Соціологія: Навчально-методичний посібник для самост. вивч. дисц.

Тема 7. Соціологія культури

Культура: сутність поняття. Основні елементи культури (цін­ності, норми, санкції), їх різновиди, фактори формування, взаємо­зв’язок. Соціальний контроль. Культура як механізм регулювання поведінки. Особливості культури. Культурні універсалії. Культура як образ життя. Субкультура.

Сутність і функції економічної культури, роль у формуванні соціально-економічних відносин, її особливості. Особистий та інсти­туціональний аспекти економічної культури. Місце економічної куль­тури у соціальному механізмі розвитку економіки. Інтегральні характеристики — показники якості економічної культури. Методи конкретного соціологічного вивчення економічної культури.

Існування суспільства як соціальної системи зумовлене людськими потребами та інтересами, але вони відрізняються як за масштабом, за складністю, так і за динамікою розвитку. З другого боку, при всьому розмаїтті потреб та інтересів, суспільство являє собою певну цілісність. Тільки в такому вигляді воно має значення для соціальних груп та індивідів, які до нього входять. Цілісність є результатом їх постійної взаємодії.

Треба зазначити, що суспільство та особистість завжди були полярними полюсами розвитку людства. Культура постійно носила характер зв’язку між ними, завдяки чому виявлялася, з одного боку, як спосіб життя, а з другого — як критерій життя. Загальна теорія соціології, використовуючи власні інструменти аналізу, виводить такі поняття, як суспільство, особистість, культура, із площини абстрактних теорій (філософія, культурологія) і надає їм статус стійких елементів, які дозволяють наблизитися до розуміння та конкретного виміру механізмів взаємодії між суспільством, культурою та індивідом. Таким чином соціологія виділяє такі зв’язки, які здатні формувати те чи інше суспільство, що відрізняються стійкістю і виконують певну функціональну роль у суспільстві, сприяють збереженню цілісності суспільства. Культура завжди відображає характер і структуру таких зв’язків та пояснює смисли інтеграції на різних етапах існування людства.

Суспільство та культуру слід аналізувати, визначаючи елементи, які характеризують їх взаємодію. Головна проблема полягає у тому, що вони мають виключну складність внутрішньої будови. Культура, суспільство та особистість проявляються в поєднанні економічних, політичних і соціальних елементів, у раціональних та емоціона­льних формах.

З виникненням соціології як науки виникають і специфічні питання щодо соціології культури. Які закономірності розвитку культури? Чим пояснити розриви у поступовому розвитку історичних періодів? Через що гинуть і чому відроджуються окремі духовні компоненти, суттєві характеристики культури? Але для сучасної соціології акценти дещо змінилися. Традиційними є: роль звичаїв у передачі сукупного духовного досвіду, діалог і конфлікт культур, вплив культури на соціально-історичний процес, шляхи сучасної глобалізації культури.

Визначаючи поняття “культура”, сучасні дослідники, як правило, порівнюють її із сукупністю норм, цінностей та ідеалів, які виконують функції соціальної орієнтації у конкретному суспільстві. Це дозволяє визначити походження норм і стандартів, які конструюють культуру. Таким чином зв’язки між суспільством і культурою розглядаються як багатомірні та взаємозалежні.

У найбільш методологічно впливових школах і напрямках сучасної соціології у межах структурно-функціонального аналізу (зокрема, Н. Луман, Т. Парсонс) формується метод системного під­ходу щодо суспільства. Сама система соціальної взаємодії розглядається як продукт культури. Вона поєднує у собі соціальні (більш прості) та соцієтальні (більш складні) системи суспільства. На обох рівнях виокремлюються найважливіші сфери: економіка, яка виконує функцію адаптації, політика — ціледосягнення та культура — функція підтримки зразка взаємодій у системі. Таким чином, культура вже не зводиться лише до морально-етичних характеристик, а аналізується у поєднанні традицій, зразків, норм і цінностей — духовного потенціалу та свободи вибору. Вона взагалі є окремою підсистемою (у “своїх” межах) і стоїть поряд із іншими сферами суспільного життя (економікою та політикою), у взаємодії з якими культура створює нові форми спільностей та визначає напрям їх подальшого розвитку.

Динамічний розвиток суспільства зумовлює подальшу диференціацію статусно-ролевих структур, зміну символьних структур, які відображують суть їх взаємодії.

