Історія нових незалежних держав: Навчальний посібник

У НІ тис. до н. е. на території Грузії мешкала картвельська етнічна група, яка була основою державотворчих процесів. У І ст. до н. е. римські легіони під командуванням Помпея Великого встановили у Колхіді владу Риму і змусили Картлі підписати з ним договори. Приблизно у 330 р. н. е. у Картлі введено християнство. З IV ст. посилюється наступ Сасанідів і у 523 р. Картлійське царство підкорено Персією. У 562 р. Колхідське царство приєднано до Візантійської імперії. Пізніше до неї відійшло і Картлі. З середини VII до IX ст. значну частину грузинських земель захопили араби. Однак під керівництвом Вах-танга І Гаргасала іранський наступ був відбитий. У УШ—X ст. формуються великі князівства — Картлі, Кахеті, Бреті, Тао-Кларджетське царство, а також Абхазьке князівство. Подальша боротьба між окремими князівствами у середині X ст. завершилася об'єднанням грузинських земель у єдину державу на чолі з Багратом III (його нащадки Багратіди правили Грузіт єю до 1801 р.).

Періодом найбільшої політичної могутності середньовічної Грузії, розквіту її економіки та культури вважаються XI—XII ст. У XII ст. за царя Давида Будівничого (1089—1125 рр.) Грузія спромоглася визволити значну частину Закавказзя. За царювання Георгія III (1156—1184 рр.) і Тамари (1184— 1213 рр.) вплив Грузії поширився на Північний Кавказ і Східне Закавказзя, Іранський Азербайджан, Вірменію і Південно-Західне Причорномор'я. У XII ст. встановлюються культурно-економічні та політичні відносини з Київською Руссю. Однак у XIII ст. Грузію також підкорили монголо-татари, що завдало їй великої шкоди.

У XV ст. Грузія розпалася на незалежні царства — Картлійське, Кахетинське, Імеретинське. До XVI ст. в Імеретинському царстві виокремилися незалежні князівства — Мегрельське, Гурійське, а на початку XVII ст. — Абхазія. У XVI—XVIII ст. Грузія перетворилася на арену боротьби Ірану і Туреччини за панування у Закавказзі, що супроводжувалося великими людськими жертвами і розоренням, які несли кожна з цих держав. Заради позбавлення від засилля Османської імперії та Персії Грузія звернулася за допомогою до Росії. У 1783 р- Ірак лій П уклав з російською імператрицею Катериною II Георгіївський трактат про встановлення протекторату Росії над Картлійсько-Кахетинським царством. У 1801 р. Росія анулювала договір і включила до свого складу Східну Грузію. Протягом 1803— 1864 р. до складу російської держави включено і Західну Грузію. Проте невдовзі почалися масові селянські виступи проти насадження кріпацтва та інших порядків "рятівниці". На тлі поступового розвитку капіталізму міцнішає національно-визвольний рух, очолюваний І. Чавчавадзе, А. Церетелі та іншими діячами.

На 1905 р. грузинська секція Російської соціал-демократичної робітничої партії виявилася найсильнішою соціалістичною організацією у Російській імперії. Після того, як у 1903 р. РСДРП розділилася на більшовиків і меншовиків, більшість грузинських марксистів приєдналися до меншовиків.

Після Лютневої революції 1917 р. влада у центрі перейшла до рук Тимчасового уряду, а у Грузії — до рад, в яких домінували меншовики.

25 квітня 1918 р. створено Закавказьку республіку, яка проіснувала місяць, потім розпалася на три держави: Грузію, Вірменію та Азербайджан. 26 травня 1918 р. було декларовано незалежність Грузії. Радянська Росія навіть визнала її незалежність. Проте це не завадило Червоній Армії перейти її кордон 12 лютого 1921 р., скинути меншовицький уряд і сприяти "встановленню радянської влади" у вигляді проголошення Грузинської Соціалістичної Радянської Республіки. Таке державне утворення було об'єднано ще з двома закавказькими республіками у федерацію 11—12 березня 1922 р. на зборах, які відбулися у Тифлісі. Федерація увійшла до складу СРСР наприкінці 1922 р. В об'єднаному вигляді три республіки існували до 1936 р., після чого були розділені й одержали статус союзних.