Історія України: Матеріали до підручн. для 10-11 кл.

У творчій співдружності з ученими всієї країни працювали науковці республіки. Доробок ряду академічних установ сягав світового рівня.

Гідний внесок у розвиток фундаментальних досліджень зробили вчені, які працювали в галузі фізики. Зокрема, науковці Харківського фізико-технічного інституту АН УРСР успішно розробляли проблеми ядерної фізики на основі тих ідей, які ще в довоєнний час були сформульовані Л. Д. Ландау. В Інституті теоретичної фізики АН УРСР діяла школа математичної фізики, очолювана М. М. Боголюбовим. Розвиток теоретичних основ кібернетики, запровадження її методів у практику пов'язано з ім'ям і діяльністю В. М. Глушкова. Очолюваний ним Інститут кібернетики АН УРСР перетворився на великий науковий центр, став головною організацією в країні по створенню електронно-обчислювальних машин і систем. Провадилися ґрунтовні дослідження з теоретичних і прикладних напрямів математики, хімії, біології.

Провідне місце в країні посіли матеріалознавці республіки, передусім у створенні нових матеріалів із наперед заданими властивостями, а також у галузі порошкової металургії. Значних успіхів добилися науковці Інституту проблем матеріалознавства АН УРСР, директором якого був І. М. Францевим. Завдяки інтенсивній творчій діяльності Б. Є. Патона та колективу очолюваного ним Інституту електрозварювання ім. Є. О. Патона АН УРСР Україна стала відомим у світі центром науки по зварювання металів, яке здійснювалося на землі, під водою і в космосі. Свій внесок у розвиток наукових досліджень робили працівники відомчої, вузівської та заводської науки.

Проте і в науковій сфері виявлявся застій, мали місце невикористані можливості, було чимало невирішених проблем, недоліків, які призводили до уповільнення фундаментальних розробок, втрати провідних позицій у світі. Загальна обстановка того часу в Україні, насамперед амбітність тогочасного керівництва, не дала змоги здійснитися задумам вчених Інституту теоретичної фізики АН УРСР вийти на міжнародний рівень обміну результатами досліджень. Хоча така спроба була зроблена н 1970 р. під час конференції у Києві, на яку з'їхалася еліта світової фізичної науки.

Багато наукових розробок українських вчених не одержували практичного втілення. Більше того, адміністративно-господарський апарат всіляко протидіяв упровадженню досягнень науки і техніки у виробництво, бо це неминуче поставило б під сумнів доцільність його існування. Не були зацікавлені в освоєнні нової техніки й технології виробничі колективи. Адже механізм їх упровадження здебільшого призводив до матеріальних втрат як підприємства в цілому, так і кожного трудівника зокрема. За тих умов рекомендації науки не завжди знаходили підтримку у вищого керівництва республіки. Так, воно не прислухалося до застережень чесних учених і фахівців про помилковий вибір місця для будівництва Чорнобильської АЕС та недосконалість конструкції встановлюваних там реакторів.

Окремі вчені зазнавали репресій з боку властей за свої переконання. Драматично склалася доля обдарованого науковця, фахівця в різних галузях знань, наділеного даром зцілителя, кандидата технічних наук Б. В. Болотова. На початку 80-х pp. його було заарештовано й засуджено на 8 років за те, що вважав неможливою побудову соціалізму за тогочасних умов, висловлювався за передачу землі у приватну власність, за дозвіл займатися підприємництвом, за створення багатопартійної системи, засуджував введення радянських військ в Афганістан тощо.

Не глибокими і об'єктивними дослідженнями, а коментуванням рішень вищих партійних і державних органів та їх керівників, вихвалянням "радянського способу життя" займалася більшість суспільствознавців республіки. Щоправда, серед їхніх праць на певну позитивну оцінку заслуговує 26-томна "Історія міст і сіл Української PCP", створена великим авторським колективом.

Але й тоді були історики, які нестандартно підходили до вивчення минулого українського народу. Зокрема М. Ю. Брайчевський у праці "Возз'єднання чи приєднання?" виклав своє бачення долі України після Визвольної війни 1648—1654 pp. Нестандартно підходили до висвітлення історичних подій О. С. Компан, О. Апа-нович, Я. Дзира.

Прославляла режим насилля і брехні філософія, хоча деякі науковці й прагнули критично осмислювати дійсність. Вагомий внесок у звільнення української філософії від сталінського мракобісся зробив у 60-і pp. її. В. Копнін. На передових позиціях стояли й деякі літературознавці.

За все це частина суспільствознавців була звільнена з роботи, позбавлена можливості продовжувати наукові розробки або змушена виїхати за межі республіки. Не обійшлося без тюремного ув'язнення та заслання на основі звинувачення в "антирадянській націоналістичній агітації й пропаганді". Така доля спіткала науковця з Інституту філософії АН України Євгена Васильовича Пронюка. Народився він у 1936 р. в родині коваля. Виховувався в дитячому будинку. З 16 років почав працювати токарем, електрозварником. Закінчив Київський університет по спеціальності соціологія. З початку 60-х рр. був один із учасників руху за права людини в Україні, за що переслідувався. У 1972 р. був заарештований. В ув'язненні провів 12 років. Тоді ж був заарештований і другий співробітник Інституту філософії Василь Лісовий, який звертався до ЦК КПУ і КДБ з листами протесту проти політичних арештів 1972 р. В них він на основі численних статистичних даних відтворив наслідки тогочасної економічної й культурної політики в Україні. За таке вільнодумство засуджений на 5 років таборів.

Поміж причин вкрай негативного стану з розвитком суспільних наук, передусім в академічних установах, слід відзначити граничну заідеологізованість науковців та догматизм мислення, що насаджувався системою і в цій сфері науки. На зміну пріоритету гуманітарних наук, характерному для всіх академій світу, на рубежі 60— 70-х рр. прийшла тенденція до технологізації академії. А це негативно позначилося не тільки на науках гуманітарного профілю, а й на точних — таких, як біологія, медицина та ін.