Соціологія: Навчально-методичний посібник для самост. вивч. дисц.

Тема 12. Соціологія конфлікту

онфлікт як складний соціальний феномен. Зміст та структура конфліктів. Основні функції конфлікту. Історія розробки проблеми конфлікту. Розробка теорії конфлікту в ХХ столітті.

Динаміка соціальних конфліктів. Основні стадії конфлікту (ста­дія, що передує конфлікту, конфліктна стадія, стадія вирішення кон­флікту, післяконфліктна стадія).

Типи й види конфлікту. Природа соціальних конфліктів в сучасному українському суспільстві.

Очевидним можна вважати факт, що будь-які соціальні системи, такі як суспільство в цілому, його окремі підсистеми, будь-які приватні структури і т.ін., повинні зберігати стабільність і стійкість як основні характеристики їх розвитку та функціонування. Проте стій­кість соціальної системи, збереження соціальної стабільності не є такими характеристиками, які повністю описують процес функціо­нування системи. Усі системи, у тому числі й соціальні, розвиваються. Змістовне навантаження поняття “розвиток” містить у собі інтерпретацію ряду послідовних позитивних змін, які відбуваються чи то всередині системи, чи то із самими системами. До того ж позитивність змін є необхідною умовою збереження систем, фактором, що запобігає їх розпаду та знищенню. У той самий час існу­вання і функціонування соціальних систем має і свою особливість, яка полягає в тому, що функціонування системи супроводжується суперечливими тенденціями. У разі, якщо вбудовані механізми самозбереження системи нейтралізують суперечність, система продовжує нормально розвиватися, якщо система не здатна цього зробити, — суперечності починають проявлятися у формі конфлікту.

Зазначені вище положення і підходи найбільш активно розробляються в сучасній соціології. Вона ставить “конфлікт” в один ряд з поняттями “консенсус”, “гармонія”, “стабільність”, “рівновага”, “супе­речність” і т.ін., які описують процеси розвитку і функціонування соціальних систем.

Необхідно зауважити, що саме поняття “система” є універ­сальним за своєю природою. Застосування його зв’язано чи то з рівнем соціальної реальності, чи то з її різними сферами. Ось чому поняття “конфлікт” може бути узагальненою характеристикою систем різного виду. Конфлікт може характеризувати систему сус­пільних зв’язків і відносин, систему соціальних інститутів, структуру міжгрупових і зовнішньогрупових взаємодій, міжособисту взає­модію, відносини між елементами у структурі суспільної, групової свідомості та ін. Можна сказати, що конфлікти є невід’ємною складовою соціального життя, що й привертає пильну увагу соціології до дослідження сфери конфліктів.

Існує безліч різноманітних концепцій, що так чи інакше інтер­претують конфлікт. Однак між ними існує спільне — практично всі визнають соціальний конфлікт вирішальним чи одним із найважливіших факторів соціального розвитку. Звернення до соціальних конфліктів у історії соціології зв’язано з такими впливовими іменами як М. Вебер, Ф. Тьоніс, Т. Веблен, Г. Зімель, Р. Парк, Е. Бьорджес, які вважали конфлікт соціальною формою боротьби за існування, змаганням за обмежені соціальні блага та пристосування. Власне кажучи, концепції соціальних конфліктів з’являються лише у 50-ті роки.

Американський соціолог Л. Козер визначає їх як ідеологічне явище, яке відображує намагання і почуття соціальних груп чи індивідів у боротьбі за об’єктивні цілі: владу, зміну статусу, перерозподіл доходів, переоцінку цінностей і т.ін. Він вважає, що кожне суспільство містить деякі елементи напруження і потенційного конфлікту та розглядає його як важливий елемент соціальної взаємодії, що сприяє руйнуванню чи зміцненню соціальних зв’язків. Якщо в “ригідних” (закритих) суспільствах конфлікти розколюють суспільство на дві ворожі групи чи два “ворожих” класи, підри­вають основи колективної “згоди”, погрожують руйнуванням соці­альних зв’язків та самої суспільної системи через революційне насильство, то у “відкритих”, “плюралістичних” суспільствах їм надається вихід, а соціальні інститути функціонують як інструменти зберігання суспільної згоди. Цінність конфліктів полягає в тому, що вони запобігають застою у соціальних системах, відкривають канали соціальних нововведень.

Німецький соціолог Р. Дарендорф, який вніс помітний внесок у теорію соціальних конфліктів, протиставляє її як марксистській теорії класів, так і концепції соціальної згоди Л. Козера. Дарендорф визначає соціальні конфлікти як результат опору існуючим у будь-якому суспільстві співвідносинам панування та підкорення в їх соціальній ієрархії. Придушення конфлікту, за Дарендорфом, спричиняє його загострення, а “раціональна регуляція” — “еволюцію, яку можливо контролювати”. Причини конфліктів не можна усунути зовсім. Для демократичного суспільства існує можливість узгоджувати їх на рівні конкуренції між індивідами, соціальними групами та класами.

