Історія нових незалежних держав: Навчальний посібник

3 березня 2003 р. відбулися вибори до парламенту. Цього разу перемога залишилася за Центристською партією Естонії (25,4 % голосів виборців). її очолював мер Таллінна, колишній міністр внутрішніх справ Едгар Савісаар. Права партія "Республіка" посіла друге місце (24,6 %). Партія реформ на чолі з прем'єр-міністром Естонії Сиймом Колласом отримала 18 % голосів виборців. Партія російськомовних меншин уперше з 1991 р. не подолала 5-відсотковий бар'єр і не одержала місць у парламенті. У 2003 р. Естонія підписала протокол про вступ до НАТО, а також договір про вступ до Євросоюзу. 14 вересня 2003 р. відбувся референдум про вступ країни до ЄС, на якому 70 % учасників підтримали європейський вибір. 29 березня 2004 р. Естонія офіційно стала членом НАТО.

З вересня 2006р. президентом став Тоомас Хендрик Ільвес. На початку 2008 р. він закликав Росію вивести свою 14-ту армію з території Придністров'я. Це є одним з виявів ставлення до Росії. Естонці також не забувають про ті страждання, яких зазнали зокрема за радянських часів. Загальна чисельність естонців, репресованих за часів існування тут радянської республіки, становить 180 тис. (населення Естонії на 1 січня 1940 р. становило 1 млн 122 тис. осіб). Так, у січні 2001 р. у Саарем-ському повітовому суді слухали кримінальну справу про депортацію естонців до Сибіру у 1940-х роках. Звинувачувалися громадяни Росії: 82-річний П. Кислов, 77-річний А. Кольк, 78-річний С. Нікеєв, 78-річний А. Кольга, 82-річний В. Март-сон. Ці колишні співробітники НКВС винними себе не визнали, вказуючи на те, що вони були лише виконавцями наказів. У червні 2001 р. також готувався суд над 12 колишніми радянськими чиновниками, причетними до арештів і депортації естонців у 1949 р. Під варту їх не брали, оскільки вони були дуже похилого віку. Загалом, за сталінських часів до Сибіру було депортовано понад 60 тис. естонців. У червні 2001 р. на конференції з нагоди Дня пам'яті жертв сталінських репресій президент Л. Мері повідомив про вказівку урядові розпочати переговори з Росією про компенсацію за працю естонців, депортованих до Росії у той час. У травні він об'їхав Естонію і вручив кожному з колишніх депортованих пам'ятний знак — "Зламана волошка". В Естонії тоді налічували 5 тис. таких осіб. Під час урочистого святкування 60-річчя перемоги у Другій світовій війні у 2005 р. президент А. Рюйтель не поїхав до Москви на знак жалоби за масово репресованими естонцями після 1945 р.

Стосовно економіки, вже зазначалося: країни Балтії у своєму економічному розвиткові залишили далеко позаду інші колишні республіки СРСР. Однак у жорсткій конкуренції за лідерство серед власне прибалтійських республік перемогу виборола саме Естонія. Вона з перших днів здобуття самостійності почала формувати ринкову економіку. У 1990 р. розпочався процес лібералізації цін. У 1990—1991 рр. видали низку указів (про реєстрацію імпорту та експорту, про ліцензії, квоти та ін.), створюючи таким чином передумови для лібералізації внутрішньої торгівлі. Із прийняттям "Закону Про регулювання імпорту та експорту товарів" заклали основи зовнішньоторговельної політики. Восени 1991 р. частково ліквідовано контроль над цінами, кінцеві споживачі повністю оплачували витрати, пов'язані зі зростанням цін на енергоносії. У 1992 р. остаточно відпущено ціни та офіційно прийнято принцип вільної торгівлі. Важливою подією стало впровадження у червні того самого року в обіг естонської крони, прив'язаної до німецької марки, що допомогло зупинити інфляцію і стабілізувати економіку. У 1993 р. зняли контроль за валютними рахунками естонських банків, юридичні особи дістали право відкривати валютні рахунки в іноземних банках.

