Козацькі вожді України. Історія України в образах її вождів та полководців XV - XIX століть. Том 2: Історичні есе

Сашко Туровець (Сацький, р. н.-р. см. невід.) належить до тих кошових отаманів, яких самі політичні обставини змусили залишити певний слід в історії України. Вже у квітні 1661 року наказний гетьман Яким Сомко повідомив у Москву - попередив покровителів, - що на Запоріжжі у повній готовності та з чималим військом стоїть отаман Сацький. Поки що - лише стоїть. Не схильний підтримувати ні проросійськи настроєного гетьмана, ні поляків.

Це була правда. Певний час Сашко Туровець справді перебував у стані очікування. Хоч в Україні розгорнулася запекла боротьба за гетьманську булаву та за московських, варшавських, турецько-татарських покровителів, і кожен з претендентів намагавсь утягти до своєї авантюри запорожців, - кошовий тільки споглядав цю метушню. Але недовго. У квітні 1662 року написав разом із Сірком сердитого листа до того ж таки Якима Сомка і добряче вишпетив його за піклування лише про власні вигоди, а не про долю української державності. Перепало також Юрієві Хмельницькому - за слабкодухість. Отже, виходить, Сашко Туровець почав підтримувати в зазіханнях на владу Івана Брюховецького? Тобто позицію свою визначив?

Не поспішаймо з висновками. Твердо можна сказати лише те, що спогляданню кошового настав кінець. За рік ми вже бачимо його в обладунку полководця. Що до цього спричинилося?

На поклик гетьмана Тетері, навесні 1663 року, до України вдерлися ногайські та кримські татари. Саме так: удерлися, а не прийшли, як запрошене союзне військо. Пограбували розбоєм значні території, і аж тоді стали табором в урочищі Цибульник поблизу міста Крилова, щоб вислухати вказівки Тетері, який у боротьбі за булаву ладен був покликати в Україну кого завгодно, хоч диявола.

Не маючи власної сили на таке нашестя, гетьман Брюховецький попросив допомоги в Туровця. Той послав гінців до калмиків, які тоді страшенно ворогували з кримськими татарами. Калмики погодилися йти на кримчаків, але за умови, що ні козаки, ні вони самі татар у полон не братимуть і нікого з них не помилують.

Татар було 10 тисяч - значно більше ніж запорожців та калмиків (загін калмиків налічував лише тисячу шабель). Опівночі козаки підкрались до урочища, тихо познімали вартових. А далі було те, про що розповідає літопис: уціліло тільки тих кілька татар, яким поночі пощастило втекти на болото і там зачаїтися. Всіх інших калмики вирізали. Навіть по тому, як вони склали зброю.

Хоч козаки, як правило, намагалися не вбивати полонених татар - вимінювали їх на полонених українців, - та цього разу додержались вимог договору. А понад те, мабуть, зміркували, що коли калмики так люто нищать татар, у цьому нема нічого особливо лихого для українців: народ уже натерпівся і від тих, і від тих.

Довідавшись про такий розгром, хан Криму передумав, — хоч уже й зібрався, іти походом на Молдову, і спробував порозумітися з козаками. Але козаки на переговори не погодились, дипломатично посилаючись при цьому на те, що не дає дозволу на мир їхній покровитель, російський цар. Тоді кримчаки спробували здолати об'єднані українсько-калмицькі сили зброєю. Але Сашко Туровець показав себе здібним полководцем: спочатку розбив передовий загін ханового наступу, що дійшов знов-таки аж до Крилова (цьому неабияк сприяв Тетеря), а потім дав генеральний бій ворогам на річці Омельничці.

Там склалася цікава ситуація. Козаки, вірні гетьманові Тетері, разом з великим загоном татар, кинулися навздогін військам кошового отамана та калмицького мурзи, що розбили передовий загін. Але кошовий їх перехитрував. Переправившись через Омельничку в одному місці, він улаштував тетеринцям та кримчакам засідку в другому, де переправлялись вони. Щойно кримчаки ступали на берег - запорожці налітали на них вихором і, не даючи розгорнутись у бойові лави, в сум'ятті й штовханині просто вирубували. Тут теж пощастило втекти тільки тим, кому... дивом пощастило втекти. Всі інші полягли - полонених калмики, як завжди, не брали.

У цей час відбулося обрання гетьмана. Туровець, як видно з його бойових дій, підтримував Брюховецького, але той програв: булава припала (досі тільки наказному гетьманові) Якиму Сомкові. Туровець написав листа російському цареві, в якому заявив, що обрання незаконне, бо в раді не брали участі запорожці. Але це справі не зарадило, оскільки й на Січі сталися зміни: булава кошового перейшла до Івана Сірка.

Як відомо, Сірко свого отаманування не дуже тримався. Його - з булавою чи без неї - завжди вважали найпершим козацьким вождем. Він міг за всіх обставин зібрати стільки війська, скільки і коли йому було потрібно: знав, що за ним піде будь-який курінний отаман. Тож навесні 1664 року Сашко Туровець знову стає володарем булави і вирушає з військом у гетьманську Вкраїну. Чого ж він домагається там? Можливо, сам прагне зійти на гетьманський Олімп. Ні, всього лиш для того, щоб підтримати Брюховецького в боротьбі проти Тетері та його союзників - поляків і татар.

Як бачимо, кошовий отаман Туровець був далекий від того, щоб самостійно творити державну політику, визначати її союзницькі пріорітети. Він всього лиш намагався втручатись в міжусобну боротьбу претендентів на булаву. Одначе втручання це не було - і не могло бути - ефективним, оскільки війська в нього було замало, а селянство за ним не йшло. Та схоже, що Туровець і не намагався піднімати його, обмежуючись участю січовиків. Крім того, політична ситуація та шанси претендентів змінювалися так швидко, що наш кошовий навіть не встигав до пуття зорієнтуватися.

Тут отамана спіткала невдача: Тетеря з поляками оточив його військо в Умані. Туровець добре укріпив місто і вистояв. Це було влітку. А восени тетеринці й поляки знову облягли Умань. Але тепер там, разом із запорожцями, був і загін росіян, щоправда, лише на сто шабель. Туровець споді: допомоги од війська російського генерала Косагова. Але і і сам опинився у скруті, бо відкинулись козаки, які були п ньому, отже, всі його спроби пробитись до Умані, зазна невдачі.

Таким побитом Тетері й полякам все ж пощастило заскочити в Умань. Заскочити тоді, коли на допомогу обложеному гарнізонові вже йшли два полки, які надіслав гетьман Брюховецький. Допомога, як-то мовиться, припізнилася: козаки, що потрапили в полон, сиділи під арештом. Дізнавшись про те, що до міста наближається військо Брюховецького (командував ним полковник Андрій Богомаз), поля й тетеринці залишили Умань без бою. Отже, із в'язниці і заки повиходили. Проте жодне джерело не згадує, щоб серед визволених був і кошовий отаман Сашко Туровець. Т навряд чи поляки та військо Тетері могли залишити його живим.

Замислюючись над долею цього здібного полководці неминуче доходиш жахливого висновку: скількох чудових воїнів поглинула міжусобиця, що кілька десятиріч лих запоною висіла над Україною! Воїнів, які могли таланові прислужитися своїй Батьківщині на полях битв з її зовнішніми ворогами.