Аналіз термінів цілісності та взаємодії пов’язаний з пошуком загального механізму інтеграції суспільства. Культура та її функці­онування в суспільстві є одним із зразків взаємодії: звичаї, традиції, цінності та норми завдяки цьому підходу виокремлюються як фундаментальні елементи структури, яка детермінує функціонування й організацію суспільних систем. Але характер комунікації, пов’яза­ної з названими елементами, забезпечується індустріально розвинутим типом виробництва, завдяки чому культура функціонує в сус­пільстві як розвинута інформаційна та знакова система.

Зв’язки культури з суспільством поділяються на зовнішні та внутрішні. Перші здійснюються через інтернаціоналізацію досвіду, якого не було раніше (нових поколінь), систему цінностей, форми контролю, форми суспільної свідомості. Другі визнаються функціо­нуванням елементів культури: виробництвом систем цінностей, їх зберігання та розповсюдження. Інтеграція всередині соціальних систем залежить від того, як культура перетворює їх національні зразки, створює на їх основі економічні та політичні структури, формує свідомість суспільства.

Складність і багатогранність такого соціального явища, як культура, зумовлює різноманітність точок зору та визначень цього поняття. Але існування єдиного поняття в науці означає або помилковість його трактовки, або кінець наукового пізнання. Ні того, ні другого не повинно бути — це об’єктивна вимога існування науки.

Серед визначень культури (а їх налічується близько шестисот) ми можемо зупинитися на наступних.

1. Особиста система якостей розуму, характеру, уявлення, пам’яті, отриманих у процесі виховання та освіти, які усвідомлюються як цінності самим індивідом та цінуються у суспільстві. У цьому розумінні говорять про моральну, естетичну, політичну, побутову, професійну, гуманітарну, науково-технічну культуру особистості…

2. Соціальна система організованих за допомогою норм і цін­ностей функціонально корисних, закріплених у суспільній практиці та свідомості суспільства форм діяльності. Культура в суспільстві представлена матеріальними предметами, соціальними настановами (інститутами, традиціями), духовними цінностями…

3. Цілісний історичний феномен (культурно-історичний тип, локальна культура, цивілізація), який виникає на базі територіальної, етнічної, мовної, політичної, економічної та психологічної спіль­ності, розвивається у часі, проходить етапи зародження, розквіту та занепаду… (див.: Краткий словарь по социологии. — М.: Политиздат, 1989. — С.133—132).

У кожній галузі культури існують свої певні функціональні елементи, які є основними складовими культурних систем (іноді їх називають рисами культури). До них відносяться чисельні складні предмети, способи праці, засоби комунікації, які, у свою чергу, викликають створення ще більш складних культурних систем. До них можуть належати спеціальні інститути культури, які організують навколо себе виробництво духовних цінностей (наприклад, наука, література і т. ін.), їх розповсюдження (наприклад, школи, універ­ситети і т. ін.). Ними можуть бути й самі ідеї (наприклад, національна самосвідомість тощо, які самі створюють цілі напрямки, течії). Крім того, прогресивність розвитку суспільства може вимірюватись лише завдяки існуванню розуміння у різниці соціаль­ного буття, повсякденності та цінностей, які уточнюють сенс і спрямованість життя.

Сукупність предметів, уявлень, ідей, зразків поведінки називають культурним комплексом, який створює характерний образ суспільства.

У процесі аналізу культури комплексно використовуються практично всі категорії соціології, що дозволяє пояснити (власними способами) суть соціальної диференціації та соціальної інтеграції.

До категорій соціології культури як спеціальної соціологічної теорії належать: в особистому аспекті — соціалізація, потреби, інтереси, цінності, субкультура, контркультура; у функціональному — символи, традиції, звичаї, виробництво, розповсюдження та споживання духовних цінностей; культурна діяльність, у тому числі зразки діяльності та зразки поведінки, соціальні інститути культури, соціально-культурне середовище тощо. Розглянемо деякі з них:

Соціалізація. Культура діє через норми, традиції, цінності, через соціальні інститути, які її виробляють, зберігають та розповсюджують. Тому соціалізація являє собою певну сукупність, яка формує необхідні вміння, соціальні настанови індивідів відповідно до їх соціальних ролей. На характер соціалізації впливає існуючий в тій чи іншій країні рівень громадянських свобод, які були досягнуті в суспільстві, спільність території, мови, рис національного характеру та ін. Завдяки процесам соціалізації формується власна позиція світогляду людини, її ставлення до зовнішнього середовища, оцінка значущості тієї чи іншої індивідуальної дії, систематизуються значення ідей, уявлень, особисті дії.

