Козацькі вожді України. Історія України в образах її вождів та полководців XV - XIX століть. Том 1: Історичні есе

З Федором Полоусом ми зустрічаємося 1594 року, коли він був отаманом реєстрових козаків, що стояли залогою поблизу Січі.

Дізнавшись про те, що гетьман Григорій Лобода ладнається до морського походу на Білгород, отаман Полоус приєднався до нього. Посадивши свій загін на чайки, він уже за кілька днів брав участь у штурмі бєлгородської фортеці, що, як відомо, був надзвичайно успішним: козаки захопили багато трофеїв, визволили полонених і повернулися на Запоріжжя з десятками турецьких гармат.

Цей похід відбувся ранньої весни, а на початку червня загін козаків під командуванням Ф. Полоуса був уже в складі військ кошового отамана Б. Микошинського і йшов на Очаків. Козакам пощастило захопити місто і теж повернутися на Січ з великою здобиччю. Хоробрість і військову кмітливість Полоуса у війську помітили, і навесні 1595 року проголосили гетьманом. Реальним, мабуть, буде припущення, що обрали його на гетьманство ті реєстровики, які брали участь в походах, а не ті, що лишались у складі залог на порубіжжі і чітко виконували накази польського уряду.

Втім, гетьманство Полоуса виявилося нетривалим. Під час повстання Северина Наливайка цей отаман уже командував окремим полком, що діяв на Київщині, поблизу Дніпра, і деякі дослідники зараховують його до групи керівників повстання. Мабуть, з цим варто погодитися, оскільки Полоус показав себе здатним до самостійних рішень. Наказам повстанських гетьманів він корився лише тоді, коли вважав це за доцільне.

Важко сказати, чи був його загін у солоницькому таборі повстанців. Якщо був, то на Січ Федір Полоус мав повернутись у складі полку С. Кремпського. Як би там не було, але на Запоріжжі він одразу опинився серед тих офіцерів, які не хотіли миритися з поразкою і ладні були підняти козацтво на нове повстання. Такий настрій імпонував бунтівним нереєстровикам, і влітку 1598 року вони обрали його гетьманом.

Що ж до реєстровиків, то в них у цей час гетьманом був Тихін Байбуза - один з представників найзаможнішої козацької старшини, великий землевласник, що мав у своєму володінні значні земельні наділи по річці Псьол. Проте військовий авторитет Полоуса був вищим. Тож коли Ф. Полоус вирішив повести своє військо на поляків, реєстровики примусили Байбузу приєднатись до нього.

Можна тільки дивуватися, чому про цей похід гетьмана Полоуса ми знаємо так мало. Адже, по суті, це було окремим великим повстанням проти поляків. Справжня українсько-польська війна. Піднявшись Дніпром до Черкас і Канева, військо нового гетьмана з боями дійшло до Дністра! Досить глянути на мапу, щоб зрозуміти, зі скількома загонами поляків довелося ставати до бою козакам. Опір скількох гарнізонів треба було зламати. Варшава вжахнулася. Король почав збирати армію, готуючись до тривалої війни з козаками. Тим паче, що частина козаків пішла на Полісся і, громлячи там маєтки польських аристократів, намагалася приєднати до повстання й поліщуків.

До речі, якою ж була мета цього походу Полоуса? Звичайно ж, нове велике повстання проти польського поневолення. Одначе підняти на нього весь український народ гетьманові не пощастило. Повстання Косинського, повстання Наливайка, репресії польських військ, нескінченні напади татар, війна Речі Посполитої з Московією... Ні, занадто багато сил поклали українці в цих бойовиськах, занадто стомленим був народ, щоб повірити в щасливу зірку нового козацького полководця та сподіватись остаточного визволення з-під влади Польщі.

Проте з військової точки зору похід гетьмана Полоуса був удалим. Козаки досягли кордонів України по Дністру і переможцями повернулися на Січ. Нехай політичної своєї мети - розпалити всенародну визвольну війну - гетьман не досяг. Але цей похід мав велике - як би ми тепер сказали - пропагандистське значення. Він відроджував віру українців у своє козацтво. А Байбуза в цей час відчув, що його кар'єра під загрозою. Полоусові байдуже, він - гетьман нереєстровиків. А що діяти йому, реєстровикові, призначеному польським урядом?

Щоб якось виправдатися перед поляками, Тихін Байбуза збирає загін пропольськи настроєних козаків, об'єднується із загоном польських шляхтичів-добровольців і несподівано нападає на Січ. Запорожцям Полоуса пощастило вистояти в цій різанині, проте втрат вони зазнали відчутних. Зокрема, відомо, що під час бою загинув один із найвпливові-ших заступників гетьмана - Мітла. А головне, виникло нікому непотрібне ворогування між реєстровими та нереєстровими козаками. Гетьман Полоус посилав окремі загони в засідки. Вони нападали на обози та на човни, що ними поляки підвозили реєстровикам продовольство та зброю. А коли Байбуза спорядив проти бунтівників новий загін на чолі з осаулом Скалозубом, вони мало не до ноги його вирубали. Чи не з них часів почало жити в народі прислів'я: "Бий свій свого, щоб чужий боявся"?

Треба думати, що гетьман Полоус вчасно збагнув безглуздя братовбивчих змагань. Відомо, що за час свого гетьманування він зробив ще один морський похід у турецькі володіння. З донесення Байбузи князеві Кирику Ружинському навіть відомо, що Полоусові вдалося здобути якесь турецьке містечко. З перемогою і трофеями він ьі повернувся на Січ.

З появою на Запоріжжі нового талановитого полководця — Самійла Кішки чвари між реєстровими та нереєстровими козаками припинилися. Але як склалася при цьому доля колишнього гетьмана Федора Полоуса - невідомо.