Козацькі вожді України. Історія України в образах її вождів та полководців XV - XIX століть. Том 2: Історичні есе

Походив Яків Кухаренко з давнього запорозького козацького роду. І хоча народився він уже в Катеринодарі (за одними даними в 1800-му, за іншими - в 1799-ому році), проте виховувався в українському козацькому дусі, і це наклало свій відбиток на все його життя.

Оскільки батько його був козацьким старшиною, то й сина віддав до Катеринодарської козацької військової гімназії. Уже в п'ятнадцять років майбутній генерал-отаман розпочав службу рядовим козаком, а згодом отримав старшинський чин. Відтак, довелося йому брати участь у багатьох сутичках з горцями, відбивати напади черкесів на станиці та й самому водити козацькі підрозділи за Кубань, на землі черкесів і чеченців.

Перші нагороди свої він отримав за бойові дії під час російсько-турецької війни 1828-1829 років, відтак зажив собі слави людини хороброї, кмітливої і, водночас... доброзичливої. А ще багатьох козаків, котрі знали Якова Кухаренка,

дивувало його захоплення звичаями, традиціями, народними піснями та думами; прагнення самому писати літературні твори. Кухаренко був особисто знайомий з наказним отаманом Григорієм Рашпилем, вони приятелювали й з усіх основних питань військової реформи і тактики боротьби та взаємин з горцями запишалися однодумцями, що згодом виразно позначалося на політиці Кухаренка як наказного отамана.

Дослідникам так і не вдалося докладно з'ясувати коли саме і за яких обставин Яків Кухаренко познайомився з Тарасом Шевченком. Вважають, що знайомство їх відбулося в 1840 році, в Петербурзі. Зустрічі їх відбувалися в колі літераторів, котрі, здебільшого, походили з України. Для Шевченка, який усе життя своє мріяв про ті часи, коли, ...В степах України О, Боже мій милий, блисне булава". Поява тут, у Петербурзі, українського офіцера з Кубані, та ще й офіцера, який збирає український фольклор, знає безліч українських пісень, жваво цікавиться історією Козаччини й сам описує життя Чорноморського козацтва - звичайно ж, був немовби ангелом-провісником того, що врешті-решт українське козацтво все ж таки відродиться, і не лише на Кубані, але й на Дніпрі. Та й Кухаренко теж сприймав молодого поета з України досить ностальгійно; адже той був з оспіваної кубанцями матінки-України. Отож козацький старшина щиро зацікавився поезіями Шевченка, водночас, познайомив його з власною, ще в 1836 році написаною, п'єсою "Чорноморський побут на Кубані", котра послужила Михайлу Старицькому основою для лібрето опери "Чорноморці", музику до якої створив славетний композитор Микола Лисенко.

Розповіді Кухаренка про життя-буття нащадків славних запорожців на Кубані заінтригували Шевченка. Він загорівся бажанням відвідати "козацьку Україну-Чорноморію", щоб подихати козацькою волею, душею доторкнутися до сивої давнини. Що ж до п'єси Кухаренка" то загалом вона сподобалася, Шевченко сам відніс її до цензурного комітету, щоб дістати для Кухаренка дозвіл на публікацію. І згодом вона таки була опублікована в журналі "Основа". А ще він клопотався, щоб її поставили в самодіяльному гуртку Медико-хірургічної академії, в якому було кілька українців. Одне слово, звичайне знайомство переросло у творчу й людську дружбу.

Упродовж багатьох років Тарас Шевченко та Яків Кухаренко листувалися. Дослідникам вдалося виявити 12 листів Кобзаря і 7 листів Кухаренка. Коли Шевченко опинився у засланні, то, незважаючи на заборону спілкуватися з ним, отаман чорноморців допомагав йому грішми, пересилав листи. В Щоденнику Т. Шевченка зберігся запис від 1 липня 1857 року, в якому мовиться: "Я дорожу його думкою відчуваючої, благородної шляхетної людини ілк думкою непідробного самобутнього земляка мого".

Відтак й отаман Кухаренко в листах своїх називав його "братом курінним товаришем" своїм, запевняючи, що "готовий послати до нього душу свою".

Їх дружба могла б набути багатьох нових штрихів, подробиць і деталей, якби Шевченкові вдалося здійснити свій намір: повертаючись із заслання, податися з Астрахані на Кубань. Про цей намір дізнаємось з листа Шевченка до отамана, датованого 22 квітня 1857 року. Проте не встиг, мабуть, той лист дійти до адресата, як поет змінив свій намір. Чому? Точних відомостей не снує, можна лише припускати, що поетові хотілося якомога швидше повернутися до столиці, відродити давні зв'язки, заручитися підтримкою своїх друзів по Академії мистецтв, які чекали на його повернення. А вже потім, владнавши свої справи та домовившись про видання творів, він, напевне, розраховував побувати і на Кубані. Але... не судилося. Ще одна вагома деталь: Яків Кухаренко домігся, щоб таганрозька театральна трупа поставила в театрі Ростова-на-Дону п'єсу Шевченка "Назар Стодоля". Така вистава справді відбулася під час гастрольної поїздки таганрозців улітку 1843 року.

