Козацькі вожді України. Історія України в образах її вождів та полководців XV - XIX століть. Том 1: Історичні есе

Михайло Ружинський походить з того ж таки давнього українсько-польського роду, до якого належав і один з перших козацьких гетьманів, наступник князя Д. Вишневецького, Остафій Ружинський та Богдан Ружинський, що гетьманував 1575-1576 рр. На жаль, про цього полководця деякі дослідники нашої історії взагалі не згадують, інші ж обмежуються кількома скупими рядками. Але що вдієш: про керівника повстанців у Англії чи Італії, не кажучи вже про наполеонівських маршалів, ми завжди знали більше, ніж про полководців, що боронили рідну землю. До них, мало знаних, а проте звитяжних, можна віднести й Михайла Ружинського.

Відомо, що своїм гетьманом козаки обрали його - за одними даними - 1584 року, коли мусив зректися булави Богдан Микошинський. Але дата ця полемічна, бо існує вже згадуваний мною в есе про Б. Микошинського лист, писаний цим "гетьманом війська запорозького", датований травнем 1586 року. Хіба що, може, 1584 року Ружинський став гетьманом реєстровців, а потім уже об'єднував під час походів під своїм командуванням і нереєстрових запорожців. Король Польщі) затверджуючи нового гетьмана, сподівався, що після його погроз та погроз султана, козаки погамуються під новим проводом. Але не для того і не від тих князь Ружинський приймав булаву, щоб тихо сидіти на Січі. Вже за місяць він згуртував запорожців у похід на Перекоп. Досі в нашій уяві Кримське ханство асоціюється тільки з кримським півостровом. Це не відповідає дійсності. В часи М. Ружинського воно сягало Очакова, займало значну частину сучасних Одеської, Миколаївської, Херсонської, Запорізької, Донецької областей, підступало до Дону й Кубані. Отож іти на Перекоп, що лежав у глибині ханства, наважувався далеко не кожен козацький ватажок.

Ружинський відважно повів туди свої полки, завдав татарам поразки і повернувся на Січ. Без особливих втрат, зате з великими трофеями і здобиччю. Можна не сумніватися, що цей похід мав важливе військово-політичне та пропагандистське значення. Він поставив короля, кримського хана і правителя Стамбула перед тим фактом: попри всі погрози та заборони, козаки не припинять боротьби за визволення українських земель і даватимуть, як і давали, відсіч ворогові. Свідчила виправа на Перекоп і про те, що Січ знову зміцніла, і жодних погроз не боїться.

Ще важливішим з політичного погляду був похід під командуванням князя Ружинського до річок Кальміус і Берда, що на сучасному Донбасі. Цього разу українці теж завдали поразки кримчакам та підлеглим їм ногайцям, і крім інших трофеїв, захопили ще й 40 тисяч коней. Ця здобич мала, якщо говорити сучасною мовою, величезне стратегічне значення: козаки неабияк послабили можливості татарської, зате надовго забезпечили кіньми свою кавалерію.

Слід пам'ятати, що саме після рішучої перемоги М. Ружинського на Кальміусі й Берді ці землі почали підлягати Січі. Тобто, по суті, козаки приєднали до України території, що належали свого часу Київській Русі. І хоч основне військо повернулося на Січ, на названих територіях залишилися прикордонні залоги. Вони створили власні поселення, власні військові табори, такі собі міні-Січі, і татарам тут гуляти вже не стало волі.

Ці дві перемоги викликали велике занепокоєння не тільки в Криму, а й у Стамбулі. В обох столицях розуміли, що скаргами королеві на його вірнопідданих козаків уже не обійтися, цим справі не зарадиш. Треба діяти рішучіше, націлюючись на остаточне знищення козацтва. І часу для здійснення задуму не гаяли. Зібравши величезну орду, кримчаки запросили підмоги в турецьких гарнізонів, що базувалися на Північному Причорномор'ї, і вирушили в похід на Україну. План був дуже простим, а тому здавався ханові просто-таки геніальним: розгромити і зрівняти з землею Січ, що про неї й згадки не лишилося; раз і назавжди покласти край козацтву як військовій силі та явищу, а тоді вже вдарити на Черкаси та Канів і сягнути Києва.

Про ці наміри М. Ружинському стало відомо від захоплених козацькою розвідкою "язиків". І саме вони ще раз переконали кошового, якою рятівною силою для України та всього народу є і буде надалі запорізьке козацтво. Князь негайно скликав козаків з усіх зимівників та пасік, розіслав гінців до поселень, де мирно хазяювало городове лицарство. Про всяк випадок зміцнив також січові укріплення.

Хан Іслам-Гірей, відомий своєю войовничістю, особисто повів ординців на Дніпро. Здається, з ним були всі, кого тільки вдалося виловити по кримських степах та посадовити на коней. Але, як кажуть у таких випадках помірковані українці, з великого грому вийшов малий дощ. Козаки на чолі з Ружинським не чекали, поки татари переправляться через Дніпро. Вони вдарили саме по переправі, коли будь-яке військо стає найуразливішим. Чимало татар потопилося, багато полягло на острові Таволжанському. А тих, кому все ж пощастило дістатися правого берега, добивали спеціальні загони, що стали засідкою по прибережних байраках. Інакше кажучи, князь Михайло Ружинський повівся в цій війні з мудрістю істинного тактика і стратега. Він змінював психологію козацтва, вбачаючи перемоги не в здатності вистояти перед навалою орди, а в умінні винищити її, відкриваючи собі шлях для удару у відповідь. І з таким ударом він не забарився.

Щоб нищівна поразка в українських степах та на Дніпрі не здалася ханові й туркам чимось випадковим, вже за кілька місяців - навесні 1587 року - М. Ружинський повів своє козацтво на Очаків. Це остаточно піднесло авторитет кошового в очах не тільки січовиків, а й цілої України.

Для початку козаки збиралися напасти тільки на передмістя цього імперського форпосту Туреччини - надто вже неприступною та насиченою гарматами здавалася фортеця. Та коли рейд пройшов успішно і всі османські військові сили було погромлено, українці понабирали гаків та штурмових драбин і протягом однієї ночі, з першого приступу, здобули османську цитадель, розвіявши міф про її могутність і недосяжність.

Наслідком походу стало те, що козаки визволили чимало полонених і захопили просто-таки небачені трофеї. Недарма турецький історик і літописець Наїма, що жив у XVII столітті і був сучасником епохи, про яку йдеться в наших есе, говорив про козаків таке: "Можна з упевненістю сказати, що неможливо знайти на землі людей більш хоробрих, які б так мало турбувалися про своє життя і так мало боялися смерті". Це стосувалося і лицарів Михайла Ружинського.

До всього мовленого тут варто додати, що водночас із Михайлом на Січі перебував і його брат, князь Кирик Ружинський. Відомостей про нього маємо теж небагато, проте аналіз того, що все ж таки дійшло до нас, показує: князь Кирик брав на себе урядування Січчю на час, коли гетьман Михайло вів козаків у похід. Тобто, по суті, залишався наказним гетьманом. Докладніше про князя Кирика Ружинського поговоримо пізніше. Але якщо зважити, що з часом на козацькому небосхилі з'явився ще й ватажок із цього ж роду Роман Ружицький, то стає зрозуміло, що йдеться про цілу династію українських козацьких полководців.