Історія нових незалежних держав: Навчальний посібник

Автор: | Рік видання: 2010 | Видавець: Київ: Знання | Кількість сторінок: 487

Звернення керівництва Придністровської республіки до міжнародної громадськості з проханням визнання

Після того, як 17 лютого 2008 р. Косово оголосило свою незалежність і почався процес його міжнародного визнання, керівництво Придністровської республіки також звернулося до міжнародної громадськості з проханням визнання. У відповідь на це 10 березня 2008 р. президент Молдови заявив, що придністровський конфлікт буде до 2009 р. врегульований шляхом надання невизнаній республіці статусу автономії з широкими правами.

Конфлікт у Придністров'ї посилив поляризацію молдовського суспільства і спричинив до падіння популярності Народного Фронту. Зростання неприязні до його депутатів, кількість яких постійно зменшувалася за рахунок переходу до опозиційних партій, призвело до того, що парламент проголосував за саморозпуск і проведення нових виборів 27 лютого 1994 р.

Для цих виборів характерна різка зміна політичного курсу — відмова від політики, яку здійснювали на ранніх етапах періоду незалежності. Прорумунські партії в основному втратили свій вплив. їх змінили партії, котрі відстоювали національну незалежність, щоб не бути ані російською губернією, ані румунською провінцією. Найбільшу популярність набувала Аграрна демократична партія (АДП), за яку проголосували 43,2 % виборців. У новому парламенті вона одержала 56 місць зі 104. Соціалістичний блок, союзник аграріїв, мав 28 місць. Прорумунські партії були підтримані лише 17 % голосів.

Результати виборів одразу вплинули на політичне життя країни. Члени Аграрної демократичної партії (колгоспні барони і суверен-комуністи), маючи більшість місць у парламенті, досягли консенсусу і перейшли до переорієнтації внутрішньої та зовнішньої політики держави. Вони не закликали до негайного приєднання до Румунії, а обстоювали незалежність національної держави. Така позиція зумовлена інтересами збереження територіальної цілісності, адже ні Гагаузія, ні Придністров'я у Румунію не хочуть. Влада підписала угоду з Гагаузією, розв'язавши таким чином складну ситуацію, спричинену прагненням гагаузів до автономії. 23 грудня 1994 р. парламент Молдови прийняв закон про територіальну автономію Гагаузи (Гагауз Ері). Районам Гагаузії гарантоване місцеве самоуправління, гагаузька мова стала однією з трьох офіційних — разом із молдовською та російською. Народні збори Гагаузії (Халк Топлошу) одержали обмежені законодавчі повноваження. Вищою посадовою особою Гагаузії є її голова (башкан), який обирається терміном на чотири роки на основі загального, рівного, прямого виборчого права. На регіональному референдумі, що відбувся у березні 1995 р., були визначені офіційні кордони Гагаузії.

У 1994 р. обрано новий парламент Молдови, а 29 липня 1994 р. введено в дію нову Конституцію, яка відображала "молдовську" орієнтацію нової політичної більшості. Посилання на румунську мову і румунський народ, які характеризували головні положення ранніх проектів Основного закону, були вилучені і замінені посиланнями на молдовську мову і молдовський народ. Водночас національна незалежність зберігалася як головний принцип молдовської державності.

Розчарування цими доповненнями в Конституції викликало протест з боку студентських груп у березні — квітні 1995 р. Аби опанувати ситуацією, М. Снегур увів шестимісячний мораторій на обговорення питання про мову і створив спеціальну комісію для його розгляду. Водночас парламент двічі (у 1994 і 1995 рр.) відхилив пропозицію визнати румунську мову як державну.