Історія нових незалежних держав: Навчальний посібник

Із середини 1930-х років розпочався третій період згортання виявів лібералізму в національній політиці. Вже наприкінці 1930-х років республіки повністю були поставлені під контроль центру. Радянський федералізм остаточно перетворився на фальшиву декорацію на фасаді, позбавленого будь-якого реального змісту. Хвиля терору, що піднялася з особливою силою у 1936—1939 рр., знищила майже всю політичну й інтелектуальну еліту, особливо у національних республіках. Наприклад, були знищені усі члени українського Політбюро, а зі 102 членів і кандидатів у члени Центрального комітету компартії України після "чисток" уціліли тільки троє. На керівні посади вищої ланки, що звільнилися після "чисток", призначили переважно лояльних росіян. Зокрема в Україні керівництво очолив Микита Хрущов. Оскільки репресії практично знищили партійну та інтелектуальну еліту неросійських народів, а вони і так мали відносно вузький прошарок освічених людей, то знов опинилися під "опікою" російських керівних кадрів. Частка представників корінних народів у радянських і партійних структурах різко зменшилася на користь росіян. Політику коренізації було згорнуто.

Культурна політика набула жорстко визначеного ідеологічного спрямування. Освіту уніфіковано, соціалістичний реалізм однаково насаджувався в усіх республіках. Незаперечною вимогою стала "дружба братніх народів" за особливої любові до "старшого брата — великого російського народу". Головну небезпеку вбачали у "місцевому буржуазному націоналізмові". Встановився культ особи Й. Сталіна — нового самодержця. Російська мова стала обов'язковою до вивчення в усіх школах Радянського Союзу. Латинський алфавіт, на який за кілька років до того перевели писемність багатьох мов, вилучили, а натомість запровадили кирилицю.

По-новому переписали історію народів, які входили до складу імперії. Офіційна політика та історіографія замовчували або перекручували їх справжнє минуле, зокрема національно-визвольну боротьбу, відносини з Росією. Фальшувалася діяльність національних лідерів, таких як Б. Хмельницький, І. Мазепа, ДІаміль та ін. Дореволюційна історія показувалася як зміцнення дружби між народами, благодійний вплив російського народу на інші, захист від небезпек з боку іноземних загарбників і відкриття перед неросійськими народами революційних перспектив.