Історія України: підручник

Завдяки останнім науковим досягненням українських археологів і істориків встановлені ареали археологічних культур слов'янської прабатьківщини і уточнено час розселення наших пращурів. Вичерпні дані з цієї проблеми викладені в роботах В.Барана і М.Брайчевського.

їх думку поділяє і російський вчений Л.Гумільов. Початком слов'янського розселення стала епоха зарубинецької культури. її стоянки в кінці XIX ст. вивчив український археолог В.Хвойка. Знайшов він ці ранньослов'янські поселення в районі с. Зарубинці на Черкащині. Тому цю культуру II ст. до н.е. — II ст. н.е. називають зарубинецькою. Для неї характерні безкурганні могильники з трупоспаленням. Суспільний устрій зарубинців був родовим.

Поселення з напівземлянок і наземних будівель були розташовані на високих і важкодоступних місцях. Основним заняттям зарубинців було землеробство і скотарство, хоча вони не відмовились ще і від мисливства та рибальства. Знаряддя праці вироблялися з заліза, а прикраси — з бронзи. Інтенсивно розвивалось гончарство — ліпний глиняний посуд. Він ще не обпалювався, через що був крихким і недовговічним. До того ж такий посуд пропускав воду.

Слов'яни рухались від верхів'їв Вісли на південь, в Подніпров'я, і на північ, у верхів'я Дніпра, Десни і Оки. А в період готських війн,— на південь, до Дунаю і в степове Причорномор'я, на північний схід — на дніпровське лівобережжя. Причинами міграції вважається демографічний вибух і вичерпаність фонду вільних земель.

Готське царство. За переказами скандінавських саг і розповідями істориків, зокрема Иордана ("Про походження та історію готів"), дві готські ескадри в II ст. перепливли Балтійське море, а їх екіпажі зійшли на його південний берег. Один загін готів рушив на захід, і вони стали згодом відомими в історії як вестготи. Інший загін готів пішов на південний схід і осів в Північному Причорномор'ї на схід від Дністра. їх стали називати остготами.

Готи захопили грецькі міста-держави Ольвію, Тіру та інші. Вплив більш високої культури скіфо-сарматського світу і античних міст прискорили розвиток готських племен. Готське царство, яке виникло тут, проіснувало з II по IV ст. Розташовувалося воно між Дністром та Кубанню. Столицею держави було місто Данпрштадир (місто над Дніпром). Найбільшої могутності Готське царство досягло за Германаріха в середині TV ст. Тоді ж готи прийняли християнство, а єпископ Ульфіл переклав Біблію на готську мову.

Як це було заведено серед держав того часу, готи воювали зі своїми сусідами. Після війни з гунами готи були витіснені з Північного Причорномор'я і розсіялися по Європі, а частина їх осіла в Криму, де мала свою державу аж по XV ст. Це були племена черняхівської культури.

Черняхівська культура, що займала весь Східноєвропейський Лісостеп (Подніпров'я, Південне Побужжя, Подністров'я), представлена великою кількістю пам'ятників. Вченим відомо понад три тисячі поселень і могильників. З них біля 100 поселень і 70 могильників були розкопані археологами. Ці пам'ятники були розповсюджені по всій лісостеповій зоні. Часом існування цієї культури є рубіж ІІ-ІП ст. — рубіж IV-V ст. н.е.

Поселення в основному розташовані на сонячних схилах невеликих рік чи балок, у зручних для землеробства місцях, біля води. За площею вони всі різні — від 1 до 20 га. Будівлі в них є в наявності як наземні, так і земляні, з дерев'яними стінами, часто плетеними і обмазаними глиною. Житлові приміщення зустрічаються площею від 20 до 50 м2. Поряд з житлом стоять господарські будівлі. Відомі господарські комплекси, які складаються з житла, господарських приміщень і хлівів для худоби. Серед виробничих споруд добре відомі залізоплавильні горни і печі для випалювання гончарних виробів, ювелірні і склоробні майстерні, приміщення для помолу зерна тощо.

Обрядом поховань на могильниках черняхівської культури являються трупоспалення на стороні з похованнями залишків кремації в урнах чи ямах без наземних ознак або трупоположення. Поховання супроводжується однією чи декількома посудинами з залишками їжі, металевими деталями одягу, прикрас тощо. До пам'ятників черняхівської культури відносяться скарби римських монет, яких виявлено біля ISO.

Визначальним фактором господарського життя слов'ян першої половини і середини тисячоліття було землеробство. Візантійські автори IV ст. змальовують антів як суспільство, економічною основою якого перш за все було землеробство і пов'язане з ним тваринництво. Маврикій Стратег свідчить, що "у них велика кількість худоби і земних плодів, які лежать купами, особливо проса і пшениці". Той же автор як військовий спеціаліст рекомендує враховувати багатства слов'янських земель як джерело провіанту для війська під час воєнних ДІЙ.