Про щирість почуття до Кухаренка свідчить і той факт, що Шевченко послав йому з листами свої вірші "Чернець" та "Садок вишневий коло хати", а також офорт "Притча про робітників на винограднику". Будучи в засланні, Тарас Шевченко створив ностальгійно-філософську поему "Москалева криниця", роботу над якою розпочав у другій половині 1847 року, в Орській фортеці, а завершив 16 травня в Новопетрівському укріпленні. Незадовго до завершення, він

вирішив посвятити цю поему своєму другові з Кубані, і під заголовком її з'являється напис: "Я. Кухаренкові. На пам'ять 7 травня 1857року". Тривалий час у родині отамана зберігався й надісланий Шевченком автопортрет, котрого не лише Кухаренки, але й усі, хто знав цю родину, шанували як святу реліквію.

Одначе повернімося до справ козацько-військових, які неминуче облягали козацького старшину Якова Кухаренка. Ще в 1828 році великий загін задунайських козаків на чолі з отаманом Йосипом Гладким перейшов із турецького підданства в російське. Повернути цих козаків на Дніпро царський уряд не наважився. Зате з'явився наказ переселити їх на узбережжя Азовського моря, де вони повинні були охороняти кордон у проміжку між сучасними містами Маріуполем та Бердянськом. Таким чином, в 1831 році утворилося Азовське козацтво, першим кошовим отаманом якого став той-таки Йосип Гладкий. Так ось, згодом отаманом їх було обрано Якова Кухаренка. Та оскільки козаків-азовців почали переселяти на узбережжя Чорноморії, то незабаром і Кухаренко повернувся на Кубань, щоб в 1853 році, по смерті Григорія Рашпиля, очолити Чорноморське козацьке військо.

У військово-політичному відношенні часи отаманування Якова Кухаренка виявилися неспокійними. З 1853 по 1856 рік усе Чорноморське козацьке військо, разом зі своїми побратимами з Кавказького лінійного козацького війська, вело бойові дії на Кавказі, беручи участь у черговій російсько-турецькій (її ще називали Східною, або Кримською) війні. Сам Яков Кухаренко довів, що він гідний слави своїх предків: особиста хоробрість генерала поєднувалася з талантом істинного полководця, що було відзначено численними військовими нагородами.

За його отаманування прославилися й два пластунських батальйони кубанських козаків, котрі були відряджені до Криму, на оборону Севастополя (1854-1855рр.). Про подвиги пластунів якраз і йдеться в повісті Я.Кухаренка "Пластуни". Шкода тільки, що сюжет їх обмежувався звичайними житейськими та військовими ходами, не вводячи читача в таємниці пластунського характерництва; у витоки його і засади. А в 1861 році він сформував та відрядив до Польщі, для придушення антиросійського повстання, два кінних козацьких полки та Збірно-Лінійний піхотний полк.

У цей час твори його публікуються у журналі "Основа" та в інших виданнях. "Вівці і чабани в Чорноморії" - твір Якова Кухаренка, цінний для нас великою кількістю етнографічного матеріалу та елементів фольклору. В його переказі з'являється народна казка "Вороний кінь", інші оповідання, нариси та замальовки. На жаль, усі вони були зібрані під однією обкладинкою і видані книжкою уже по загибелі отамана Кухаренка - в 1880 році. А загинув він трагічно.

Вночі на 19 вересня 1862 року, у полі поблизу станиці Казанської на нього напали черкеси. Яка потреба примусила генерал-отамана вирушати зі станиці вночі, чому при ньому було лише двоє козаків, чому він не подбав про надійний супровід - про це можна лише гадати, посилаючись на всевладну долю. Отаман і козаки прийняли бій, але він виявився занадто нерівним. Відомо, що в полон до черкесів Яків Кухаренко потрапив тяжко пораненим. Напевне, черкеси сподівалися підлікувати його, щоб вимагати викуп, але там-таки, у полоні, за кілька днів, Яків Кухаренко помер. Про смерть його було складено кілька пісень та дума, в якій, серед іншого, мовилося:

Ой, не добре козацька голова знала,

Що без війська козацького вмирала.

Що ж, у кожного свій життєвий шлях і своя смертна година...