Історія України: Матеріали до підручн. для 10-11 кл.

Як уже зазначалося, Раднарком зобов'язувався визнати незалежність УНР і укласти мир з Центральною Радою. Поки сторони домовлялися про місце майбутніх переговорів, у столиці України стався переворот. Голова радянської делегації X. Г. Раковський та його заступник Д. 3. Мануїльський приїхали в Київ у травні 1918 р. на чолі делегації з 18 консультантів та експертів. Голова української делегації С. П. Шелухін мав у своєму розпорядженні вісім комісій (фінансову, культурну, комунікаційну та ін.), які готували рекомендації з конкретних питань.

Переговори проводилися з української сторони українською мовою, з радянської — російською. Все сказане тут же перекладалося на мову іншої сторони. Але Шелухін, хоча народився на Полтавщині й брав активну участь в українському громадянському житті з 1905 р., українську мову тільки починав вивчати. Перекладач часто не розумів, що той хотів сказати, і перекладав по-своєму. Тоді Шелухін, який володів російською мовою краще за перекладача, поправляв його. Шануючи дипломатичний етикет, Раковський залишався иезво-" рушним.

12 червня було підписано прелімінарну (попередню) угоду про припинення стану війни і поновлення залізничних і поштово-телеграфних комунікацій. Українська Держава здобувала право заснувати консульства в багатьох містах Росії.

Найбільш складним пунктом подальших переговорів було питання про державний кордон. С. П. Шелухін висунув аргументи економічного й етнографічного характеру щодо включення до складу України північних повітів Чернігівщини, західних і південно-західних повітів Курської й Воронізької губерній, а також Донецького вугільного басейну з районом Таганрога. Радянська делегація висловила згоду з етнографічним підходом до визначення приналежності території, але висунула претензії на чотири повіти Чернігівської губернії, всі південні повіти Курської й Воронізької губерній і навіть на частину Харківської та Катеринославської губерній. У Донбасі Раковський окреслив лінію поділу, що відступала на захід від етнографічної лінії на відстань від 125 до 200 верст. Тактику голови радянської делегації можна було зрозуміти: залишити під контролем гетьманського режиму лише територію, фактично захоплену німцями, і не більше.

У доповідній записці про хід переговорів, яка адресувалася урядові, Шелухін заявив, що Раднарком розпочав переговори, бо змушений був підкоритися умовам Брестського миру, але проводить їх формально, без зацікавленості в кінцевому підсумку. "Російська делегація потопила всю роботу в нескінченних балачках",— такий був висновок. Справді, відповідно до вказівок В. І. Леніна Раковський затягував переговорний процес і вичікував розвитку подій у світовій війні, яка наближалася до кінця.

У вересні Раковський і Мануїльський почали зустрічатися з В. К. Винниченком, який уже готував повстання проти гетьманського режиму. За спогадами Винниченка, радянська делегація зобов'язувалася визнати самостійність поновлюваної УНР, а він, зі свого боку, гарантував легальну діяльність більшовиків в Україні. На початку жовтня переговори перервалися. За домовленістю сторін у силі залишалися прелімінарні умови миру.