Рівень розвитку землеробства, відображений у повідомленнях візантійських авторів і в пам'ятниках черняхівської культури, став основою для відокремлення ремесла у самостійну галузь виробництва і тим самим — для другого суспільного поділу праці. В якості самостійного виробництва у східних слов'ян періоду черняхівської культури існували металургія і гончарна справа. Виробництво продукції носило масовий характер і було розраховане на збут. Тобто розвивалась внутрішня і зовнішня торгівля.

Вдосконалення знарядь праці і суспільний розподіл праці приводили до змін в області соціально-економічних відносин. Основною формою соціальної організації слов'ян були самостійні у господарському відношенні сім ї, об'єднані у територіальну общину. Допустима для того часу і наявність патріархальної сім'ї, але вона поступалась перед сім'єю індивідуальною як виробничою і соціальною одиницею суспільної структури.

Джерелом приватної власності у антів була, очевидно, праця залежного населення. Ним були перш за все раби, якими ставали військовополонені.

Ще В. Хвойка небезпідставно відзначав генетичний зв'язок між зарубинецькою і черняхівською культурами, об'єднуючи їх за обрядом поховань. Нині спільних рис, що об'єднують зарубинецьку культуру з культурою черняхівською, науці відомо більше, ніж будь-коли.

Разом з тим не могли не позначитись на соціально-економічних процесах всередині слов'ян черняхівської культури і економічні та культурні їх зв'язки з Римською імперією. Результатами цього були великі ремісничі центри, розвиток торгівлі з грошовим обігом.

Особливо посилились зв'язки Риму з народами Східної Європи за імператора Марка Ульпія Траяна (98-117 pp. и. е.), коли римляни підкорили всю Дакію і змусили її населення говорити на "роменській", латинській мові. Імперія стала безпосередньою сусідкою слов'янських земель, де завдяки цьому знову відродилось експортне землеробство, до того ж у великих розмірах.

Про розміри слов'янського експорту II-IV ст. н.е. можна дізнатися, наприклад, з великої кількості скарбів римських монет в місцях розселення наших предків. Приток римського срібла різко виріс саме за Траяна, і високий його рівень тримався протягом декількох віків. Недарма автор "Слова о полку Ігоревім", згадуючи далекі часи добробуту, назвав "віки Троянові". Грошові скарби слов'янської знаті II—IV ст. були отриманим від римлян еквівалентом місцевого хліба. Це підтверджується запозиченням слов'янами*римської міри сипучих тіл: римський квадрантал ("чверть") за назвою "четверика" для вимірювання зерна симптоматично проіснував в Україні до кінця першої чверті XX ст.

У "віки Троянові" слов'яни черняхівської культури в Середньому Подніпров'ї пережили нове піднесення. Розвинулось ремесло, були винайдені гончарне коло, домниці для варки заліза, круглі жорна. Слов'янська знать широко користувалась привозними предметами розкошів: посудом, прикрасами, різними предметами побуту. Одним з торговельних центрів на Дніпрі було місце майбутнього Києва.

У зв'язку з експортним землеробством знову відновились шляхи на південь, до Чорного моря. Римські дорожні карти згадують венедів в пониззі Дунаю, а в середині III ст. часто згадуються і воєнні морські походи. В них поряд з готами приймають участь і якісь "скіфи". Так греки і римляни часто називали південно-східну частину слов'янства.

В соціальному відношенні придніпровські слов'яни знову досягай того переддержавного рівня, на якому вони знаходились в скіфські часи. Не виключена можливість, що в II—IV ст., ще до нашестя гуннів, на землях південної частини східних слов'ян, де раніше були царства сколотів-землеробів, вже виникла державність. На користь цього свідчить і багатство слов'янської знаті, підставою для якої було вже згадуване експортне землеробство, і поява "огнищ" — великих будинків для челяді, і відсутність городищ навколо сіл при наявності загальнодержавної оборонної лінії, і початок дружинних походів далеко за межі рідної землі.

Задовго до появи Київської Русі в цій частині слов'янського світу, найбільш близькій до світових культурних центрів, рівень соціального розвитку двічі досягав межі первісного і класового суспільства. А дехто з вчених стверджує, що й перетинав цей рубіж. Вперше подальший розвиток був перерваний сарматськими нашестями III ст. до н. е., а вдруге — нашестям тюрок-гуннів в кінці IV ст. н. е.

Слов'яни, що створили черняхівську культуру, в середині і другій половині І тисячоліття пережили якісь важливі події, які порушили історичний процес. Внаслідок цих подій черняхівська культура зникла і замість неї з'явилась слов'янська культура II половини І тисячоліття. Такими подіями були Велике переселення народів і падіння Римської імперії.