Тоді ж ухвалили закон про власність, який сформулював чотири головні напрями реформи власності: повернення або компенсація протиправно конфіскованої власності (реституція); муніципалізація; приватизація; повернення у власність держави із власності кооперативних, державно-кооперативних та громадських організацій майна, переданого безплатно.

У 1994 р. підписано угоди про вільну торгівлю з Латвією, Литвою, Фінляндією та Швецією, азі січня 1995 р. набув чинності договір про вільну торгівлю Естонії з Євросоюзом. Країна стала асоційованим членом ЄС. У1996 р. в основному завершилася приватизація малих і середніх підприємств і почалася приватизація інфраструктури — енергетики, залізниць, портів тощо. Головні особливості перебудови економіки Естонії полягали у послідовній реформі власності та фінансової системи, створенні чіткого законодавства в цілому і в банківській сфері зокрема, жорсткій монетарній політиці. Разом із тим переглянули податкову політику, виконували збалансований державний бюджет і скорочені урядові витрати. З іншого боку, розвивалася мережа соціального забезпечення з метою пом'якшення впливу жорстких заходів структурного переходу на населення.

Звичайно, поряд із позитивними результатами спочатку відбулося погіршення у реальних показниках, падіння випуску продукції, зниження споживання та інвестицій. Коли починали реформи, подібні явища очікували, проте їх масштаби виявилися більшими, ніж передбачали, а відновлення почалося пізніше, ніж сподівалися, незважаючи на те, що Естонія мала одні з найліпших перспектив у колишньому СРСР. Після важкого періоду "шокової терапії" (1993—1995 рр.) вже у 1996 р. розпочалося економічне зростання естонської економіки. Наприклад, якщо у 1996 р. приріст ВВП становив 4 %, то вже у 1997 р. ВВП збільшився майже на 11 %.

Естонська економіка відреагувала на азіатську 1997 р. та російську кризи 1998 р. падінням на 1,1 %. Та вже у першій половині 1999 р. з'явилися ознаки пожвавлення. В першому півріччі 2000 р. темпи її зростання становили 6,4 %. Естонія першою із країн Балтії вийшла з кризи і продовжує бути лідером серед них.

Спрямована на макроекономічну стабілізацію, урядова політика призвела до того, що компанії мали здійснити реструктуризацію і швидко пристосуватися до нових умов діяльності. Це дало змогу Естонії одержати максимальну перевагу від сприятливих міжнародних економічних і фінансових умов. У результаті скоротилися великі дефіцити бюджету, а також знизився інфляційний тиск. Зросли і продовжують збільшуватися обсяги експорту товарів і послуг. Через динамічний розвиток банківського сектору Естонію називають "Швейцарією колишнього СРСР". На відміну від багатьох пострадянських нових незалежних держав, Естонія уникає запозичень з боку міжнародних фінансових інституцій. Брак власних коштів, необхідних для структурної перебудови економіки, країна долала шляхом створення податкового законодавства, що сприяло заохоченню інвестицій у естонську економіку.

У деяких незалежних дослідженнях Естонію визнавали як більш відкриту економіку, ніж багато країн ЄС. Саме її першою серед пострадянських республік запросили до вступу в ЄС через максимальне наближення до економічних вимог Євросоюзу. Були виконані усі необхідні вимоги для вступу до СОТ, до якої Естонія приєдналася у листопаді 1999 р. У2004 р. разом з іншими країнами Балтії вона стала членом Європейського Союзу.

Експерти визначають, що одним із головних факторів, що зумовив успішність економічних перетворень, є стабільна і передбачувана політична ситуація в країні. І хоч аналітики вважають, що відсутність міцних політичних партій в Естонії провокує часті урядові кризи, вони зазначають, що існування суспільного політичного консенсусу щодо європейського майбутнього Естонії дещо компенсує недоліки естонської парламентсько-президентської політичної системи.

