Історія України: Матеріали до підручн. для 10-11 кл.

Соціальна напруженість у суспільстві, яке втомилося від нескінченної війни, швидко наростала. Початок 1917 р. ознаменувався дальшим розгортанням боротьби з прогнилим самодержавним ладом. Перший сплеск робітничого рух стався 9 (22 за нов. ст.) січня, коли у багатьох містах імперії відбулися страйки і демонстрації в пам'ять "кривавої неділі", влаштованої царем у 1905 р.

Революція почалася в Петрограді з масових мітингів і зборів, організованих 23 лютого (8 березня) на честь міжнародного жіночого дня. Мітинги блискавично переросли у страйки і заворушення. На третій день подій, коли до робітників приєдналися десятки тисяч солдатів петроградського гарнізону, загальний політичний страйк перейшов у збройне повстання. Користуючись досвідом революції 1905 р., повсталі маси створили увечері 27 лютого Раду робітничих і солдатських депутатів. Делеговані підприємствами і військовими частинами депутати, які оголосили про свою партійну приналежність, були представниками соціалістичних партій, здебільшого есерів та меншовиків. На чолі виконкому Петроградської Ради став лідер меншовицької фракції у Державній Думі М. С. Чхеїдзе.

Того ж дня у Державній Думі утворився перехідний орган влади — Тимчасовий комітет на чолі з М. В. Родзянко — головою російського парламенту, одним із лідерів партії октябристів, яка представляла інтереси поміщиків і великої буржуазії. 2 березня, в день зречення Миколи II, думський комітет у порозумінні з Петроградською Радою робітничих і солдатських депутатів конституював виконавчий орган влади — Тимчасовий уряд. Очолив його позапартійний голова Всеросійського Союзу земств і міст князь Г. Є. Львов. Половину міністерських портфелів узяли представники кадетів (конституційних демократів) — партії ліберальної буржуазії. В уряді були представлені також октябристи. Єдиним соціалістом виявився міністр юстиції О. Ф. Корейський (трудовик, згодом есер).

Мандат на владу уряд дістав від думського комітету і Ради тимчасово, до скликання Установчих Зборів, які мали затвердити форму державного ладу і прийняти конституцію. Депутати Установчих Зборів повинні були обиратися демократичним шляхом, на основі загальних, прямих і рівних виборів за таємного голосування. Організація таких виборів потребувала певного часу, а тому дата скликання Установчих Зборів не конкретизувалася. Відповідаючи на питання про те, якому ладові уряд надає перевагу, міністр закордонних справ П. М. Мілюков заявив: "Ми уявляємо його собі як парламентську конституційну монархію". Коли ж виявилося, що революційні маси вже позбулися монархічних ілюзій, переважна більшість представників правлячих кіл, поміж них і кадетські міністри, почали відстоювати парламентську республіку.

Звістка про революцію вже 1 березня досягла Києва по каналах залізничного зв'язку. Одначе тільки на третій день, коли командуючий Південно-Західним фронтом генерал О. О. Брусилов дозволив газетам друкувати інформацію з Петрограда, населення дізналося про все, що відбулося.