Історія України: Матеріали до підручн. для 10-11 кл.

З наближенням воєнної поразки Четверного союзу серед багатонаціонального населення клаптикової монархії Габсбургів усе активніше розгортався рух за національне самовизначення й утворення самостійних держав. Зокрема, не заперечуючи проти відродження польської державності, українське населення Австро-Угорщини рішуче висловлювалося за утворення Української держави в її етнографічних кордонах. У резолюції селянського віча, яке відбулось у Снятині 21 вересня 1918 р., проголошувалося: "Всі українці зі Снятинської землі урочисто й одностайно протестують проти будь-яких намагань якого б то не було приєднання Східної Галичини до майбутньої Польщі".

Відразу після того, як імперія Габсбургів розвалилася, 18 жовтня 1918 р. у Львові відбулися загальні збори Українських суспільно-політичних діячів Галичини і Буковини (брали участь митрополит А. Шептицький і єпископ Г. Хомишин, посли до імперського парламенту, члени галицького і буковинського сеймів від основних українських політичних партій). На зборах було обрано Національну Раду — вищий орган влади майбутньої держави. Рада заявила свої претензії на Східну Галичину, Лемківщииу, північно-західну частину Буковини, а також Закарпаття.

Тим часом польські політичні організації готувалися взяти владу в усій Галичині, зокрема й у Східній. Щоб запобігти цьому, Національна Рада домоглася від австрійського уряду згоди на прискорення передачі влади українцям і в ніч на 1 листопада зайняла своїми збройними силами Львів, а пізніше — всю територію Східної Галичини. 13 листопада 1918 р. було проголошено Західно-україяську Народну Республіку (ЗУНР). Президентом ЗУНР став голова Національної Ради Є. Петрушевйч, головою Державного секретаріату (уряду) — лідер національно-демократичної партії К. Левиць-кий.

Національна Рада гарантувала правомочність законодавства Австро-Угорщини й поспішила зі створенням жандармерії та збройних сил — Української Галицької армії (УГА). Вона виступала проти передачі землі селянам. Це зменшило підтримку населенням проголошеної держави за умов агресії з боку Польщі, що почалася. Після жорстоких боїв польські війська 22 листопада зайняли Львів, уряд ЗУНР змушений був переїхати до Тернополя.

Трудящі були розчаровані внутрішньою політикою Національної Ради. Зростаюче соціальне напруження взимку 1918—1919 рр. матеріалізувалось у появі, за російським прикладом, непредставницьких революційних організацій — Рад. У Дрогобичі, Калуші, Косові, Стебнику виникли Ради робітничих депутатів. У Коломиї, Станіславі і Стрию, де розміщувалися частини УГА, з'явилися Ради солдатських депутатів.

З'явилися також комуністичні партійні групи, що стояли на вкрай лівих позиціях і під гаслами ліквідації приватної власності розшарували населення за класовими ознаками. У суспільстві, вже розколотому за національними ознаками, загострення класової боротьби створювало додаткові перепони на шляху до завоювання державної незалежності українських земель.

Перші комуністичні групи або гуртки постали у Львові, Дрогобичі, Станіславі, Стрию і Тернополі. У лютому 1919 р. на конференції в Станіславі вони утворили Комуністичну партію Східної Галичини (КПСГ). Сама назва партії свідчила про те, що її члени не визнали утворення ЗУНР. Хоча така позиція була до певної міри спровокована відверто ворожим ставленням Національної Ради до революційних організацій трудя--щих, усе-таки її треба розцінувати як сектантську.

26 січня 1919 р. у Дрогобичі відбулася конференція, делегати якої представляли 10 тис. робітників Прикарпаття. Заслухавши доповідь комуніста В. Ф. Копка про Жовтневу революцію, конференція висловила недовіру Національній Раді й закликала до встановлення влади Рад робітничих, селянських і солдатських депутатів. Було визнано за необхідне возз'єднати Східну Галичину з радянською Україною.

Одночасно з робітничими виступами розпочався селянський рух. Навесні у деяких повітах селяни стали розподіляти поміщицьку й церковну землю.

У ніч на 14 квітня 1919 р, комуністи підняли збройне повстання в Дрогобичі. Об'єднана робітничо-селянська Рада проголосила повалення влади Національної Ради й надіслала привітання радянським урядам України і Угорщини. Однак розрахунки на розростання повстання не справдилися. Після короткочасного кровопролитного бою урядові війська зайняли Дрогобич.

Наприкінці червня —на початку липня 1919 р. добре оснащені Антантою польські війська окупували всю територію Східної Галичини і Західної Волині. Було ліквідовано структуру української державності, зокрема органи місцевого самоврядування. Будь-який опір окупантам нещадно придушувався.