Норми та цінності. У культурі кожної соціальної спільноти існують власні цінності; поряд із ними — також загальнолюдські, які забезпечують цілісність суспільства, регулюють спроможність його виживання на різних етапах розвитку суспільства. Цінності — це переконання щодо цілей, до яких індивід прагне, та основні засоби їх досягнення. Основна вимога до цих переконань — їх повинно розділяти все суспільство. У різних культурах під цінностями виступають різні переконання, але кожний соціальний устрій сам визначає свої цінності. Ця обставина зумовлює визначення цінностей як суспільних відносин.

Існують цінності — носії первинного смислу буття (свобода, віра, надія та ін.), які є загальнолюдськими (абсолютними). Інші цінності, такі як демократія, соціальна справедливість і т. ін., специфічно проявляються в тому або іншому суспільстві. Будь-які цінності завжди структуровані (хоча й неоднаково) в кожному суспільстві та являють собою певну ієрархію. Поряд із такими ієрархіями суспільних діють загальнолюдські цінності. Структуровані цінності зумовлюються існуючою ідеологією держави, політичних партій, різноманітних організацій тощо. Можна також виділити групові цінності, які є каналами комунікації та взаємодії.

Нормами називаються засоби, які регулюють поведінку інди­відів і груп. Норми, які присутні в культурі суспільства, виробляються залежно від його соціальної структури, інтересів соціальних груп, систем суспільних відносин та уявлень членів суспільства про первинне, допустиме, можливе, бажане або навпаки. Можна сказати, що цінності обгрунтовують норми, завдяки чому вони разом створюють єдину ціннісно-нормативну структуру культури.

Ціннісні орієнтації. Якщо цінності є “системою координат”, уточнюють загальний смисл та спрямованість суспільної діяльності соціальних груп, інститутів та індивідів в її загальному аспекті, то ціннісні орієнтації функціонують як характеристика спрямувань і засобів досягнення певних цілей. Вони відображують ситуативний характер дії та слугують регулятором соціальної поведінки з урахуванням суспільної системи цінностей. Зміна ціннісних орієнтацій, їх масштаби повинні аналізуватися поряд із мотиваційними структурами діяльності. Система цінностей впливає на вибір засобів задоволення потреб, інтересів.

Потреби та інтереси. Потреби виражають такі відносини між суб’єктами, а також між суб’єктом та об’єктом, які потребують змін, перерозподіл функцій, ролей, зв’язків, тобто відображують стан сторін, які перебувають у внутрішньо суперечливих відносинах. Потреба характеризується протиріччям своїх “старих” інтересів або необхідністю втручання у сферу “чужих” інтересів. Завдання соціо­логії полягає у тому, щоб виявити існуючі вузли протиріч, а також міру розбіжностей інтересів соціальних груп, визначити засоби чи можливість їх узгодження.

Знаково-символьні структури. Такі структури в культурних системах виконують роль засобів раціоналізації культурної діяль­ності та виражають її певні результати, здійснюють фіксацію взаємодії різних культур. Досвід людства, як специфічний різновид соціальної інформації, завжди був зображений у знаках. Тому культура — це узагальнена знакова система суспільства (мова, націо­нальна символіка, процедури парламентських засідань і т. ін.). З появою нових знакових систем старі, як правило, не зникають, а розвиваються, трансформуються. Знакові системи — це узагальнена система культурної інформації, яка дозволяє транслювати, фіксу­вати та переробляти суспільний досвід. Така система формує (іноді маніпулює) суспільну свідомість, прогнозує масові явища. Символи доповнюють структуру знаків, оскільки самі знаки доповнюють багатоманітністю образів, змістовність яких виходить за межі інформа­ційного знака. Мову іноді називають символічним кодом культури. Розвинутість національної мови, її багатомірність свідчить про рі­вень національної культури. Функція мови полягає в тому, що в мові нація або спільність представлені як цілісність.

Субкультура. Визначення терміну “субкультура” пов’язане із сучасною соціологією, яка формулює його в трьох аспектах.

1. Сукупність деяких негативно усвідомлених норм і цінностей традиційної культури, що функціонують як культура кримінального світу.

