Автор: Пасічник М.С. | Рік видання: 2006 | Видавець: Київ: Знання | Кількість сторінок: 735
народне зібрання, форма громадського волевиявлення часів Київської Русі. Існувала поряд із владою князя і була ...
(від гр. kritike — мистецтво розбирати, судити) — 1) кваліфікована (а часом і поверхнева) оцінка, ...
Українське народне образотворче мистецтво — одна з органічних складових національної культури, в якій стійко зберігається етнічна специфіка. У різноманітних формах народного образотворчого мистецтва — вишивках, прикрасах, розписах тощо — втілено світоглядні ідеї та естетичні смаки народу, його повсякденний потяг до прекрасного.
Пов'язане з ужитковими потребами, залежне від особливостей технології, матеріалу та знарядь праці, народне мистецтво водночас має самостійне художнє значення, його суттєві риси — декоративність, конструктивність і орнаментальність — дають підставу розглядати витвори мистецтва як результат естетичної діяльності народу. Це мистецтво далеке від натуралізму; світ його образів виникає в процесі творчого усвідомлення реалій, їх стилізації. Народний майстер у своїй творчості завжди йшов за матеріалом, розкриваючи красу його фактури і натурального кольору, зберігав у абрисах меблів, знарядь праці, начиння тощо природні лінії та форми дерева, повторював у вигинах керамічного або скляного посуду пластику птахів і тварин.
За своєю соціальною природою народне мистецтво є колективною творчістю. Воно — підсумок плідної праці багатьох поколінь вишивальниць, різьбярів, гончарів тощо. Через багаторазові повторення його образи, технічні навички закріплюються і передаються наступникам як культурна традиція. Але це не просто повторення, це творчий процес удосконалення усталених форм, технологій; майже кожний майстер доповнює і змінює сюжети й композиції орнаментів, їх колорит, вносить своє бачення і відчуття світу. Крім змісту і форми, змінюється й призначення декорованих предметів. Так, з поширенням фаянсового і фарфорового посуду традиційна кераміка втратила своє колись суто утилітарне значення.
Українське народне мистецтво, як і інші явища традиційно побутової культури, формувалось протягом століть. Інформація, що зосереджена у його хронологічних нашаруваннях, є цінним джерелом пізнання етнічної історії народу. Дослідження технологій різьбярства, ткацтва, гончарства та інших художніх промислів і ремесел, художнього оформлення народного житла, орнаментальних сюжетів свідчать про культурно-історичну єдність східнослов'янських народів — росіян, українців і білорусів, розкривають численні паралелі щодо застосовуваних знарядь праці, принципів декорування, семантики сюжетів. Водночас у народному мистецтві українців є чимало своєрідних рис, що свідчать про специфіку різних історико-етнографічних районів України.
Спрямоване на задоволення потреб родини за умов натурального господарства, народне мистецтво існувало у формі домашніх промислів, а також ремесел. Деякі з них, наприклад, гутництво, гончарство і ткацтво, з розвитком фабрично-заводського виробництва почали згасати. Ремісничі вироби не витримували конкуренції з фабричними і ставали менш важливими у побуті селянства; рівновага їх ужиткової та декоративної функцій зміщувалась у бік останньої. Загалом процес відмирання народних художніх промислів з розвитком капіталістичної промисловості був характерним для більшості європейських країн.