Автор: Коваль М.В | Рік видання: 1992 | Видавець: Київ: «Райдуга» | Кількість сторінок: 512
Терором і насильствами, голодом і приниженнями німці прагнули підірвати моральні та фізичні сили нації, унеможливити її опір. Але українці як на сході, так і на заході України не стали на коліна перед загарбниками, знайшли у собі сили для боротьби проти окупантів. Долаючи невдачі, міцнів опір підпілля у містах і селах, на підприємствах, які окупанти частково зуміли поновити. Підпільники викривали окупантів, таврували їхні дії проти населення, розповідали про події на фронтах. Вони вчиняли диверсії, займалися саботажем на підприємствах, транспорті, зривали поставки сільськогосподарської продукції, відправку молоді на каторжні роботи до рейху.
В історії війни назавжди залишаться подвиги молодих підпільників. Безстрашно діяли учасники підпільної організації "Партизанська іскра" у селі Кримки на Миколаївщині. її очолили учитель В. С. Моргуненко, учні-старшокласники П. К- Гречаний і Д. Г. Дяченко. Збройні групи цієї організації нападали на поліцаїв, вчиняли диверсії на залізниці, визволяли з таборів військовополонених. Окупанти викрили і заарештували підпільників, але зломити їхню волю не змогли. "Хай живе Батьківщина!" — написали патріоти перед стра-'1 тою. Героїчну, хоч і нерівну боротьбу у ворожому тилу вели антифашистські підпільні організації в м. Сталіно (тепер Донецьк) на чолі з учителем історії С. Матьокіним, у Ніжині, яку очолював Я. Батюк та ін. „
Звірства окупантів вели до зростання лав партизанів, або, як їх ще називали, "народних месників". І справді, це був народний за характером рух. У ньому брали участь патріоти незалежно од віку, статі, соціального стану. Окупанти вповні відчули згубні для них наслідки опору. "В міру того, як війна набирала затяжного характеру, а бої на фронті ставали дедалі упертішими,— писав німецький генерал Гудеріан,— партизанська війна стала справжнім бичем, дуже впливаючи на моральний дух фронтових солдатів".
Тільки на Київщині у 1942 р. діяло близько 20 загонів. Партизанський загін під командуванням Ф. Р. Сав-ченка нападав на військові гарнізони, обози, розганяв поліцію. Місцеві селяни вели розвідку для партизанів, постачали їм продовольство, одяг. Партизани нагнали на ворогів такого страху, що в селах Черкащини вивішувалися оголошення, у яких за спіймання Ф. Р. Савченка було обіцяно винагороду 25 тис. окупаційних карбованців, а за кожного партизана з його загону — 2,о тис.
Народні месники насамперед руйнували фронтові комунікації противника. Ведучи активну "рейкову війну", українські партизани під час Сталінградської та Курської битв висаджували в повітря у середньому 10 ворожих ешелонів на добу.
Партію турбувала передусім проблема майбутнього радянської влади. Отож робилося все можливе, щоб у населення створилося враження, що завдяки діяльності партизанів та підпільників радянська влада продовжує існувати й діяти. Партизани та підпільники очистили від ворога і тримали під контролем великі території — партизанські краї та зони, де працювали школи, лікарні, діяли сільські ради.
Спеціальні з'єднання партизанських загонів здійснювали рейди тилами противника, громлячи комендатури, поліцейські пости, виводячи з ладу військові об'єкти. Розповідаючи про ці дії партизанів, німецький історик Е. Хессе пише: "Німецькі гарнізони й пости жандармерії знаходилися в стані постійного нервування та напруження. Серед цих солдатів поширювалося почуття власного безсилля й розгубленості, які ще більше поширювалися визнанням нездатності військ перешкоджати нескінченним акціям убивств бургомістрів та персоналу служби порядку, винищенню їхніх родин та спаленню будинків".
Поступово від спорадочних ударів по ворожих тилах партизани переходили до планомірного й систематичного виконання завдань військового командування. У 1942 р. з метою централізації керівництва діяльністю партизанів було створено Центральний штаб партизанського руху, а також Український штаб партизанського руху, який очолював генерал Т. А. Строкач.
На кінець 1942 р. в Україні майже повсюдно діяли підпільні організації, партизанські загони. Ворожий тил розхитували великі, добре озброєні і керовані з Центру рейдові з'єднання під командуванням О. Ф. Федорова, С. А. Ковпака, О. М. Сабурова, М. І. Наумова. У липні 1942 р. військовий комендант Чернігівщини доповідав своєму начальству: "Вже при появі чуток про те, що партизани наближаються до якого-небудь населеного пункту, всі посадові особи кидаються врозтіч". Гітлерівські окупаційні чиновники мали всі підстави називати партизанську боротьбу "регулярним другим фронтом".