Новітня історія країн Європи та Америки (1945-2002 роки) Навч. посібник

В американському місті Фултоні (штат Міссурі) 5 березня 1946 р. У. Черчілль закликав демократичні країни об'єднатися проти СРСР. "Залізна завіса, — заявив він, — опустилася на континент від Штеттіна на Балтиці до Трієста на Адріатиці". Черчілль твердив про тиранію, яка вже здійснюється у країнах, що перебувають у зоні "панування росіян", закликав "до союзу між Великобританією і США", щоб зупинити просування комунізму, про можливість застосування в разі необхідності, навіть ядерної зброї. Усе ж стверджувати, що промова Черчілля започаткувала "холодну війну", було б, принаймні, наївно. її перші ознаки простежувалися вже на заключному етапі війни. Події навколо Варшавського повстання 1944 p., боротьба щодо статусу емігрантських урядів Польщі, Чехословаччини, Югославії, нехтування розмежувальною лінією просування союзних військ та іншими ялтинськими домовленостями, взаємні "помилкові" бомбардування та обстріли військових колон — у цьому ряду.

Якщо рішення, прийняті в Ялті, ще певний час виконувалися великими державами, то в Потсдамі сторони вже не могли знайти спільної мови з більшості питань, що обговорювалися. Спроби Сталіна отримати бази на Босфорі, добитися опіки над якоюсь італійською колонією в Африці, чотиристороннього контролю над Руром і визнання Заходом поставлених Кремлем урядів Румунії і Болгарії — були відкинуті. Відкинуто і план Трумена інтернаціоналізувати Дунай. Угоди було досягнуто лише з німецького питання (чотиристоронній механізм розгляду пов'язаних з Німеччиною питань, отримання кожною державою репарацій зі своєї зони). Союзники погодилися на запропоновану Москвою розділювальну лінію по Одеру — Нейсе, проте залишили за собою право пізніше повернутися до розгляду цього питання. Сталін погодився брати участь у війні проти Японії. Практичним наслідком Потсдамської конференції було започаткування процесу поділу Європи на дві сфери впливу.

Нема також підстав вважати, що Захід прагнув "холодної війни". Уже наприкінці 1945 p., коли явно намітились тенденції до конфронтації, посол США в СРСР А. Гарріман, за твердженням американського історика А. Шлезінгера, запитав колишнього народного комісара закордонних справ СРСР М. Литвинова, чи можуть бути зупинені негативні тенденції розвитку напруженості та конфронтації, якщо США підуть на поступки, щоб задовольнити претензії Радянського Союзу. Добре знайомий зі сталінською політичною кухнею, Литвинов дав зрозуміти, що цього робити не слід: натомість будуть висунуті нові вимоги. Можливо, саме тому за два місяці до заяви Черчілля американський президент Г. Трумен писав державному секретареві США Дж. Бірнсу: "Росіянам потрібно показувати залізний кулак і говорити сильною мовою". У своєму зверненні до нації 16 квітня 1945 р. Трумен заявив, що єдина "альтернатива глобальній колективній безпеці — анархія". Це було визнанням неможливості післявоєнного консенсусного співробітництва. Захід відкрито заговорив про радянську військову загрозу. Ще через кілька місяців Джон Фостер Даллес,

видатний політик і діяч Республіканської партії, закликав до створення оборонного блоку західних держав проти СРСР.

"Холодна війна" була не причиною міжнародної напруженості, а наслідком глобальної стратегії великих держав, яка проявилася у двох лініях, у двох курсах, у двох альтернативних баченнях світового суспільного порядку. Лінія Радянського Союзу була спрямована на "активне сприяння прогресові" —1 ліквідацію капіталізму в усьому світі, оскільки він "історично приречений". Лінія США та їхніх союзників по демократичному табору — на ліквідацію ліворадикального тоталітаризму — комунізму, — який загрожував свободі та демократії в усьому світі. В обстановці тотального озброєння, воєнного психозу та гонки озброєнь політика з позиції сили стала віссю, карданом міжнародної політики, навколо якого небезпечно крутилась людська цивілізація десятки років після Другої світової війни. Мілітаризація економіки, військові бази різного призначення і, нарешті, військово-політичні блоки стали ЇЇ складовими. В арсеналі "холодної війни" — також шпигунство, психологічна та ідеологічна війна, локальні конфлікти, економічне ембарго, інтриги у "третьому світі". Негативно оцінюючи сам факт існування ядерних арсеналів великих держав, варто зауважити: їх наявність тривалий час служила єдиним стримуючим чинником.