Новітня історія країн Європи та Америки (1945-2002 роки) Навч. посібник

Після перемоги Жака Ширака правоцентристе ьк и й уряд очолив Ален Жюппе, перед яким постала низка взаємопов'язаних проблем як внутрішнього, так і зовнішнього характеру. Насамперед, для переходу з 1 січня 1999 р. на європейську валюту необхідно було скоротити дефіцит державного бюджету до 3 %, а він у 1995 р. становив 5 %. Восени 1995 р. Жак Ширак заявив про початок епохи економії. Зокрема, відбулося підвищення податкових ставок, що в 1996 р. дало 120 млрд. франків. Приватизація, розпочата урядом Балладюра, принесла ще 25 млрд. Заморожувалися програми боротьби з бідністю. Почалося упорядкування проблеми імміграції. Імміграційний закон, прийнятий у 1993 р. за пропозицією тодішнього міністра внутрішніх справ Ш. Паскуа, у 1996 р. доповнився новим законом (запропонованим його наступником Ж.-Л. Дебре), спрямованим на обмеження легальної імміграції. Зростання безробіття, бідності, спроби позбавити державних службовців частини пільг пенсійного забезпечення — все це викликало невдоволення багатьох французів. Знижувалися рейтинги президента і прем'єр-міністра. Перспективи правих перемогти на парламентських виборах 1998 р. ставали примарними. 21 квітня 1997 р. президент країни прийняв рішення розпустити парламент. Це було зроблено з тактичних міркувань. Праві розраховували на те, що дострокові вибори принесуть їм успіх. Однак їхні надії не здійснилися. Коаліція лівих сил (соціалісти, комуністи, зелені та представники інших лівих) у другому турі парламентських виборів, що відбувся 1 червня 1997 p., отримала 319 мандатів, а праві задовольнилися лише 245.

Причинами цієї невдачі були низька оцінка діяльності уряду Жюппе, все ще не зжите сприйняття лівих як захисників соціальних прав населення, а також апробований у

минулому (1986—1988, 1993—1995) досвід "співіснування" президента і уряду протилежних політичних орієнтацій. Тим більше, що Французька соціалістична партія (ФСП) обіцяла створити 700 тис. нових робочих місць (половину у приватному і половину у державному секторах), здійснити перехід від 39-годи много робочого тижня на 35-годинний зі збереженням зарплати тощо. Таким чином, до 2002 р. президентові від правих довелося співпрацювати з лівим рожево-червоно-зеленим урядом. Уже 2 червня 1997 р. Ширак доручив лідерові ФСП Ліонелю Жоспену сформувати новий уряд.

З перших же місяців Жоспен діяв досить ефективно. Йому вдалося знайти ресурси для задоволення вимог Маастрихта й водночас уникнути заходів, що могли загрожувати соціальним вибухом. Зокрема, були зменшені витрати на оборону, що дало змогу збільшити бюджетні асигнування на вирішення проблеми зайнятості. Йдучи назустріч вимогам своїх союзників-комуністів (ФКП після краху СРСР вже не сприймалася як екстремістська партія), Жоспен продовжив приватизацію. Зокрема, уряд прийняв рішення продати частину акцій таких великих державних компаній, як "Ер Франс" і "Франс Телеком". Жоспен обіцяв також відмінити закони Паскуа — Дебре, спрямовані проти іммігранті.