Козацькі вожді України. Історія України в образах її вождів та полководців XV - XIX століть. Том 1: Історичні есе

Якщо більшість лицарів приходила на Січ для того, щоб зажити військової слави, то Самійло Зборовський прибув сюди вже з готовою славою, здобутою в Угорщині та Польщі. І докотилася вона до козацьких степів значно раніше, ніж потрапив туди її носій.

Цей родовитий польський шляхтич був сином коменданта краківської фортеці. В його особистому володінні перебувало містечко Золочів на Галичині. Одначе, як і багатьох інших аристократів, роль землевласника й адміністратора його не дуже вабила. Мабуть, відзначившись у котрійсь із військових виправ, він незабаром опинився при дворі тодішнього короля Польщі Генріха Анжуйського. І хтозна, як би склалася його подальша кар'єра, якби не прикрий випадок: під час однієї із недоречних сутичок він убив коменданта фортечного замку міста Перемишля, який навіть не мав власних суперечок з майбутнім гетьманом, а лише заступався за іншого шляхтича, якого Зборовський скривдив.

За такий учинок - якби дійшлося до суду - наш лицар мав би нагоду зустрітися з катом. Але він завбачливо втік до

Трансільванії і попросивсь на службу до тамтешнього князя Стефана Баторія. Як згодом з'ясувалося, Зборовський знав, куди втікати. Минуло зовсім небагато часу, і Стефан Баторій, відтіснивши інших претендентів, став королем Польщі. А впливовий рід Зборовських - Самійло мав п'ятеро старших братів, кожен з яких, як аристократ, чогось та важив - показав себе найбільшим прихильником саме кандидатури Баторія. Так майбутній козацький гетьман знову опинивсь у Польщі. Але там ще не забули того, як він уник суду. І навіть сам король не міг його остаточно реабілітувати. Це могла зробити тільки військова слава.

Загалом, більшість істориків ставиться до Зборовського як гетьмана досить скептично. І йому на цій посаді, як ми б сказали сьогодні, справді не дуже щастило. Але спитаймо себе, хіба не щастило тільки йому? Це раз. Друге: мало не всі, хто хоч скупо згадує про цього гетьмана, погоджуються, що на Запоріжжя привела його авантюрність вдачі. Та це не пояснення: а кого з польських аристократів, яких за історію Січі побувало там тисячі, привела туди не авантюрність?

То які ж насправді він плекав наміри? Судячи з усього, метою його життя був молдавський трон. З польських, а відтак, і українських джерел випливає, що він мав попередні зносини з кримським ханом, і той обіцяв сприяти йому в здобутті титулу молдавського господаря. Але важко припустити, що Зборовський, який на той час усе ж таки був наближеним до двору Стефана Баторія, розпочинав ці переговори, не маючи, хай навіть неофіційної, згоди на таке князювання свого короля. Не слід забувати, що Баторій прибув до Варшави з Трансільванії, а там не було байдужих до молдавських справ. Тож, благословляючи Зборовського на авантюру, король міг сказати собі: "А раптом!..". До того ж, трапляється нагода позбутися шляхтича, якого весь час доводиться рятувати від суду...

Д. Яворницький та деякі інші історики датують прибуття Зборовського на Січ 1583 роком. Однак із польських джерел випливає інше: 1581 рік. А запорожці знали про нього ще раніше. Вже 1577 року Самійло Зборовський очолював загін козаків, які мали взяти участь у війні Польщі з Росією. І коли за рік війну таки оголосили, майбутній гетьман повів цей загін у складі польської армії. Добре відомо, що він брав участь в облозі Пскова, яка тривала майже чотири місяці і в якій Зборовський відзначився мужністю і військовим талантом. Саме цей поголос і досяг Запоріжжя.

Ще одне. Коли королю Стефану Баторію знадобилася солідна військова допомога козаків, то на переговори з ними він послав саме Самійла Зборовського.

На відміну від багатьох значно звитяжніших гетьманів, Зборовський подбав про те, щоб ім'я його залишилось в історії. Серед 70 шляхтичів, що йшли для переговорів на Дніпро разом з ним, був не тільки особистий кухар Зборовського, а й персональний біограф - Бартош Папроцький. І саме завдяки його описові цієї подорожі, маємо тепер змогу дізнатися не лише про подробиці появи загону Зборовського на Січі (окрім шляхтичів, Зборовський привів ще й загін гайдуків), а й про особливості побуту тогочасного козацтва, місце розташування Січі, її традиції та звичаї.

На Січі ім'я Зборовського було досить популярне. Про це свідчить хоч такий факт: Зборовський ще тільки збирав описаний загін, а до нього вже прибули гінці з низу Дніпра, запрошуючи до гетьманування. З якого б то дива? Річ у тім, що козаки в цей час не мали єдиного ватажка. На Дніпрі діяло кілька козацьких осередків, кожен з яких обирав собі ватажка, а це знесилювало козацтво, призводило до суперечностей між отаманами, і навіть до сутичок.

Одначе Зборовський не поспішав із згодою. Він, як твердить той-таки біограф, пожертвував на козацький кіш неабияку суму грошей, послав подарунки, проте заявив, що основна його мета - місто Путивль, яке захопили росіяни. Але на Січі розуміли, що Путивль - то лише привід. Як розуміли це також у Молдові й Криму. Ось чому господар Молдови і хан Криму поквапились відрядити до Зборовського гінців, які в заздалегідь, поки там що, вклали з ним певні угоди. Господар Молдови пропонував 500 коней відкупного за свій спокій, а хан... Еге ж, хан за союз із ним пропонував право на молдавський престол! У випадках, коли йшлося не про кримський трон, а про якийсь інший, хан ніколи не окупував...