2. Особлива форма організації людей (найчастіше молоді) — автономне, цілісне утворення всередині пануючої культури, яке визначає стиль життя та мислення її носіїв; відрізняється своїми звичаями, нормами, комплексами цінностей і навіть інститутами.

3. Трансформована професійним мисленням система цінностей традиційної культури, яка набула своєрідного забарвлення.

Субкультура може бути позитивною реакцією на соціальні та культурні потреби суспільства (професійні), а може бути і негативною (кримінальна, деякі молодіжні).

Масова культура. У повсякденній практиці культуру того чи іншого суспільства розглядають як явище, обмежене певними державними, адміністративними або національними межами. Але культурний простір більш широкий: це результати внутрішніх міграцій у країнах, впливу засобів масової інформації та багатьох інших причин, які носять глобальний характер. У сучасній соціології масова культура розглядається як культура повсякденного життя, яка виробляється для сприйняття масовою свідомістю, безпосередньо та достовірно представлена передусім діяльністю засобів масової комунікації, завдяки чому вона не потребує філософської, глибинної інтерпретації.

Таким чином, сучасні засоби масової комунікації створюють специфічну культуру, яка є новим етапом соціального спілкування. Вона виникає на хвилі індустріалізації, урбанізації, створення масових груп суспільства, об’єкт інтересів яких полягає поза широким розмаїттям локальних груп та культур, до яких вони належать. Масові групи є відірваними від звичайних умов взаємодії та діють незалежно від соціальних ролей, зумовлених їх позиціями у суспільстві.

Іншими формами культури суспільства вважаються висока культура (класичні музика, література тощо, які створювалися для еліти суспільства) та народна культура (фольклор, міфи та ін.).

План семінарського заняття

1. Поняття культури, основні її елементи. Предмет соціології культури.

2. Субкультура. Функції культури.

3. Методологічні підходи соціологічного аналізу культури.

Теми рефератів

1. Проблеми культурного відродження в Україні.

2. П. Сорокін про культуру.

3. Культура — спосіб функціонування цінностей.

Література

1. Відродження культури: міф і реальність // Політична думка. — 1993. — №1.

2. Витанье И. Общество, культура, социология. — М., 1984.

3. Історія української культури / Відп. за випуск В. П. Шква­рець. — Миколаїв, 1996.

4. Лісовий В. Культура та цивілізація // Філософська і соціологічна думка. — 1993. — №1.

5. Культура і побут населення України. — К., 1992.

6. Хантинчтон С. Столкновение цивилизаций? // Политические исследования. — 1994. — №1.

Навчальні завдання

1. Як ви вважаєте, чи можуть, за певних умов, базові цінності культури заміщатися інструментальними? Чи існують умови, за яких змінюється вплив базових та інструментальних цінностей на характер і механізми соціальної взаємодії?

2. Чи можливий феномен “відставання культур”?

3. Що більш впливає на поведінку соціальних груп — культура сус­пільства чи групові ціннісно нормативні структури?

4. Чому культуру називають формою суспільної свідомості, а не ототожнюють культуру з нею?

5. Як ви розумієте твердження: “Культура є одним із найважливіших критеріїв економічного, політичного та духовного життя суспільства. Вона служить характеристикою соціальної зрілості суспільної системи, її різних спільностей, а також надихає творчі можливості людини”? Як можна тлумачити це твердження з точки зору соціології?

6. Чому соціологія визначає сукупність символів та знаків культури суспільства як систему?

Завдання для перевірки знань

1. Порівняйте емоційні та раціональні складові системи культури.

2. Традиційну культуру іноді ототожнюють з народною завдяки тому, що традиційна вона за змістом, але народна — за суб’єктом. Що у них є спільним та чим вони відрізняються?

3. Чи є смисли, розуміння, інтерпретації суто культурними явищами, базовими компонентами взаємодії суспільства й культури?

4. Чи можна назвати культуру системою, яка самоорганізу­ється, самовідновлюється та самозберігається? Тобто — самодостатньою?

5. Масова культура уніфікує, стандартизує ціннісно-нормативні структури суспільної свідомості. Деякі впливові соціологи об’єдна­лися під гаслом “Назад до культури!” (Франкфуртська школа). Як ви до цього ставитеся? Можливо, є інші засоби та шляхи регуляції масової культури? Чи можливо це взагалі?