Політична історія України: Навчальний посібник

Автор: | Рік видання: 2008 | Видавець: Київ: Академвидав | Кількість сторінок: 552

Західні землі України під німецькою та угорською окупацією

Згідно з таємним протоколом до пакту про ненапад між Німеччиною і СРСР, а також договором про дружбу й кордон із таємними додатковими протоколами до нього частина українського населення (приблизно 550 тис. осіб) у Лемківщині й Холмщині опинилася на окупованій німцями території. Генерал-губернатор окупованих Німеччиною польських земель Ганс Франк оголосив спеціальний указ Гітлера, за яким ця територія ставала німецькою колонією з наданням її населенню мінімальних прав. Частина прорадянськи налаштованих жителів перейшла на території, зайняті радянськими військами, а туди з Галичини переселились (при вступі Червоної армії) до 20—ЗО тис. людей, які не могли змиритися з радянським режимом.

Незадовго до приходу німців з ініціативи ОУН на Лемківщині та Холмщині виникли десятки комітетів самозахисту. Навесні 1940 р. вони створили в Кракові Український координаційний комітет (УКК), перейменований потім в УЦК, а його головою обрали відомого громадсько-політичного діяча Володимира Кубійовича. ЦК взяв на себе обов'язки щодо нагляду за хворими, немічними людьми і безпритульними дітьми, організації служби охорони здоров'я, освіти, надання допомоги військовополоненим, представництва інтересів українців, які працювали в Німеччині. У Кракові було засновано видавництво української преси. Більшість членів ОУН активно співпрацювала з УЦК. Після нападу Німеччини на СРСР і окупації Галичини УЦК поширив свою діяльність і на цей регіон. Під час війни ця організація захищала соціально-економічні інтереси українців в генерал-губернаторстві.

Карпатська Україна перебувала під окупацією Угорщини, уряд якої так і не виконав обіцянки щодо автономії українських земель. Більше того, він почав тотальний наступ на українофілів: сотні їх було розстріляно, тисячі заарештовано, більше 30 тис. осіб переселились у Галичину (до окупації її німцями). Були заборонені всі українські організації, в тому числі "Просвіта". Розуміючи, що повну мадяризацію (асиміляцію угорцями) здійснити не вдасться, угорський уряд обрав русофільський варіант. Основними провідниками такої політики стали місцеві діячі — давнішні прихильники будапештського уряду Андрій Бродій і Степан Фенцик.

Єдиним позитивним аспектом шестирічної угорської окупації Закарпаття було те, що вона зберегла край від нацистської неволі, від спустошення, якого зазнала більша частина України. Однак вона не зберегла життя понад 100 тис. євреїв краю, більшість з яких загинула в нацистських таборах смерті.