Історія України: відповіді на питання екзаменаційних білетів: навч. посіб.

Перші роки XX ст. у Російській імперії позначилися швидким зростанням соціального напруження. Світова економічна криза 1900—1903 рр., що охопила й царську Росію, а також російсько-японська війна 1904—1905 рр. виявили неспроможність режиму, загострили всі труднощі суспільного життя, посилили невдоволення широких кіл народу. Криза поглиблювалася також тим, що в національних окраїнах імперії швидко зростав визвольний рух.

Активізація громадсько-політичного життя в Україні на поч. XX ст. створила ґрунт для переростання культурно-освітнього громадівського руху в національно-визвольний. Велику роль у цьому відіграло створення українських політичних партій. У 1900 р. з ініціативи групи харківських активістів була створена Революційна українська партія | (РУП). Фактично її маніфестом стала виголошена М. Махновським промова "Самостійна Україна", де було виразно сформульовано ідеали українського самостійництва на радикалістських засадах. До РУП входили переважно студенти та учні середніх навчальних закладів. З 1903 р. фактичним керівником РУП став М. Порш. Рупівці поширювали відозви, листівки, прокламації, в яких проповідували в основному мирні форми дій.

За умов наростання революційного руху РУП не могла довго проіснувати без змін. У 1902 р. від неї відкололася Народна українська партія (ПУП) — організація націоналістичного напряму, яку очолював М. Міхновський. Так званих "10 заповідей" партії проголошували самостійну демократичну республіку, шанування української мови, традицій. Після 1907 р. діяльність НУП занепала.

У грудні 1904 р. з РУП вийшла і створила Українську соціал-демократичну спілку група, яку очолював М. Меленевський. Вона намагалася перетворити партію на автономну організацію Російської соціал-демократичної робітничої партії (РСДРП).

Члени РУП, які залишилися після виходу з неї "Спілки", у грудні 1905 р. на своєму з'їзді перейменували РУП в Українську соціал-демократичну робітничу партію (УСДРП). її лідерами стали В. Винниченко, С. Петлюра, М. Порш, Л. Юркевич та ін. Вона виступала за автономію України в складі Російської держави.

Напередодні революції 1905 р. в Україні активізувалися ліберальні сили. 1904 р. вони створили в Києві Українську демократичну партію (УДП). її лідерами були О. Лотоцький, Є. Тимченко, Є. Чикаленко. Восени 1904 р. окремі члени УДП, які вийшли з неї, поклали початок новій — Українській радикальній партії (УРП). її лідерами стали Б. Грінченко і С. Єфремов.

Нагромадження політичних, економічних та соціальних конфліктів завершилося соціальним вибухом під час революції 1905—1907 рр. Революційна буря охопила всю Україну, зачепивши інтереси всіх станів і груп населення. Робітники, селяни, інтелігенція, військовослужбовці вимагали від царату радикального поліпшення свого становища, ліквідації антинародного самодержавства, проголошення в країні загальнолюдських праві свобод.

Російська імперія була вже неспроможна зупинити революцію репресіями. 17 жовтня 1905 р. оголошено царський маніфест про свободу слова, друку" про перетворення Росії на конституційну монархію.

Проте селянству цього було замало, воно боролося за переділ землі. Щоб згасити полум'я народного гніву, голова Ради міністрів П. Столипін взявся реформувати аграрну сферу Росії. Внаслідок столипінської аграрної реформи у сільському господарстві України сталися суттєві зміни. Значно збільшилася кількість фермерських господарств. Селяни масово виходили з общини, утворюючи власні відруби, тобто середні або великі господарства. Малоземельні селяни, вийшовши з общини та продавши свої землі, мігрували в Сибір, Казахстан, на Далекий Схід. Близько 2 млн. залишилося там на постійне проживання.

Під потужним революційним натиском царат змушений був піти на послаблення національного гніту. Було дозволено видавати літературу національними мовами, випускати газети й журнали, створювати культурно-освітні товариства, відкривати національні театри. В Україні у багатьох місцевостях учителі почали навчати учнів українською мовою. Упродовж 1905—1907 рр. виходило 25 україномовних часописів.

У виборах до першого російського парламенту — Державної думи в лютому — квітні 1906 р. з українських політичних партій взяла участь тільки об'єднана Українська демократично-радикальна партія (УДРП), яку представляла в Думі група визначних діячів — Є. Шраг, В. Шемет, П. Чижевський. Під їх керівництвом діяла Українська думська громада. Вона виступала з вимогами введення навчання українською мовою та заснування в університетах кафедр українознавства, готувала законопроекти про автономію України, місцеве самоврядування тощо.

В умовах післяреволюційної реакції природний розвій українства викликав невдоволення царського уряду, правих кіл російського суспільства. Конфіскаціями, грошовими штрафами, переслідуваннями російська адміністрація намагалася знищити українські видавництва. Знову було заборонено викладання українською мовою у школах, запроваджене під час революції явочним порядком, не дозволялося прилюдне виконання українських пісень тощо. У 1910 р. українців разом з іншими пригнобленими націями оголосили "інородцями", яким заборонялося створювати будь-які організації, товариства, клуби, драматичні гуртки, видавати газети рідною мовою тощо.

Численні партії, які діяли в Україні у період революції 1905—1907 рр., після її поразки занепали або пішли в підпілля. Це негативно вплинуло на національно-визвольний рух. У 1908 р. з ініціативи діячів УДРП було організовано між-партійний політичний блок — Товариство українських поступовців (ТУП), до якого приєдналися і члени інших груп. Головною метою ТУПу був захист національних завоювань українства, боротьба за нові права. Мінімальними програмними вимогами товариства були українізація початкової школи, введення у навчальні програми середніх шкіл курсів української мови, літератури та історії, допущення української мови в усі громадські установи. До ради ТУП входили М.Грушевський, С. Єфремов, В. Винниченко, Є. Чикаленко, С. Петлюра, Д. Дорошенко та ін. ТУП координувало діяльність "Просвіти", тісно співпрацювало з Науковим товариством у Києві, йому належала "Українська книгарня", загалом було провідною політичною організацією Наддніпрянщини до початку Першої світової війни.