Історія України: підручник

Автори: , | Рік видання: 2006 | Видавець: Київ: Алерта | Кількість сторінок: 412

ГЕНУЕЗЬКІ І ВЕНЕЦІАНСЬКІ КОЛОНІЇ В КРИМУ

В другій половині XIII ст. на південному узбережжі Криму греків змінили італійські торговельні республіки — Генуя і Венеція. Хрестові походи відкрили їм доступ на ринки Сходу. Вже в XIII ст. генуезці і венеціанці отримали дозвіл від візантійських імператорів відвідувати Константинополь і торгувати на Чорному морі. В 1204 р. Константинополь був завойований хрестоносцями, і на місці Візантійської імперії була створена Латинська імперія.

Візантійська імперія була відновлена лише в 1261 р. за сприяння Генуї. Нова Візантійська імперія надала генуезцям та візантійцям право вільного плавання в Чорному морі. В 70-х pp. XIII ст. генуезці купили у золотоординських ханів дозвіл влаштувати торговельну факторію на місці давньогрецького міста Феодосії, яка була названа Кафою. Одночасно венеціанці влаштувались в грецькому місті Сугдеї (Судак). Між Генуєю і Венецією почалась запекла боротьба за чорноморські колонії, з якої переможцем вийшла Генуя. Вона заволоділа грецькими містами кримського узбережжя, в тому числі Херсонесом, Сугдеєю, Чембало (Балаклава), Боспором (Керч). В Тані (Азов) мали свої квартали і генуезці і венеціанці. На чорноморському узбережжі Кавказу Генуї належали Анапа, Сухумі та інші міста. В Україні італійці володіли Монкастро (Акерман). Через свої колонії Генуя вивозила у великій кількості збіжжя, рабів, яких постачали татарські феодали, продукти тваринництва (шкіри), сіль, з Кавказу — мед, віск, будівельний ліс, з Азовського моря — сушену рибу і ікру. Навзамін ввозились тканини, прянощі, бакалея. Пам'ятниками існування генуезьких колоній в Криму

и посьогодш залишаються руїни стін і башт в Феодосії та інших пунктах Криму і розташована на неприступній скелі могутня Судацька фортеця.

Золотоординські хани продовжували вважатись верховними правителями всієї території Криму брали з генуезьких міст данину і піддавали їх жорстокому розоренню у випадку непокори. Татарське населення, яке проживало на території, підвладній генуезцям, було підпорядковане татарському ханові. Але у внутрішніх справах генуезькі колонії були абсолютно самостійні і залежали лише від Генуї, звідкіля до них присилались консули. Порядок всередині колоній визначався статутами, які вироблялись в Генуї. Відносини італійців з татарами регулювались договорами з кримськими намісниками. Генуезькі колонії в Причорномор'ї досягли значного розквіту в XIV ст. завдяки монопольному їх пануванню на місцевих ринках. Та це багатство зосереджувалось в руках невеликої групи купців і лихварів, які жорстоко експлуатували найбідніше населення, як генуезьке, так і туземне. В Кафі запекла боротьба між "великими людьми" ("ророіо grasso") і "людьми малими" ("ророіо minuto") не раз переходила у відкриті повстання. В 1454 р. повстанці висунули гасло: "Хай живе народ! Смерть знатним!". Станова боротьба ускладнювалась антагонізмом між купкою генуезьких "громадян" і підвладним їм безправним туземним населенням — греками, вірменами, татарами.