих, голоду й дефіциту най необхіднішого.

Ракоші намагався вирішити проблему шляхом адміністрування. Жорсткі економічні й поліцейські заходи супроводжувалися дріб'язковою регламентацією й тотальним контролем за всім населенням з боку органів держбезпеки. До середини 50-х років через ракошистські табори пройшла кожна третя угорська родина. Це, природно, викликало не лише жах, а й обурення, призвело до зростання загальнонародного невдоволення.