Козацькі вожді України. Історія України в образах її вождів та полководців XV - XIX століть. Том 1: Історичні есе

Поява в історії України цього гетьмана - явище не з буденних. Ще б пак! У пору, коли на просторах країни на всю широчінь буяло повстання під проводом Б. Хмельницького, раптом виникло заворушення, спрямоване не тільки проти польського панування, ай... проти Хмельницького. І бралися до зброї, до кіс та вил вже не поляки, а українці: ота голота й сірома, яка, на погляд Хмельницького, мала б тільки дякувати йому за перемоги та складати шану його особі.

Як це сталося? Що спричинилось до такого?

8 серпня 1649 року між польським королем Яном-Казимиром і гетьманом України Богданом Хмельницьким укладено відому Зборівську угоду. Здавалося: запанував, нарешті, мир, і треба йому радіти.

Щодо гетьмана, то він справді радів: де ж бо таки, сам король підписує з ним, як із рівнею, договір! Інша річ, як почувалися при цьому тисячі й тисячі селян. Вони проголосили і вже відчули себе козаками, вільними людьми, а тут, згідно зі статтями угоди до України почали вертати польські пани й підпанки. Та ще й із власними загонами охорони. І вони вимагають від селян теж повертатися - на лани, до стаєнь, до іншого діла, та працювати на панів, як працювали завше.

Чи могло сподобатися таке людям, які стільки крові пролили, стількох товаришів по зброї на полях битв полишали задля скасування усіх цих порядків? Певно, що ні. Почалися бунти, знову з'явилися загони повстанців. Щоб утихомирити бунтарів, по багатьох маєтках панство ладнало шибениці, та карало порушників Зборівської угоди.

Проте найнезбагненнішим для простого люду здавалося інше: карав бунтівників і сам Хмельницький. Вимагав покори. Не хотів, щоб Зборівський мир, принаймні до часу, хтось порушував і цим давав привід полякам знову братися до бойових дій. Тож і гуляли каральні загони гетьмана по всій, ще вчора вільній, землі українській. Кінець 1649 і початок 1650 років запалали в Україні безліччю бунтів та повстань. А найзагрозливіше ширилось це полум'я по Брацлавщині й Волині, перекидаючись уже й на Побужжя і навіть Подніпров'я.

Ситуацію, що складалася на той час, досить контрастно змалював у своєму нарисі "Богдан Хмельницький" Проспер Меріме: "На Волині якийсь князь Корецький, очоливши загін із трьох тисяч вояків, бив, калічив, садив на палі селян, які відмовлялися вертатися до ярма. Жорстокість до людей, які щойно відклали зброю, всюди викликала повстання. Знову з'явилися ватаги бунтівників, підтримувані кількома запорізькими полковниками, які постачали їм зброю, амуніцію і навіть надсилали старшину своїх полків. У час, коли Варшава звинувачувала Хмельницького в тому, що він підбурює народ до цих виступів, в Україні ремствували проти нього, заявляючи вголос, що він продався польській шляхті і зрадив національну справу".

Саме так: "продався і зрадив"! Під гаслами цих закидів і повставали проти статей Зборівської угоди, а отже й проти гетьмана, вже не тільки селяни, а й полки Визвольної армії. Наприклад, відмовлявся додержуватись угод цілий корпус Данила Нечая, народного героя, улюбленця.

Та найнебезпечнішим було те, що незадоволення політикою Хмельницького набуло поширення й на Запоріжжі. Тут з'явився свій ватажок із козацької старшини - Худолій. Історія не донесла до нас навіть його імені. Зате відомо, що бунт під його проводом тривав тільки два місяці: лютий-березень 1650 року. Кошовим отаманом на Січі був тоді Федір Лютай, але він чи то зайняв нейтральну позицію, чи й сам уже не контролював ситуації, що набувала загрозливих обрисів.

А почалося все з козацької ради, до якої прилучилися й посланці тисяч козаків та селян, що втекли на запорізьку землю, шукаючи рятунку від свавілля карателів. Проходила рада бурхливо, проте ухвала її була однозначною: позбавити Б. Хмельницького гетьманської булави. Як зрадника. Як запроданця. А гетьманом обрати Худолія.

Звістка про це кинула Хмельницького в шок. Воно й зрозуміло. Адже авторитет Січі в народі надзвичайно високий, її ухвала могла миттю підірвати його авторитет.

Хмельницький не помилявся. Поява нового гетьмана в особі Худолія давала підстави для непослуху навіть найвідданішим гетьманові полковникам Визвольної армії. Ось чому Хмельницький негайно спорядив великий загін - придушити заколот на самому початку! Але покладався при цьому не тільки на військову силу. Активізував також своїх прихильників на Січі. Зокрема, звернувся по допомогу до кошового Федора Лютая, не без підтримки якого, зрештою" бунт і втихомирено.

На щастя Хмельницького та, мабуть, і всієї України, повстанці не спромоглися залучити на свій бік котрогось із уславлених героїв Визвольної війни. Вони не розуміли, яке величезне значення має саме ім'я визнаного народом ватажка. Не склали належної ціни й постаті гетьмана. Тож коли на терезах авторитету зависли Хмельницький і якийсь там, мало кому знаний, Худолій, - жодних шансів на загальне визнання новообраному гетьманові не зосталося.

З допомогою вірної Хмельницькому козацької старшини на Січі Худолія заарештували й привезли до ставки гетьмана. Присуд був коротким, як посвист шаблі: смерть!

На цьому й скінчилась історія гетьмана, булава з рук якого випала задовго до того, як народ устиг помітити її та усвідомити, що має нового вождя.