Історія України: Матеріали до підручн. для 10-11 кл.

Одночасна боротьба на польському і врангелівському фронтах змусила радянське командування здійснити нові мобілізації. Починаючи з липня, Тринадцята армія стала частіше одержувати поповнення з внутрішніх військових округів. На допомогу їй було створено Другу Кінну армію (командуючий— Ф. К. Миронов).

Тим часом держави Антанти натиснули на Врангеля, щоб він розпочав новий наступ і полегшив ситуацію для польських військ. Наприкінці липня білогвардійці захопили Олександрівськ, звідки можна було одночасно загрожувати Донбасу і тилам Південно-Західного фронту. Одначе з тими силами, які мав барон, розв'язувати стратегічні завдання було явно нереальною справою.

Уже на початку серпня він втратив Олександрівськ. Ударна група у складі трьох радянських дивізій форсувала Дніпро біля Борислава (тепер райцентр Херсонської обл.) й закріпилася на Каховському плацдармі. З Сибіру сюди було перекинуто ще одну дивізію на чолі з В. К. Блюхером. У багатоденних виснажливих боях під Каховкою червоноармійці зазнали надзвичайно великих втрат, але виконали наказ про утримання плацдарму.

У середині серпня Врангель кинув у бій всі наявні сили й знову захопив Олександрівськ. Розвиваючи наступ, білогвардійці зайняли залізничну станцію Синельниково і створили загрозу Катеринославу. Проте за відсутності резервів успіх не вдалося закріпити.

Радянське командування прийняло рішення об'єднати війська, що вели бої проти Врангеля, в окремий Південний фронт. Його очолив М. В. Фрунзе. До складу фронту, крім Тринадцятої та Другої Кінної, ввійшла Шоста армія, яку сформували на базі переведених з-за Волги частин. У жовтні воєнні дії на обох польських фронтах припинилися і до складу Південного фронту ввійшла Перша Кінна армія. 28 жовтня, коли розпочався генеральний наступ, Фрунзе уже мав 143 тис. бійців.

Головний удар Фрунзе завдав з Каховського плацдарму. Під загрозою оточення війська Врангеля стали швидко відходити до Перекопського перешийка. У полон потрапило близько 20 тис. білогвардійців. Це була остаточна поразка. Але радянська кіннота ие змогла перешкодити відходу основної частини врангелівських військ під захист Турецького валу.

Турецький вал являв собою штучні укріплення на всю довжину Перекопського перешийка (11 км) заввишки 10 м, з глибиною рову попереду вала близько 10 м і трьома лініями дротяних загороджень. Це була перша смуга оборони. За два десятки кілометрів від неї знаходилася друга смуга оборони — Ішунські укріплення: шість ліній окопів з дротяними загородженнями.

Напередодні штурму Перекопу на Південному фронті було зосереджено майже 200 тис. бійців, поміж них найбільш боєздатні махновські частини. Тривалий час селянська армія "батьки" воювала одночасно і з черво-ноармійцями, і з білогвардійцями. На початку жовтня 1920 р. Махно уклав з Фрунзе угоду про спільні дії проти армій Врангеля.

Кровопролитний штурм укріплень розпочався 7 листопада 1920 р. і тривав п'ять днів. Ціною великих жертв бійцям Червоної армії вдалося прорвати оборону й увірватися в Крим. Врангель після цього опору не чинив, але капітулювати відмовився. Рештки його армій спішно добиралися до найближчого порту й евакуювалися в Туреччину морським шляхом. За кілька днів на цивільних пароплавах і військових кораблях, переважно французьких, було евакуйовано майже 150 тис. білогвардійців та біженців.

Доля багатьох тисяч військовослужбовців врангелівської армії, які не бажали їхати на чужину, склалася трагічно. 10 листопада Реввійськрада фронту (командуючий— М. В. Фрунзе, члени РВР — І. Т. Смілга, М. К. Владимиров, Бела Кун) направила радіограму Врангелю, в якій обіцяла тим, хто припинить опір, аж до осіб вищого командного складу, "повне прощення стосовно всіх провин, пов'язаних з громадянською боротьбою". По суті, висунуті в радіограмі умови здачі в полон повторювали адресовані білогвардійцям пропозиції В. І. Леніна, Л. Д. Троцького і С. С. Каменева, які були опубліковані в газеті "Правда" 12 вересня. Одначе стратегічна обстановка в листопаді була вже іншою, і Ленін не вважав за потрібне виявляти зайву доброту. В телеграмі Реввійськраді 12 листопада він висловив "крайній подив непомірною поступливістю умов" і вказав: якщо противник їх не прийме, потрібно з ним "розправитися нещадно".

Справді, Врангель приховав від своєї армії пропозиції Реввійськради. Але чекісти поширювали їх у формі летючки за підписом популярного серед військових генерала О. О. Брусилова, що займав у Червоній армії формально високу, але беззмістовну посаду голови особливої наради при Головкомі. Офіцерів, які припинили опір самостійно, повірили радянській владі й залишилися в Криму, чекала смерть. За розпорядженням "полум'яного інтернаціоналіста", колишнього наркома військових і закордонних справ радянської Угорщини Бели Куна чекісти винищили їх до одного. Як правило, це були не професійні військові, а мобілізована в білогвардійську армію молодь з вищою або середньою освітою.