Існує також біхевіористський підхід до аналізу соціальних конф­ліктів, який пояснює конфлікти соціально-психологічними причинами, які знаходяться у сфері протиборства різноманітних соці­альних груп, які зорієнтовані на несумісні цілі.

Теорія “постіндустріального суспільства” (Д. Белл) ставить акцент на класовій боротьбі як найбільш гострій форми соціального конфлікту, яка ведеться за перерозподіл доходів та інших соці­альних благ. Згода інтерпретується нормальним станом суспільства, конфлікт — тимчасовим.

У цілому для сучасної соціологічної теорії конфлікту характерний розгляд його як неантагоністичного протиріччя, переконання у придатності соціальних систем до їх регуляції. Крім того, раніше конфлікти, які виникали в структурі зв’язків та відносин усередині соціальних систем, розглядалися лише як негативне явище, а основне завдання полягало в пошуку типових умов, що сприяють виникненню конфлікту, та в способах їх усунення. Сучасні соціологічні підходи грунтуються на тому, що повна відсутність конфлікту всередині соціальних систем — умова не тільки неможлива, але й небажана.

Можна стверджувати, що склалася певна традиція пояснення соціальних конфліктів через об’єктивне протиріччя інтересів великих соціальних груп, які детермінують логіку, тривалість, міру напруженості боротьби за задоволення різноманітних інтересів. Кон­флікти, у свою чергу, пов’язані з розумінням (суб’єктивним) та оцінкою індивідами суперечності їх інтересів і цілей як членів тих або інших соціальних груп.

Вищенаведене дозволяє зробити загальне визначення соціального конфлікту як зіткнення сторін, думок, сил. Водночас, соціальний конфлікт — найвища стадія розвитку протиріч у системах відносин між індивідами, соціальними групами, соціальними інститутами, сус­пільства в цілому, яка характеризується посиленням протилежних тенденцій та інтересів соціальних спільностей та індивідів. Найбільш важливою передумовою виникнення конфліктів є наявність проблемної ситуації, яка визначається як соціальне протиріччя, усвідом­люване суб’єктами (індивідами, групами і т.ін.) як таке, що має значення для них (невідповідність цілей результатам діяльності, яка виникає за відсутності або недостатності засобів для досягнення мети).

Залежність соціальної проблеми від певних умов завжди має вираз форми конфліктної ситуації, тобто ситуації загострення існую­чих протиріч, із притаманною їй специфічною структурою: умови ви­никнення та протікання; образ ситуації, яка склалася в учасників конфлікту; дії суб’єктів, спрямовані на досягнення своїх цілей; нас­лідки конфліктної ситуації.

Соціальні конфлікти є динамічним явищем, або процесом, завдяки чому вони характеризуються певними узагальненими періодами і стадіями проходження. Узагалі в соціальному конфлікті визначають чотири основні стадії: передконфліктну, конфліктну, розв’язання кон­флікту та післяконфліктну. У свою чергу, кожна з цих стадій може розподілятися на ряд фаз. Передконфліктна стадія розбивається на дві фази: латентну (характеризується формуванням конфліктної ситуації, загостренням протиріч у системі міжособистих та групових відносин на основі розбіжностей інтересів, цінностей та настанов суб’єктів конфліктної взаємодії) та початкову (починається з будь-якої зовніш­ньої події, яка активізує дії суб’єктів соціального конфлікту). Тут формуються усвідомлення та оцінка конфліктуючими сторонами їх мотивів (протилежності їх інтересів, цілей, цінностей та ін.).

Конфлікт переходить до відкритого в різноманітних формах конфліктної поведінки. Конфліктна поведінка характеризує другу, основну стадію розвитку конфлікту — це дії, спрямовані на те, щоб прямо або непрямо заважати протилежній стороні досягати її цілей та інтересів. Ця фаза потребує не тільки ідентифікації кожної зі сторін своєї протилежності, але й формування настанов на суперництво. Формування такої настанови є завданням першої фази кон­фліктної поведінки.

Конфлікт інтересів сприймає форму гострих розбіжностей, які індивіди та соціальні групи не тільки не прагнуть регулювати, але й усіляко посилюють, продовжуючи руйнувати попередні структури нормальних взаємозв’язків, взаємодій та відносин. Стадія конфлікт­ної поведінки характеризується максимальним використанням сили, застосуванням усіх ресурсів, які знаходяться в розпорядженні кон­фліктуючих сторін. Сила означає здатність реалізовувати свою мету, не зважаючи на цілі протилежної сторони. Тому сила містить у собі засоби, які застосовуються як інструмент насильства; інформаційну форму свого застосування; соціальний статус, який виявляється в таких показниках, як дохід, рівень влади, престиж та ін.; інші ресурси — гроші, територію, кількість прихильників тощо.

