Історія України: державницькі процеси, розвиток культу ри та політичні перспективи: навч. посіб.

Історія нашого меценатства — то, мабуть, одна з найцікавіших сторінок українського минулого, бо вона майже не вивчена. Багато кому відомо, для прикладу, про славетні справи Ярослава Мудрого — великого будівничого держави й покровителя всіх муз у Київській Русі, але не знаємо, що майже всі князі нашої Русі були великими ктиторами, що за неписане правило кожному з них було будувати на рідній землі храми, вкладаючи в ту справу кошти не тільки державні, а й власні.

Історія українського меценатства приховує в собі чимало і загадкових, і драматичних людських доль. Хоча найбільш відомі імена чоловіків-меценатів, та приємно усвідомлювати, що й жінки були причетні до доброчинства. Так, княгиня Анастасія Юріївна Гольшанська (в заміжжі Заславська) дала великі кошти на переклад і друк знаменитого Пересопницького Євангелія; княгині Олена й Софія Чорторийські у 1597 р. заснували спеціальну фундацію при Пересопницькому монастирі, дали кошти на шпиталь для недужих убогих і заснували школу для селянських дітей. А Ганна Гойська подарувала Почаївській лаврі земельні посілості та образ Божої Матері, що його одержала від грецького митрополита Неофіта. Це ще не всі імена, що ми можемо назвати.

Часто можна почути, що меценатство — це подвиг усього людського життя. У часи нашої бездержавності українська культура й українське літературне слово вижили саме завдяки меценатам. Скажімо, Євген Чикаленко розробив цілу програму підтримки українських письменників. Звичайно, нинішні меценати заслуговують на неабияку повагу, і все ж їм не дорівнятися до величі тих, хто творив нашу українську історію.