Історія України: Матеріали до підручн. для 10-11 кл.

Процеси об'єктивного і суб'єктивного характеру, які відбувалися в житті суспільства, зумовлювали зміни в соціальній структурі населення. Розвиток народного господарства, надмірна індустріалізація України, керована з Москви, супроводжувалися значними кількісними та якісними змінами в складі робітничого класу. Його чисельність з 1928 по 1940 р. зросла з 1770 тис. чоловік до 4578 тис. чоловік, або в 2,6 раза.

Робітничий клас поповнювався як вихідцями зі свого середовища, так і представниками інших соціальних груп населення, насамперед селянства. При цьому найбільше селян вливалось у вугільну промисловість, найменше поповнювалися підприємства машинобудування, де потрібна була порівняно вища загальноосвітня й професійна підготовка робітників. Масове вливання до складу робітничого класу вихідців із села, а також жінок, непідготовленої молоді стримувало зростання кваліфікаційного рівня робітників. Цьому не сприяли також організація праці на фабриках і заводах, шахтах і будовах, ступінь її механізації. Головним тут залишалося використання мускульної сили робітника.

Глибокі соціальні зрушення відбулись у середовищі селянства. На рубежі 20—30-х рр. сталінщина здійснила примусову колективізацію, яка на зміну дореволюційному розшаруванню селянства, що зберігалося і в перші пореволюційні роки (батраки, бідняки, середняки, куркулі), сформувала зовні єдину соціальну верству — колгоспне селянство. У 1940 р. вона становила майже половину населення республіки.

Одночасно здійснювалося насильницьке розкуркулювання, яке зачепило сотні тисяч селян разом із їхніми родинами. Значну частину їх було виселено за межі України. Під час цієї масової кампанії постраждало багато середняцьких, а то й бідняцьких господарств. Мільйони селян загинули від згубної для них хлібозаготівельної політики, яку вольовим, насильницьким методом здійснювала партійно-державна влада, від голоду 1932— 1933 рр. та масових безпідставних репресій, або самі змушені були залишити свої домівки й розійтися по містах

1 будовах. Отже, в процесі колективізації і розкуркулювання, проведення некомпетентної і ворожої щодо селянства політики було загублено найбільш здібних і заповзятливих господарів землі. Значно зменшилася чисельність сільського населення, демографічна ситуація набувала катастрофічних рис. Зокрема, у 1927 р. в сільській місцевості України народилося 650 тис. дітей, а в 1935 р.—трохи більше 80 тис. Було непоправно порушено побут і звичаї українського села, воно перестало існувати як особливе соціальне явище, як феномен.

Розширення в 20—30-х рр. адміністративного апарату вело до зростання чисельності службовців. їхня кількість з 1928 по 1940 р. збільшилася з 549 тис. майже до

2 млн. чоловік, або у 3,6 раза. Понад чверть усіх службовців того часу становили фахівці, як правило, люди з вищою або середньою спеціальною освітою, котрі, професійно займаючись розумовою працею, створювали матеріальні або духовні цінності.

Незважаючи на високі темпи підготовки дипломованих фахівців, їх гостро не вистачало в усіх галузях народного господарства. До всього якісний склад нових кадрів не завжди відповідав завданням індустріального будівництва, потребам соціального та духовного прогресу. Нестача фахівців відчутно загострювалася внаслідок сталінських репресій.