Соціологія: 100 питань – 100 відповідей

В суспільстві відбувається процес постійного виникнення і розв'язання різних протиріч, зіткнення інтересів, суспільних цінностей, відносин.

Заключною ланкою механізму виникнення суперечностей в системі суспільних відносин є конфлікт, шо виступає формою встановлення або зміни пріоритетів в системі інтересів, потреб, суспільних відносин в цілому.

Категорія "конфлікт" в широкому розумінні відображає стадію (фазу або форму) розвитку категорії "протиріччя", коли існуючі в суперечності протилежності перетворюються на крайні протилежності (полярність, антагонізм), досягаючи моменту взаємо заперечення одного іншим і зняття суперечності. В суспільних науках (історії, політології, соціології, психології та інших) конфлікт тлумачиться як процес розвитку і розв'язання суперечності цілей, відносин і дій людей, детермінується об'єктивними і суб'єктивними причинами. Він протікає в двох діалектично взаємозв'язаних формах — суперечливих психологічних станів і відкритих суперечливих дій сторін на індивідуальному і груповому рівнях.

Звичайно, кожний конфлікт має специфічні причини і чинники і в той же час щось загальне, повторюване на кожному новому витку історії. Н. Макіавеллі основу соціального конфлікту убачав в матеріальному, майновому, економічному інтересі людини.

Як соціальне явище конфлікт був вперше розглянутий А. Смітом, який в праці "Дослідження про природу і причини багатства народів" писав, що в основі конфлікту лежить розподіл суспільства на класи і економічне суперництво між ними. А. Сміт указував саме на економічне суперництво класів як основне джерело соціального конфлікту.

Своєрідну теорію конфлікту розробили в кінці XIX — на початку XX ст. з позицій соціал-дарвінізму Г. Спенсер, М. Вебер, Г. Зіммель, Р. Дарендорф та інші дослідники. Вони виходили з того, що конфлікт — це реальність, неминуче явище в історії людського суспільства і стимул соціального розвитку.

К. Маркс також обгрунтував теорію соціального конфлікту (воєн, революцій, класової боротьби, соціальних рухів) як детермінованого економічними чинниками. В той же час в середньовіччя джерелом хрестових походів і релігійних воєн були розбіжності в пріоритетах віри, а не матеріальний або соціальний інтерес.

Умовно можна виділити три відносно самостійні концепції конфлікту:

—позитивно-функціонального конфлікту J1. Козера (США);

конфліктної моделі суспільства Р. Дарендорфа (Німеччина);

загальна теорія конфлікту К. Боулдинга (США).

Льюїс Козер намагався довести, що конфлікт є продуктом внутрішнього життя суспільства, виявом нормальних відносин між людьми. В працях "Функції соціальних конфліктів" та "Продовження дослідження соціального конфлікту" він обґрунтовує свою теорію позитивно-функціонального конфлікту. Соціальний конфлікт дослідник-конфліктолог тлумачить як боротьбу за цінності і претензії на певний статус, владу і ресурси.

Цілями супротивників в цій боротьбі можуть бути наступні:

нейтралізація;

нанесення збитку;

знищення супротивника.

Внаслідок того, що в суспільстві неминуче існує нерівність і вічна психологічна незадоволеність членів суспільства, між його членами виникає напруженість між індивідами і іншими соціальними групами, яка розв'язується через різного роду конфлікти.

Класифікуючи їх, Льюїс Козер відзначає, що в закритих суспільствах вони можуть руйнувати соціальні зв'язки, розділяти суспільство на ворожі групи, провокувати революції.

У відкритих суспільствах конфліктам дається вихід, що пом'якшує напруженість. Вони можуть нести в собі позитивний потенціал, сприяючи розвитку суспільства.

Ральф Дарендорф вважає, що будь-яке суспільство несе в собі соціальний конфлікт і спирається на насильство певних його членів по відношенню до інших. Конфлікти — це все пронизуючі компоненти суспільного життя. Боротьба за володіння і розпорядження ресурсами, за лідерство, влада і престиж роблять соціальні конфлікти неминучими.

Конфлікт — це джерело інновацій і соціальних змін, оскільки створює в суспільстві постійну напруженість. Щоб уміти контролювати конфлікт, на думку Ральфа Дарендорфа, потрібно його легалізувати, інституціоналізувати, дати можливість розвиватися і розв'язуватися на основі існуючих в суспільстві правил.

Ральф Дарендоф виділяє об'єктивні (латентні) і суб'єктивні (явні) інтереси. Вони виявляються вже на першому етапі виявлення конфлікту, коли вимальовуються "обидві сторони" конфлікту. Але ці сторони поки не є в буквальному розумінні соціальною групою, не консолідувалися в неї. Тому Дарендорф називає їх квазігрупами.

В той же час в кожній з груп відбувається формування якихось загальних інтересів і психологічної спрямованості на їх захист. Все це характеризує перший етап розвитку конфлікту.

Другий етап полягає в безпосередньому усвідомленні латентних, тобто прихованих, глибинних інтересів суб'єктів і тим самим в організації квазігруп у фактичні угрупування, організації груп інтересів.

Третій етап полягає в безпосередніх зіткненнях тих або інших "ідентичних" груп (наприклад, класів, націй, політичних організацій, малих груп і т.д.)

Суспільство, на думку Дарендорфа, потребує відмінного від марксистської парадигми бачення майбутнього: це повинна бути не революційна боротьба, а досягнення цілей різних соціальних груп шляхом домовленостей у угод, толерантності, еволюційних змін.

Кеннет Боулдінг обгрунтував дві моделі соціального конфлікту — статичну (сторони конфлікту і відношення між ними) і динамічну (інтереси як сили мотивацій конфлікту). Конфлікт, на думку Боулдінга, — це ситуація, в якій сторони розуміють несумісність своїх позицій і прагнуть випередити супротивника своїми діями. Конфлікт виступає як вид соціальної взаємодії, при якій сторони усвідомлюють своє протистояння і своє ставлення до нього. І тоді вони свідомо організуються, виробляють стратегію і тактику боротьби.

Боулдінг пропонує долати і вирішувати конфлікти засобами маніпуляції реакціями, цінностями, схильностями, не вдаючись в радикальні зміни соціального ладу.