Історія України: відповіді на питання екзаменаційних білетів: навч. посіб.

Успіхи слов'ян у розвитку господарства, їх об'єднання в єдиній державі, героїчна боротьба за незалежність сприяли розвиткові матеріальної і духовної культури. До матеріальної культури належать, знаряддя праці, житло, одяг, а також трудовий досвід людей, до духовної — освіта, наука, мистецтво.!

Русь мала писемність ще до прийняття християнства. Пізніше була взята слов'янська азбука, яку склали болгарські просвітителі Кирило і Мефодій. Після хрещення Русі-України почала активно розвиватися освіта. Першу школу в Києві заснував князь Володимир. Діти бояр і вельмож там училися читати і писати, оволодівали грецькою мовою.

Особливого піднесення освіта набула за Ярослава Мудрого. Він зібрав величезну на той час бібліотеку, залучав до шкіл здібних дітей не лише князів та духовенства, а й простих міщан.

Розвиток науки відбувався передусім під впливом Візантії, що, з одного боку, відкривало доступ до наукових творів грецьких та римських учених, а з іншого — пригнічувало розвиток власної наукової думки. З перекладених книг черпали наукові знання про природу, географію, філософію. Були в Русі-Україні й свої філософи, а саме митрополит Клим Смолятич та волинський князь Володимир Василькович. Знання в галузі математики зводилися до простих чотирьох дій над числами, дробів та нарахування відсотків. Відомості про медицину обмежувалися практичними потребами. Першими лікарями були ворожбити і знахарі. Згодом лікарські знання значно поглибилися. Серед медиків українського походження другої пол. XI ст. згадуються в літописах Дем'ян Пресвітер і Агапіт Лічець, який умів робити хірургічні операції.

Високого рівня в Русі-У країні досягло літописання. Воно базувалося на різних джерелах: оповіданнях, народних переказах, житіях святих, іноземних хроніках. Перший відомий нині літопис написаний за часів Ярослава Мудрого (1039). Історичні записи вели чернець Печорського монастиря Никон Великий (бл. 1069—1073), ігумен Видубицького монастиря Сильвестр, волинський княжий літописець Василь. Монах-літописець Нестор бл. 1112 р. упорядкував "Повість временних літ", де йшлося про те, "звідки пішла Руська земля, і хто в ній почав спершу княжити, і як Руська земля постала". Видатними пам'ятками того часу є також Київський і Галицько-Волинський літописи, "Повчання Володимира Мономаха своїм дітям", церковні твори митрополита Іларіона, "Житіє Феодосія Печорського", "Ходіння" Данила Паломника в Єрусалим, "Києво-Печерський патерик" та ін.

Поряд з літописами та церковними творами значне місце посідала й перекладна світська література. Серед її зразків можна назвати "Моління Данила Заточника", збірник політичних життєвих порад та афоризмів, написаний у XII—XIII ст.

У літературних творах того часу набуло відображення й суспільне життя Русі-України. їх автори з болем розповідали про князівські чвари і ворожі напади, про горе, якого країна зазнавала від ворогів, засуджували князівські міжусобиці, змальовували картину героїчної боротьби з іноземними загарбниками, закликали до об'єднання. Значна кількість літературних пам'яток того часу загинула.

Найвидатнішим зразком поетичної творчості, другої пол. XII ст. є "Слово о полку Ігоровім". Його сюжетом стала історія невдалого походу Новгород-сіверського князя Ігоря Святославича проти половців у 1185 р. Уся поема пройнята закликом до об'єднання Русі проти зовнішніх ворогів.

Великого поширення набула усна народна творчість — казки, пісні, билини, легенди, в яких народ відображав найважливіші історичні події та явища, прославляв захисників Вітчизни від іноземних нападників. Істотною мірою завдяки усній народній творчості образи минулого дійшли до наших днів.

Серед різних галузей образотворчого мистецтва в Русі-Україні високого рівня досягло мистецтво оформлення рукописної книги. Збереглося чимало пам'яток малярства, зокрема ікони "Борис і Гліб", "Свенська Богоматір". Славилося ювелірне ремесло, керамічне, зокрема виготовлення декоративних плиток для оформлення інтер'єрів споруд, різьба на кістках тощо. Відоме мистецтво київських ювелірів-майстрів тонкої обробки дорогоцінних металів. У техніці художнього ремесла широко застосовували відомі здавна гравірування, карбування, інкрустацію, тонке металеве литво, філігрань, чернь, скань, емаль та ін.

Розвивалося музичне мистецтво. Музика записувалася нотними знаками. Серед музичних інструментів були відомі труби, дудки, сопілки, флейти, гуслі, бубни тощо. При князівських палацах створювалися музичні ансамблі, а при церквах — хори.

Київська Русь славилася вмілими ремісниками. Було відомо бл. 60 ремісничих професій. Важливими галузями ремесла були металургія, ливарна справа, обробка заліза. Мала місце спеціалізація ковальської справи. Добре розвивалися гончарство, склоробне виробництво, обробка дерева, кравецтво, шевство тощо. Виготовляли знаряддя праці, вироби для домашнього вжитку, зброю, військову амуніцію, дорогоцінні речі. Вагоме місце посідало будівництво кораблів — невеликих суден із веслами й вітрилами, на яких могли вміститися до 100 осіб.

Давньоруські зодчі талановито зводили складні дерев'яні й кам'яні споруди, що вражали розмірами, пропорційністю та красою внутрішнього оздоблення. Символами розквіту Київської Русі стали Софійський собор, Золоті ворота, Успенський собор, Десятинна церква у Києві, чудові храми і палаци в Чернігові, Переяславі, Галичі, багатьох інших містах. Відомими культовими спорудами були ансамблі Михайлівського Золотоверхого собору, Видубицького монастиря. Будови прикрашали різьбою по дереву і кості, настінною мозаїкою, фресками, різьбленими кам'яними деталями, іконами.

Знаним зодчим був Петро Милоніг, який збудував у Києві кам'яну підпорну стіну під горою, яку розмивали води Дніпра. Це була складна інженерна споруда.

Підсумовуючи, слід зазначити, що, незважаючи на феодальну роздробленість і монголо-татарську навалу, культура українських земель, хоча й мала місцеві особливості, розвивалась у тісному взаємозв'язку.