Нема потреби докладно описувати подорож Зборовського на Січ. Коротко ж можна повідомити, що повернутися з козацьким військом під Псков він не встиг: війна скінчилася невдалою облогою цього міста, і в січні 1682 року в місті Ямі Запольській між Польщею та Росією (Московією) було вкладено мирну угоду. До речі, спроба сформувати загін для допомоги королю у війні з московітами мало не закінчилася для Зборовського трагічно. Проти цього різко виступили і ті козаки, що були налаштовані проти союзу з поляками, і ті, хто волів покладатися на Московію.

Зборовський, який засвідчив перед козаками свою хоробрість тим, що човном переправився через найнебезпечніші дніпровські пороги, і якого проголосили гетьманом на Січі, узявся до власних справ. Почав зі звернення до татар: збирайте, мовляв, свою орду і рушаймо на Молдову.

Хан, загалом, не мав нічого проти цього. Але турецький султан наказав йому йти на Персію. Хан зміркував: "А чому б не повоювати в далекій Персії ще й шаблями козаків?". Тож таємна частина угоди між Мухаммед-Гіреєм і Зборовським вибудувалась так: ми разом вирушаємо до Персії, а по тому я, хан, допомагаю тобі заволодіти молдавським троном. Реально? Цілком. Адже довівши свою вірність союзові з ханом і султаном, Зборовський цілком офіційно міг претендувати на титул молдавського господаря.

Зборовський не забув, звичайно, наказу Баторія йти на Московію, та пропозиція хана вабила дужче. От тільки козаки... Вони хоч зараз були готові вирушати з ним на Московію чи на Крим. Але Персія?.. Більшість рішуче виступила проти походу до далекої незнаної країни. Суперечка дійшла до того, що частина козаків мало не втопила гетьмана в Дніпрі, як це нерідко робила з іншими ватажками.

Страти Зборовському пощастило уникнути. Але помиритися з козаками остаточно він міг, тільки розпочавши бойові дії проти татар і турків. А це означало відкласти мрію про молдавський трон на невизначений час. Та й король Польщі не зичив собі в такі скрутні для країни часи розпочинати ще одну війну.

І все ж Самійло Зборовський повів козаків у Молдову. Але з самого початку довелося йому раз у раз нариватись на сутички з татарами й турками. Поділивши свій загін на дві частини, гетьман вирядив один суходолом, а з другим пішов на човнах до Дніпровського лиману, щоб звідти перейти в Буг. Одначе в лимані шлях йому перепинив турецький флот, що складався з 9 великих галер і багатьох бойових човнів. Сили були нерівними. Козаки билися мужньо. Вони навіть спробували захопити одну з галер, що сіла на мілину. Але гарматний вогонь з інших кораблів не допустив цього. Тоді козаки добулися правого берега лиману й позалягали по ямах, що лишилися від диких кабанів, та по шанцях, що їх устигли спорудити самі. І боронили ці "укріплення" завзято.

Та на допомогу туркам прийшли татари, й козаки опинились у кільці: зі степу насідають ординські вершники, з лиману - турецькі десанти. Не лишалось нічого іншого, як шукати виходу з оточення. Зборовський скликав загін сміливців. Темної ночі вони на човнах мали обійти турецький флот і вдарити йому в тил.

І козаки обійшли. І вдарили. Майже всі вони загинули або потрапили в полон. Але зуміли відтягти на себе турецькі сили. Це й дало змогу гетьманові з основними силами покласти на 8 останніх чайок поранених і податись у верхів'я лиману до гирла Бугу, тобто вийти з оточення. Просуваючись річкою проти течії, Зборовський зустрів свій кінний загін, і тепер знову міг стати до бою. Проте ординці з турками, очевидно, так і не втямивши, куди поділись козаки, за ними не погналися.

Опинившись із загоном на 2500 шабель у безлюдному випаленому степу, гетьман виразно побачив нове лихо, що постало перед ним: годувати військо нічим. З великими труднощами, страшенно голодуючи, козаки все ж добулися гирла Савранки, що на сучасній Одещині.

Проте вести знесилених, обдертих і босих людей у Молдову, маючи в загоні стількох поранених і хворих, не було рації. Понадто ще й тому, що польський король уже довідався про порушення Зборовський перемир'я з турками й татарами. До того ж, король не забув, що гетьман так і не привів війська під Псков... Старший брат Самійла, Криштоф, писав Самійлові, що Стефан Баторій, попри всю допомогу Зборовських під час сходження на трон, віддає тепер перевагу родові Замойських. І просив брата повернутися до Польщі, щоб своїм авторитетом спробувати змінити настрої короля.

Залишивши козаків на хлібній та багатій на рибу Савранщині, гетьман з невеличким загоном охорони повернувся до Польщі. Проте його ворог, Ян Замойський, що командував тоді польськими військами, заарештував гетьмана, і королеві вже не лишалося нічого Іншого, як дати дозвіл на страту.

Страчено Самійла Зборовського 26 травня 1584 року під брамою краківської фортеці, на тому самому місці, де колись він зопалу вбив коменданта фортечного замку Перемишля. Так, мабуть, йому судилося...

Похід Зборовського до Молдови справді виявився невдалим. Але хіба невдалим був тільки його похід? І хіба тільки його наміри зривали турки й татари? Проте козаки під командуванням Зборовського досить мужньо билися і з турецьким флотом, і зі степовими ординцями. Гетьман зумів порятувати свій загін, вивести його із згубного оточення... Тож віддаймо йому належне. Тон, якого припускаються в розповідях про Зборовського Андріан Кащенко та деякі інші дослідники, - це неповага не лише до самого гетьмана, а й до тих козаків, що його обирали і йшли з ним у бій. Глуму й неделікатності історія не терпить.