Історія України: Матеріали до підручн. для 10-11 кл.

За дорученням С. Петлюри дипломатична місія УНР у Варшаві тривалий час вела переговори з польським урядом про сформування спільного антибільшовицького фронту в Україні. Укладення спілки з колишнім ворогом Пілсудський обумовив надзвичайно жорстко. Бажаючи продовжити боротьбу за незалежну Україну, Петлюра прийняв його умови.

21 квітня 1920 р. голова дипломатичної місії УНР А. Левицький і міністр іноземних справ Польщі Я. Домбський підписали загальну і торговельно-економічну конвенції. Польський уряд визнавав існування УНР у межах, які мали бути означені угодами з суміжними країнами. Кордон між Польщею та УНР встановлювався по лінії, що її війська Пілсудського вже зайняли. Отже, у межах Польщі залишилися Холмщина, Підляшшя, Посяння і Лемківщина (з 1918 р.), Західна Волинь і частина Полісся по Збруч і Горинь (з травня 1919 р.) і вся Галичина (з липня 1919 р.). Разом із тим Польща відмовилася од претензій поширитися до кордонів Речі Посполитої 1772 р., тобто до початку розділів сусідніми країнами, і визнавала цю територію за УНР.

Відмова уряду Пілсудського від історичних прав на частину українських земель мала символічне значення. Навпаки, відмова Петлюри від урочисто проголошеної за його участю злуки УНР і ЗУНР була політичним актом. Держави — переможниці у світовій війні взяли до відома факт ліквідації ЗУНР і захоплення Галичини Польщею, але не погодилися з цією анексією. Галичина дістала статус "міжнародної території". Для Пілсудського було важливим, що УНР заявила про відсутність у неї претензій на західноукраїнські землі населенням близько 10 млн чоловік.

24 квітня було укладено військову конвенцію. Збройні сили Петлюри підпорядковувалися польському командуванню. УНР давала згоду на підпорядкування залізниць польському управлінню та на спільну валюту. Утримання польських військ на території України покладалося на український уряд, а озброєння петлюрівських дивізій — на польський.

Три конвенції пізніше назвали Варшавською угодою . Будучи таємною, вона не підлягала ратифікації (тобто .ствердженню верховним законодавчим органом). Повним текст її став відомим лише в 1926 р.

В Україні Варшавська угода була зустрінута вкрай негативно. Накреслений Леніним і Раковським курс на створення незалежної від Росії Української радянської держави в цей час нібито втілювався в життя. Оманливі ілюзії щодо перспектив існування самостійної УСРР поділяв навіть В. Винниченко. Безкомпромісна позиція С. Петлюри, який віддав перевагу залежності від Варшави, аби відстояти створену в ?917 р. УНР, засуджувалася багатьма українськими політичними діячами. Зокрема, на конференції есерів, що відбулась у Празі, М. Грушевський, О. Жуковський, М. Шаповал та інші лідери українського національного руху визнали Варшавську угоду юридично неспроможним актом.