Перша стадія конфліктної поведінки формує тенденцію до посилення конфлікту. Але вона може стимулювати учасників до пошуку шляхів його вирішення. Перелом у розвитку конфлікту притаманний другій фазі конфліктної поведінки (“переоцінка цінностей”). Процес оцінки конфліктної взаємодії здатний суттєво змінити самих носіїв конфлікту. Можна сказати, що фаза “переоцінки цінностей” є, разом із тим, фазою “вибору”. Конфліктуючі сторони можуть оби­рати різноманітні програми поведінки.

Розв’язання конфлікту здійснюється або через зміну об’єктивної ситуації, або через зміну суб’єктивного образу ситуації, який склався у протилежної сторони. Цілковите розв’язання означає припинення конфлікту як на об’єктивному так і на суб’єктивному рівнях. При частковому розв’язанні конфліктів змінюється тільки зовнішня колективна поведінка, але зберігаються внутрішні спонукаючі настанови до продовження протистояння.

На заключній — післяконфліктній — стадії остаточно ліквіду­ються протиріччя інтересів, цілей, настанов, соціально-психо­логічна напруженість та будь-яка боротьба, що сприяє поліпшенню соціально-психологічних характеристик як окремих груп, так і між­групової взаємодії.

План семінарського заняття

1. Історія конфліктології та сучасні теорії конфлікту.

2. Динаміка соціальних конфліктів.

3. Типи й види конфлікту.

Теми рефератів

1. Особистість у ситуації конфлікту.

2. Конфлікти в студентській групі.

Література

1. Аронсон Д. Теория диссонанса. Вопр. философии. — 1987. — №6.

2. Бородкин Ф.М., Коряк Н.М. Внимание: конфликт. — М., 1980.

3. Головаха Є. Політична залученість населення // Політологічні читання. — 1992. — № 2.

4. Донченко Е. А., Титаренко Т. М. Личность, конфликт, гармония. — К., 1989.

5. Запрудский Ю. Г. Социальный конфликт. — Ростов-на-Дону, 1992.

6. Карнеги Дейл. Как приобретать друзей и оказывать влияние на людей. — К., 1989.

7. Конфлікти в суспільстві: діагностика і профілактика: У 3 ч. — К., — Чернівці, 1995.

8. Молодь і проблеми конфлікту в період переходу до демократичного суспільства: У 2 ч. — Чернівці, 1994.

9. Словник-довідник термінів з конфліктології / За ред. М. І. Пірен,
Г. В. Ложкіна. — Чернівці, — К., 1995.

Навчальні завдання

1. Як ви вважаєте, чи можна порівнювати конфлікти, розподілені по різних рівнях соціальної структури суспільства, один до одного за їх змістом? Якщо так, чи можна виділити якісь загальні критерії, які описують їх специфічні риси?

2. Розташуйте в логічній послідовності (якщо це можливо) такі поняття, як протиріччя, криза, соціальний процес, протистояння, протилежність, революція, соціальний конфлікт, соціальна зміна. Обгрунтуйте визначене вами місце для соціального конфлікту.

3. Як ви вважаєте, чи є такі конфлікти, які носять позитивний характер для розвитку суспільства в цілому?

4. Чи правомірно наступне твердження: “Кожний конфлікт є притаманним до конкретного етапу розвитку суспільних протиріч. Накопичення невирішених протиріч зумовлює масштаби, швидкість та характер конфлікту. Необхідно штучно стимулювати виникнення конфлікту (якщо можливо) і таким чином контролювати його, поки протиріччя не накопичилися до “критичної маси”.

5. Наведіть декілька прикладів умов, які сприяють розростанню масштабів конфлікту серед тих соціальних груп, які на певному етапі кон­флікту не мали безпосереднього відношення до нього та його проблемної ситуації.

6. У чому переваги системного підходу до аналізу конфліктів та кон­фліктної ситуації у порівнянні з іншими, які вам відомі?

Завдання для перевірки знань

1. Яка залежність існує між характеристиками соціальної системи, в якій розвивається конфлікт, та характеристиками самого конфлікту?

2. Чи зв’язаний конфлікт більше із соціальним протиріччям, чи з доступом до обмежених суспільних ресурсів і благ?

3. Яку роль відіграє “переоцінка цінностей” у стабілізації суспільних відносин?

4. Існують, як відомо, закриті та відкриті суспільні системи. Яка з них створює більше умов для виникнення конфліктів?

5. Чим різняться між собою проблема та конфліктна ситуація?

6. На якій стадії розвитку конфлікту найбільш можлива його локалізація та обмеження?

7. Чи можливе припинення конфлікту лише на суб’єктивному або лише на об’єктивному рівнях?