Історія України: Матеріали до підручн. для 10-11 кл.

Україна залишалася одним із основних у Союзі виробників сільськогосподарської продукції — найважливіших продуктів харчування для населення й сировини для промисловості. Одначе село після колективізації і війни на середину 50-х рр. усе ще було напівзруйнованим, а колгоспники практично безправними. Все це вимагало негайних змін у сільському господарстві. Протягом 1953—1956 рр. було дещо зміцнено матеріально-технічну базу сільського господарства республіки, поліпшувалося й ставлення до сільських трудівників. Було скасовано фактичне прикріплення селянства до місця проживання й роботи, колгоспники одержали паспорти і можливість самостійно вирішувати, де їм жити і працювати. Робилися перші спроби впровадження господарського розрахунку. Почали застосовуватися нові технології, заохочувався зарубіжний досвід.

У другій половині 50-х рр. шляхом інтенсифікації селянської праці в Україні було досягнуто незначне зростання виробництва продукції рослинництва і тваринництва, хоча партійно-державне керівництво підносило це як величезне досягнення соціалістичного ладу. У 1958 р. на республіку линула злива державних нагород. Україну і 15 її областей було нагороджено орденом Леніна. Багатьом працівникам сільського господарства присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці, десятки тисяч трудівників села одержали ордени і медалі СРСР.

За умов такої ейфорії перший секретар ЦК КПУ М. В. Підгорний на догоду московському керівництву, але безпідставно запевнив, що є можливості уже в 1958 р. випередити Америку по виробництву молока і м'яса на душу населення. Ці апаратні обіцянки залишилися невиконаними. Та це не завадило, втрачаючи здоровий глузд, повторити подібні безвідповідальні запевнення на наступний рік. І знову ж таки не виконати їх! Проте, що ми от-от наздоженемо й залишимо позаду Сполучені Штати Америки, говорив і П. Ю. Шелест, який замінив Підгорного на посаді першого секретаря ЦК КПУ.

Тодішнє керівництво України не змогло практично оцінити доволі скромні й несталі здобутки і на 1959— 1965 рр. запланувало нереальні темпи зростання виробництва сільськогосподарської продукції. До всього з трибуни XX з'їзду Компартії України (1959 р.) М. В. Підгорний пообіцяв, що республіка виконає завдання семи* річки в галузі сільського господарства за 5 років, а багато колгоспів і навіть районів — за ще коротші строки.

Та ні за 5, ні за 7 років узяті зобов'язання не були виконані. Це пояснюється низкою факторів. Насамперед ущербністю самої колгоспно-радгоспної системи. До всього в організації сільськогосподарського виробництва було допущено чимало недоліків і прийнято багато непродуманих рішень, напрочуд легко давалися обіцянки, називалися нереальні цифри мільйонів тонн продукції. Величезної шкоди розвиткові сільського господарства завдали адміністративно-командні методи і некомпетентність його керівництва та управління, ставка не на економічні важелі прогресу, а на зміцнення та перестановку партійних кадрів, мобілізаційні кампанії, взяття зобов'язань та брехливі рапорти про їх виконання. Негативну роль відігравали нескінченні укрупнення і розукрупнення колгоспів, ліквідація так званих неперспективних сіл, перетворення колгоспів у радгоспи. Гальмувалося впровадження у виробництво досягнень науки і передового досвіду. Значних труднощів додали намагання скасувати травопільну систему, запровадження у хліборобстві непродуманих технологій, бездумне поширення посівів кукурудзи, посуха 1963 р.

Водночас кожного, хто публічно вказував на безглуздість подібних новацій, чекала швидка розправа, передусім з боку вищого партійного керівництва, яке продовжувало некомпетентно управляти республікою. Так, не зупиняючись перед знищенням в Україні споконвічних сівозмін, перший секретар ЦК Компартії України П. Ю. Шелест вживав і інших заходів, що вели до деградації чорноземів. Саме він, як і його попередник на цій високій партійній посаді М. В. Підгорний, форсував будівництво Канівського та Київського водосховищ, які завдали величезної шкоди народному господарству України та зіпсували водний басейн Дніпра.

Партійними і державними органами незрідка приймалися вольові рішення, які негативно позначалися на економіці колгоспів. Так, значних труднощів зазнали господарства, особливо слабкі, у процесі виконання рішень лютневого (1958 р.) пленуму ЦК КПРС про реорганізацію МТС у ремонтно-технічні станції (РТС) і обов'язковий викуп колгоспами техніки, яка належала МТС. До цього додавалися витрати на її ремонт, зберігання, оплату праці механізаторів та інженерно-технічного персоналу, придбання нової техніки за підвищеними цінами. Зростали ціни на запасні частини до сільськогосподарської техніки, мінеральні добрива, комбікорми й одночасно знижувалися ціни на продукцію сільського господарства. На кінець 1958 р. реорганізація МТС в Україні завершилася. На основі 1637 МТС було створено 731 РТС. Колгоспи України змушені були придбати понад 108 тис. тракторів, близько 43 тис. комбайнів та іншу техніку на суму 4,2 млрд. крб. На роботу в колгоспи республіки перейшли усі фахівці й механізатори, які працювали в МТС.

Реорганізація МТС і передача техніки колгоспам викликала значні труднощі. Великі одноразові фінансові затрати негативно позначилися на розвитку сільськогосподарського виробництва в республіці у наступні роки. Значно зменшилися прибутки колгоспів, а їхня економіка та фінанси опинилися в критичному стані. Внаслідок цього завдання розвитку сільського господарства повністю не були виконані. У цілому в 1959—1965 рр. обсяг валової сільськогосподарської продукції зріс в Україні на 11 % замість 70 % за планом. Далися взнаки неврожаї 1960, 1963, 1965 рр., а також серйозні недоліки в управлінні сільським господарством у цілому.

На становищі у сільському господарстві республіки не могло не позначитися негативно те, що з України на цілину було забрано тисячі тракторів та іншої техніки, десятки! тисяч сільськогосподарських працівників.

Відставання сільськогосподарського виробництва негативно позначилося на розвитку харчової і легкої промисловості, на темпах зростання національного доходу і матеріального добробуту трудящих республіки. Нестача продуктів харчування, зумовлена низькою продуктивністю сільського господарства, відсутністю стимулів до кращої праці у хліборобів, засвідчувала нежиттєздатність колгоспно-радгоспної системи, чого вперто не хотіло бачити партійно-державне керівництво. Більше того, подібне становище з продовольством, зокрема в такій хлібодарній республіці, як Україна, викликало в багатьох людей світу сумніви щодо переваг радянського ладу.