На момент здобуття незалежності в країні проживали представники 109 національностей, яких поділяють таким чином: 61 % естонців і 39 % російськомовних (на початок 1990-х років з 1,5 млн. мешканців понад 600 тис. становили російськомовні жителі). На початку 1991 р. російськомовні жителі у своїй більшості проголосували за суверенітет Естонії, підтримавши демократичні перетворення. Проте потім вони перетворилися на апатридів, тобто людей без громадянства.

У1992 р. прийняли Закон про громадянство Естонської Республіки. Згідно з цим документом його автоматично надавали усім жителям Естонії, які мали громадянство ЕР до літа 1940 р., тобто до анексії Естонії Радянським Союзом, а також їхнім нащадкам. Щодо інших, то їм для одержання громадянства потрібно треба було низку обов'язкових умов. Вони повинні бути постійно прописаними в Естонії не пізніше 30 березня 1990 р. Якщо цей стаж проживання наявний, то бажаючі отримати паспорт громадянина Естонської Республіки повинні подати відповідне клопотання. Його мають розглянути протягом року, за який слід вивчити естонську мову. На той час на оволодіння "мігрантами" державною мовою спрямували мізерні кошти, вчителів і приміщень катастрофічно не вистачало.

Після складання іспиту за категоріями (лікарі повинні знати мову ліпше, ніж будівельники, а вчені — краще, ніж продавці) слід присягнути на вірність Естонській Республіці та її конституційному ладу. Також потрібно ознайомитися і добре знати естонську культуру, звичаї та норми, прийняті в цьому суспільстві. Пройшовши в такий спосіб натуралізацію, можна сподіватися на одержання громадянства. Клопотання тих осіб, які мали у минулому судимість або стали відомі через недостатню лояльність, не приймають.

У1992 р. було прийнято Закон про вибори, за яким до виборчих урн можуть йти лише громадяни Естонської Республіки, а значна частина неестонського населення свої громадянські права таким чином втратила. У зв'язку з цим їхні представники вже не могли потрапити до владних структур і виражати їхні інтереси. За Законом про землю суб'єктом її приватизації є лише громадяни Естонії, отже, негромадяни не могли на це розраховувати. Великі проблеми виникали при влаштуванні на роботу, якщо її вдавалося знайти апатриду.

Особливо багато російськомовного населення перебувало у північно-східному регіоні республіки, де зосереджувалися республіканські енергетичні і паливні центри, в яких розміщувалися підприємства середнього машинобудування, а також найбільше текстильне підприємство Естонії — "Кренгольмська мануфактура". Перебуваючи у скрутному становищі, політики цього району висунули ідею створити Принаровську республіку (від назви річки Нарова). У найбільшому місті Нарві лише 10 % населення були естонці, інші — негромадяни Естонії, котрі зазнали утисків як у політичних, так і в економічних і соціальних правах. Проте прибалтійського Придністров'я не виникло.

Так само, як і в інших країнах Балтії, в Естонії загострюються проблеми з робочою силою. Тому міська управа Таллінна розробила нову програму житлового будівництва, за якою для працівників необхідних місту професій споруджуватимуть соціальне житло. До них належать працівники муніципальних установ, шкіл, дитячих садків та ясел, бібліотекарі, музейні працівники, поліцейські, співробітники соціальних служб. За нинішніх цін на житло вони не можуть придбати дім або квартиру: ціна однокімнатної квартири в Таллінні у 2008 р. становила 50 тис. дол., а її оренда — 400 дол. на місяць. У результаті в місті спостерігалася нестача таких фахівців. Подібна система діяла за часів СРСР. Наприклад, для одержання квартири з постійною пропискою двірник мав відпрацювати 10 років. У Таллінні житлову площу в споруджених для них будинках "потрібні люди" у власність не одержуватимуть, але зніматимуть її за цінами, значно нижчими ніж ринкові.

Отже, країни Балтії, незважаючи на невеликі територіальні, демографічні й природні ресурси, виявилися найуспішнішими серед нових незалежних держав у становленні нового життя. їхні досягнення визначаються насамперед величезною наполегливістю і терплячістю у досягненні визначеної мети: повернутися до європейської цивілізації та жити за її правилами, насолоджуючись тими можливостями, які створюються.